13 Января [1966] мной в цк кпу бьіло проведено совещание, в нем участвовали украинские писатели, преподаватели Универ- ситета и впш, крупньїе историки, работники цк кпсс по вопро-

сам науки и пропагандьі [...] Бьіло договорено, что зта группа товарищей к 25 января даст в ЦК обстоятельньїй и обоснованньїй документ, разоблачающий «Письмо 77» и «Интернационализм или русификация?», написанньїй Дзюбой [...] О. Т. Гончар отка- зался участвовать в работе зтой комиссии, о чем он в письмен- ном виде уведомил ЦК. Такой поступок нас всех огорчил. (Там само, с. 258.)

ЗО марта [1972]. В 11.00 в Кремле открьілось заседание Политбюро ЦК КПСС [...] Началось обсуждение доклада Андро- пова [...] Против проявлення национализма мьі повели решитель- ную борьбу еще в 1966 году. Когда появилась работа И. Дзюбьі «Интернационализм или русификация?», в ЦК КПУ бьша создана комиссия, которая разобрала зтот труд, дала правильную оценку. Принято бьіло решение ЦК КПУ, разоблачающее враждебность вьютупления Дзюбьі. Мобилизовали партийную организацию на решительньїй отпор зтим враждебньїм националистическим про­явленням. Нами бьіла вьіпущена книга «Что и как отстаивает Дзюба». Она носила острьій, критический, разоблачающий ха­рактер. Через определенньїе канальї мьі зту книгу направили за границу, и в первую очередь в Канаду, Францию и ФРГ. Мьі еще тогда ставили вопрос о привлечении к ответственности по всей строгости закона Дзюбьі. Информировали обо всем ЦК КПСС. Но нам бьіло сказано: не спешите с вьіводами, во всем надо разо- браться, если начнем судить, что скажут и какая будет на зто реакция за границей. (Там само, с. 504.)

В памяти остался один зпизод, относящийся к первьім ме- сяцам работьі в качестве помощника секретаря ЦК. Как-то в один из летних вечеров в конце рабочей недели меня пригласили товарищи из отдела пропагандьі и агитации в ресторан «Млин» на берегу Днепра на дружескую вечеринку. Имелось в виду, как бьіло сказано, «воздать должное одному хорошему человеку, которьій только что вьіпустил интересную книжку». Собрались в назначенное время. На столе традиционньїе украинские напитки, хорошая закуска. Пошли один за другим тостьі: «За здоровье автора», «За творческую удачу», «За новьіе успехи». Автора нази­вали «Богдан Стенчук», но его в компании не бьіло. Я долго не мог понять (по-украински зто прозвучало б точнеє и сочнее - «вто­ропати»), о ком и о чем идет речь. И только где-то к середине встречи до меня начало «доходить»: здесь собрался коллектив,

327 І Н Т Е Р Н А ЦІОНАЛІЗМ Чі

І» У С И Ф І КАЦІЯ

ІВАН ДЗЮБА

328

которьій по поручению руководства ЦК КП Украиньї (о таком поручении вспоминает П. Е. Шелест в своей книге) на основе обстоятельного анализа печально известного труда И. М. Дзюбьі «Інтернаціоналізм чи русифікація?» подготовил работу под назва- нием «Що і як обстоює Іван Дзюба?» с целью показать несостоя- тельность утверждений диссидентствующего литератора. Душой зтой компании и, скорее всего, руководителем коллектива бьіл, как можно бьіло судить по обращению к нему коллег, один из работников лекторской группьі отдела агитации и пропагандьі ЦК. Впоследствии он стал помощником первого секретаря ЦК.

Об зтом можно бьі и не вспоминать, если бьі в книге, посвя- щенной Владимиру Васильевичу Щербицкому (книге интересной, хотя и не бесспорной), вьішедшей уже после антисоциалистиче- ского переворота, автор не написал, что у него «хватило ума» не бьіть причастньїм к созданию указанной работьі... (Георгий Крюч- ков. Трудньїе уроки. Раздумья бьівшего партийного работника - К., 2004,-С. 100.)

НЕ ПОЗБАВЛЯЙТЕ УКРАЇНУ МАЙБУТНЬОГО Відкритий лист до Президента України Л. Д. Кучми

Шановний Леоніде Даниловичу!

Колись давно, на самому початку Вашої президентської місії, в якійсь конфліктній ситуації у Вас вирвалася фраза: «Я не хочу бути проклятим своїм народом». Може, Ви забули її. А мені вона часто згадувалася, викликаючи тривогу. Бо я не бажав зла Президентові своєї країни, хотів, щоб він вів нашу країну до добра, і розумів, що коли народ проклинатиме свого Президента, то це буде не лише його особиста трагедія, а й трагедія країни.

І ось нині ми опинилися перед перспективою такої трагедії. Вона назрівала давно, а Ви не хотіли її бачити. Пригадайте, яку реакцію викликали в українському суспільстві й у світі брутальні антиконс- титуційні дії донецької влади (підтриманої з Києва), що не допустила проведення з’їзду «Нашої України» в Донецьку і не посоромилася нацькувати на Віктора Ющенка п’яних хуліганів. Стривожені й обурені цим, ми, четверо членів Національної академії наук - Платон Григо- рович Костюк, Ігор Рафаїлович Юхновський, Микола Гоигорович Жулинський і я - попросилися на прийом до Вас і намагалися пе­реконати у тому, що Ви як гарант Конституції повинні рішуче припи­нити переростання політичної боротьби в політичне хуліганство, з шовіністичною істерією проти «западенцов» і «бандеровцов» у дусі злочинного протиставлення нібито «Сходу» України - нібито її «За­ходові». На жаль, Ви зайняли протилежну позицію - позицію солідар­ності з незаконними діями високопоставлених осіб. І політичне хуліганство почало зримо переростати в політичний бандитизм, що засвідчили події в Мукачеві. Ще не пізно було зупинити процес бандитизації політичного життя, але Ви цього не зробили, проігно­рувавши навіть недвозначні рішення Верховної Ради України.

Після цього стало зрозуміло, що ніяких «чесних і прозорих» виборів в Україні не буде, що влада вже вирішила, кого вона зробить Президентом, і що вона не зупиниться ні перед чим. Не зупиниться ні перед чим!

Зайве говорити тут про ті політичні, фінансові, інформаційні, про­пагандистські, адміністративні, фіскальні, поліцейські засоби держа­ви (не кажучи вже про широку співучасть Росії), які були кинуті в бій за призначеного владою «кандидата»,- Ви це знаєте краще за будь-кого. Знаєте, що робилося для того, щоб блокувати виборчу кампанію інших кандидатів, насамперед Віктора Ющенка. Якими махінаціями супроводжувалося голосування, і тепер бачите резуль­тат: влада прорахувалася, вона осоромилася перед своїм народом і перед усім світом. Можна б і не жаліти таку владу, але ж країну

329 ■ н т є р н а і 11 оналізм ЧИЗНВИЕ

ишшт І ВАН ДЗЮБА

330

доведено до такої політичної кризи, яка може вибухнути грома­дянською війною.

Ця криза висвітлила ряд тяжких хвороб нашого суспільства. Одна з них - глибока недовіра суспільства до влади, непрозорість і егоїс­тичність якої сприяла загальній деморалізації життя. Але цьому протистоїть та хвиля оновлення і громадянського піднесення, яку спостерігаємо сьогодні. Вона дає надію на моральне оздоровлення всього суспільства.

Можливо, важче буде вилікувати іншу злоякісну хворобу, яку дбайливо плекав радянський режим і яка діставала нові імпульси і в часи незалежності. Йдеться про ідеологічне і мовне протиставлення «Сходу» України - іі «Заходові». За умов цілковитої і добре проду­маної інформаційної та мовно-культурної ізоляції Донеччини від реш­ти України з мешканців Донеччини хотіли зробити резерв для анти­українських, антидержавних маневрів влади. Але це не може вдатися надовго. На Донеччині, Харківщині, Дніпропетровщині живуть такі ж люди, як і на решті України. Вони так само хочуть жити у країні добробуту і свободи, вони так само не хочуть нечесної і хижацької політики. І вони зрозуміють - рано чи пізно,- в яких брудних полі­тичних іграх їх хочуть використати. Думаю, що й сьогодні багато хто з них це розуміє.

Леоніде Даниловичу! Вийдіть зі свого кабінету і подивіться на обличчя й очі тих людей, десятки і сотні тисяч яких заповнили май­дани і вулиці столиці України, подивіться на цю молодь. Іх ніхто сюди не «виводив» (це влада привозить до Києва ешелонами свій спец- контингент),- їх привело сюди їхнє серце. А в серці у них - Україна. Це наше майбутнє.

Невже Ви зважитесь підняти руку на майбутнє України? Тоді Ви справді будете прокляті народом разом зі своїми лукавими радниками.

Іван Дзюба, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України.

«Україна молода», 23 листопада 2004 року.

ЗМІСТ

Інтернаціоналізм як русифікація, або Що і як обстоював Іван Дзюба 40 років тому. Юрій Шаповал 15

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» Станіслав Кульчицький ... 28

Переднє слово до видання 1998 року. Іван Дзюба 32

Чи вийдемо з полону минулого? Іван Дзюба 42

Лист до Першого секретаря ЦК КПУ 44

Інтернаціоналізм чи русифікація? 50

I. Можливість помилок і припустимість критики в націо­нальній справі 60

II. Важливість і місце національного питання 64

III. Сили, що підготували ревізію ленінської національної

політики 69

IV. Майбутнє націй: нації за комунізму 74

V. Національне почуття, національна свідомість, націо­нальні обов’язки 83

VI. Про соціалістичні республіки та форми їхнього співро­бітництва 87

VII. Пугало «українського буржуазного націоналізму»

і реальність російського великодержавного шовінізму як головної небезпеки в національному будівництві СРСР 90

VIII. Рівність фактична і рівність формальна 138

IX. Українізація та її розгром 149

X. Русифікація і механізм русифікації 154

XI. Русифікація інших народів та денаціоналізація супере­чать інтересам самого російського народу 183

XII. Розрив між теорією і практикою; плутання слідів

свідомо фальшивою фразеологією 187

XIII. Національне питання є водночас і питанням соціаль­ним, питанням всесвітньо-історичним 206

XIV. Уряд УРСР як речник національної цілості: його відпо­відальність за націю 210

З відстані чвертьстоліття. Післяслово 226

Виступ на І Всесвітньому форумі українців 248

«Навколоювілейне» 259

Орвел погодився б. Джордж Лібер (Юрій /Іібер) 270

Бібліографія 280

Додатки 284

Науково-публіцистичне видання

Іван Дзюба ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?

Редактор О. Л. Рудь

Художнє оформлення Н. В. Московської та О. С. Тичиніної

Макет О. Я. Остапова

Технічний редактор Т. М. Новікова

Комп’ютерна верстка Л. Ф. Усанєнко

Коректори А. Б. Піцик, І. Г. Ярошенко

Підписано до друку 26.05.2005. Формат 60x90/16. Гарнітура «Прагматика». Папір офсетний N2 1.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. 20,75. Обл.-вид. арк. 21. Зам. 5-47.

Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». Свідоцтво про реєстрацію № 1801 від 24.05.2004 р. Адреса видавництва: