197 «Правда», 1965, 16 вересня.

Малейшее ослабление борьбьі с подобньїми проявленнями мо- жет нанести серьезньїй ущерб».

Як бачимо, доктор наук висловлюється таким «кодом», таким спеціальним жаргоном, так «иносказательно», що читачеві не­легко тут щось зрозуміти. Такий «стиль» дуже модний тепер, коли бояться називати речі своїми іменами. Але з досвіду вже добре відомо, що під «национальной ограниченностью» та «местной ограниченностью» розуміється обстоювання економічно-госпо­дарських та інших потреб республік від надмірних апетитів зверхцентралізаторів. Добре знаємо, що Ленін вимагав дієвих гарантій для того, щоб центральні установи в Москві під різними приводами не нехтували потребами республік, не задовольняли свої потреби за рахунок «місцевих». Щодо цього Ленін вислов­лювався різко і недвозначно, не зупиняючись перед тим, щоб у разі неможливості обстоювати «місцеві інтереси» перед центра­лізаторськими надуживаннями переглянути самий характер Со­юзу, «оставить союз... лишь в отношении военном и дипломати- ческом». Відповідні висловлювання В. І. Леніна ми вже наводили. А В. Маланчук керується прямо протилежною настановою, не задумуючись над тим, що держава, в якій «местньїе интересьі» і «интересьі всего государства» - поняття не тотожні, а протилежні, була б, власне, протиприродною бюрократичною державою, не­придатною для головної мети всякої держави: задовольняти ті «местньїе интересьі», з яких вона і складається. Ось чому, власне, Ленін і не допускав такої держави, вимагав гарантій від пере­родження Союзу в таку державу.

Те саме і з кадрами. Невідомо, кого й що має на увазі В. Ма­ланчук, коли засуджує підбір кадрів за національною ознакою. Якщо він, скажімо, так хитромудро зашифрував свій протест про­ти обмеження прийому єврейської молоді до вузів,- ми підтри­муємо від усієї душі цей благородний протест проти дискри­мінації, хоч і хотіли б, щоб В. Маланчук протестував прозоріше. Але навряд чи він проти цього протестує. Швидше він хотів ска­зати інше: що треба ще більше посилити оті «встречньїе пере- возки» кадрів з Києва до Свердловська, зі Свердповська до Києва і т. д. Тому доводиться нагадати йому, що В. І. Ленін вимагав прямо протилежного: виховання місцевих національних кадрів для піднесення господарства і культури республіки.

Як бачимо, В. Маланчук згадує Леніна тільки для того, щоб його іменем замаскувати антиленінські ідеї. Всі хитросплетіння словес Маланчукових покликані приховати і виправдати руси­фікацію і зверхцентралізацію, мовчазну ліквідацію суверенітету республік. Як експлуатувати для цієї мети Леніна? В. Маланчук

199

І Н Т Е Р Н А ЦІОНАЛІЗМ

ІВАН Д З ЮБА

200

показує шлях. По-перше, треба замовчувати відповідні ленінські документи, де Ленін чітко і ясно говорить прямо протилежне тому, що сьогодні треба маланчукам. По-друге, треба елементарно фальсифікувати інші ленінські висловлювання. Ленін говорить про інтернаціоналізацію економічного, політичного і духовного життя людства, тобто про взаємозв’язаність і взаємообумовленість еко­номічного, політичного і духовного життя всіх націй світу, про де­далі більший взаємовплив усіх груп людства,- а Маланчук під­ставляє сюди своє начало всіх начал: злиття всіх націй Союзу в російській нації, особливо ж національне розчинення України в Росії.

Тут доречно звернути особливу увагу на одну дуже поширену і дуже підступну фальсифікацію В. і. Леніна. У В. І. Леніна справді є кілька висловлювань на користь злиття націй. Але під злиттям Ленін розумів саме інтернаціоналізацію у вищезазначеному сенсі, соціально-політичну єдність і зближення, діалектичний взаємо­вплив націй. Так принаймні розуміють його слова комуністи в усьому світі:

«Говоря словами В. И. Ленина, целью социализма является не только “сближение наций, но и слияние их”. Но зто слияние понимается не механически, не как устранение различий, а диа- лектически, то єсть как их взаимопомощь, влияние и взаимное обогащение» ^,98.

Тобто нічого спільного з русифікаторською «концепцією» ви- сокооплачуваних «панів ташкентців» - «докторів наук» типу Ма- ланчука й Абілова.

По-друге, відомо, що Ленін таке діалектичне «злиття» відносив на далеке майбутнє: після перемоги у всесвітньому масштабі другої фази соціалізму - комунізму...

По-третє, Ленін говорив про стихійний процес поступового злиття, злиття, яке відбувається природно протягом довгого істо­ричного періоду - як етап загальної еволюції людства. А в нас мають на увазі зовсім інше і прямо протилежне: злиття заплано­ване і проваджуване державою, як спрямовуваний зверху відпо­відними заходами чітко окреслений процес, що є, по суті, про­цесом заміни багатьох національностей, мов і культур однією. Перше, що мав на увазі Ленін,- природно-історична еволюція людства; друге, що робиться в нас,- штучна русифікація і оскоп- лювання десятків народів, тобто те, з чим Ленін воював.

Останнім часом газета «Правда» почала на виправдання те­перішньої національної політики посилено апелювати до якихось