183 Таиров л. Десять и все молодцьі, «Правда», 1965, 14 січня.

Ось як, наприклад, секретар Дагестанського обкому партії, доктор історичних наук А. Абілов «обґрунтовує» пропоноване ним масове переведення школи на російську мову викладання і як він виправдовує русифікацію взагалі:

«Солдат, когда идет в бой, из всех видов оружия вьібирает самое точное и дальнобойное. Русский язьік - один из (! - І. Дз.) самьіх острьіх видов идейного оружия, и чєм лучше им будут владеть нерусские народьі, тем успешнее они смогут развивать свою жономику и культуру, обмен духовними ценностями» ¹⁸⁴.

Докторові історичних наук годилося б знати історію цього питання і знати, яка категорія політичних діячів у Росії виступала з аналогічними «аргументами», знати, що з марксизмом-ленініз- мом це не має нічого спільного. Марксизм-ленінізм ніколи не зводив мовну справу на рівень вибору солдатської амуніції. Марк­сизм-ленінізм завжди вважав знавіснілим шовінізмом антинаукові «теорії», що ставили перспективи й успіх економічного та культур­ного розвитку будь-якої нації в залежність від опанування цією нацією іншої культури і мови, а тим більше від переходу цієї нації на іншу культуру й мову. (Саме про це останнє йдеться, як поба­чимо далі, у доктора історичних наук і секретаря обкому партії.)

І вже зовсім по-фарисейському звучать запевнення Абілова про те, що буцімто в разі цілковитого виконання його програми «нерусские народьі... успешнее... смогут» не лише «развивать... культуру», а й здійснювати «обмен духовньїми ценностями». Да­руйте, але якими духовними «ценностями» вони будуть «обмени- ваться»? Які свої, власні духовні цінності вони зможуть запропо­нувати для «обміну», втративши свою мову й культуру і пере­йшовши на російську? Вони просто зникнуть як народи, як нації.

І це прекрасно показує сам Абілов, як тільки залишає сферу про­пагандистських загальників і переходить до деякого опису деяких реальних процесів. Похваляючись успіхами «интернационального воспитания» на своїй ділянці, він підкреслює, що коли за пере­писом 1896 року в Дагестані було вісімдесят народностей, то за переписом 1956 року «уже только одиннадцать» ¹⁸⁵.

Далі абіловський «інтернаціоналізм» розвивається в такому плані:

«После принятия закона о школе, предоставляющего право родителям самим решать вопрос о язьіке, на котором будут учиться их дети, в Дагестане все шире и шире стало ощущаться

¹⁸⁴ Абилов А. Некоторьіе вопросьі интернационального воспитания, «Политиче- ское самообразование», 1964, № 7, с. 86.

¹⁸⁵ Там само, с. 80.

191 ■ н т е р н а її і оналізм ЧШМДДцДШПЕ

ІВАН Д З Ю БА

192

стремление родителей к тому, чтобьі их дети учились в школе на русском язьіке с первого класса. Правительство республики и органьї народного образования пошли навстречу зтим поже- ланиям и открьіли начальнеє классьі с обучением на русском язьіке во всех сельских районах. Число таких классов растет. Сейчас более половинь) обучающихся в начальних кпассах по желанию самих родителей перешли на русский язьїк. Полностью на русском язьіке ведется обучение детей рутульской, цахурской и агульской народностей» ¹⁸⁸.

Як бачите, при таких темпах Абілов швидко перевиконає план по «інтернаціоналізму», переобмундирує в уніформу ввірені йому «народності» і замість многоязичної мороки наведе «вожделенное единообразие»... Почекаймо наступного перепису.

Але: чи Абілову і абіловим належить пальма першості в подіб­них геройствах «інтернаціоналізму» і «добровільності»? Треба чес­но сказати, що були в нього і сильні попередники. Давно, правда, ще в XIX ст. Це ж тоді провадилася кампанія «по введенню во всех областях государства Российского русских органических зако- нов» з її зворушливим «інтернаціоналізмом»:

«Местньїе жители, составляя Россию (1-І. Дз.) 130 лет, долж­ньї знать русский язьїк; ежели не знают, так при подобной мере (“все дела... производить на русском язьіке”, - І. Дз.) будут знать скоро: нужда єсть лучший учитель... Ничто так не соединяет побежденньїх с победителями, как единство язьїка; в атом единстве заключается единство чувств и желаний наших» ¹⁸⁷.

Це ж тоді цивілізація переможно йшла Росією: «Россия, оте- чество наше, отечество двадцати различньїх племен, сливших кровь свою в единьїй народ, счастливо соединенньїх под одною державою, идет бьютрьіми шагами к просвещению: общей цели человеческого рода» ¹⁸⁸. Так от, у ту блаженну пору спеціальна царська комісія «по крестьянскому делу в Царстве Польском», де щойно (1863-1864 роки) було придушене національне повстання, доповідала Олександрові II:

«Важнейший факт по крестьянскому делу в Царстве Польском заключается в успехах русского язьїка в том краю. В отделе Кельцкой комиссии по крестьянским делам (около ¹/₁₃ всего царства) преподавание русского язьїка введено в 159 мужских и

¹⁸⁶ Абилов А. Некоторьіе вопросьі интернационального воспитания, «Политиче- скоб самообразование», 1964, № 7, с. 86.

¹⁸' О необходимости... кн. «Чтения...», т. 38 (июль-сентябрь 1865), р. 5, с. 183.

¹⁸⁸ Каразин В. Н. Об ученьїх обществах и периодических сочинениях в России, «Русская старина», т. З, 1871, с. 330.

З женских сельских училищах. Крестьяне с заметной охотой учат- ся русскому язьїку там, где сношение правительственньїх лиц и учреждений с гминньїми (волостньїми) управленнями произво- дится на русском язьіке... В крестьянах вовсе не замечается национального предубеждения против русского язьїка, напротив, поступающие от разньїх административньїх властей в волостньїе (гминньїе) управлення бумаги на польском язьіке возбуждают недоумение...»

Далі повідомляється, що переведення на російську мову на­родних училищ в інших місцевостях «идет с положительньїм успе- хом».

Обговорюючи цей документ, знайомий уже нам відомий сло- в’янофіл-панрусист І. С. Аксаков чесно називає це «успехами русификации» і «политическим живьім фактом русского господ- ства» ¹⁸⁹.

Дуже дивно, коли теперішні діячі пропонують ті самі методи і мислять тими самими категоріями, тільки трохи змінюючи фра­зеологію й оцінки, їх не бентежать такі моторошні історичні збіги! їх не бентежить хоча б те, що ці ризиковані історичні перегуки ставлять під сумнів автентичність їхньої фразеології та їхніх тео­ретичних формул і об’єктивно демаскують реальний зміст остан­ніх! А втім, це найкраще робить сама дійсність.

Ось візьмімо ще для прикладу т. зв. теорію двомовності - одне з популярних тепер прикрить русифікації.

Журнал «Русский язьік в национальной школе», який є одним з найретельніших офіційних пропагандистів цієї теорії (чи не ганеб­но, що в авангарді агітаторів за злочин проти педагогіки - за позбавлення дітей навчання рідною мовою, злочин, розкритий у своїй суті ще К. Д. Ушинським,- ідуть деякі теперішні «теоретики» педагогіки!), в редакційній статті пише:

«Можно утверждать, что советский народ как определенная историческая общность характеризуется в язьїковом отношении развитием устойчивого, длительного и сугубо добровольного двуязьічия...

Все большее число родителей отдает своих детей в русские школьї или ставит вопрос о переходе национальньїх школ в той или иной мере на русский язьік обучения.

Использование русского язьїка в качестве средства обучения является в настоящее время растущей тенденцией развития на­циональной школьї нашей страньї... В РСФСР процесе добро-

¹⁸⁹ Аксаков И. С. О преподавании русского язьїка в школах Царства Польского, кн. «Полное собрание сочинений», т. З, с. 454-456.

ІВАН Д З Ю БА

194

вольного перехода национальньїх школ на русский язьік обучения с того или иного класса по желанию родителей уже сейчас идет очень активно, в большинстве автономних республик, областей и национальньїх округов. В настоящее время в школах 36 нацио- нальностей РСФСР обучение ведется на русском язьіке, начиная с V, IV, III, II или І кпассов» ¹⁹°.

Тут усе навмисне чи ненавмисне поплутано і сфальшовано. По-перше, неправда, що радянський народ, як сказано в статті, характеризується двомовністю. Навіть якщо пристати на теорію двомовності, то необхідно уточнити її. її автори наділяють приві­леєм двомовності далеко не весь радянський народ, а тільки не­російські нації, а нація російська приречена на одномовність. Як сподіваються ці теоретики викрутитися з цієї, так би мовити, «не­рівності», «ущемлення» росіян? Може, ощасливлять і російський народ другою рідною мовою: українською чи татарською, а то й бурятською, приміром? Треба ж виправдати формулу про дво­мовність як характерну прикмету радянського народу!

По-друге, яким це чином викладання російською мовою мож­на розглядати як ознаку розвитку даної національної (казахської, наприклад) школи? Здається, це відкриття не лише в теорії націо­нального питання, айв елементарній логіці. Хіба не ясно, що, перейшовши на російську мову викладання, школа перестає бу­ти даною національною (українською, татарською, казахською) і стає російською школою? Цікаво, як зватиметься журнал «Рус­ский язьік в национальной школе» (який, до речі, чинить не по- джентльменському і перевищує свої повноваження, коли популя­ризує не російську мову в національних школах, до чого він покли­каний, а русифікацію цих національних шкіл) - як він зватиметься, коли національні школи буде всі переведено на російськомовне викладання?

А цей час уже, мабуть, недалеко, судячи з тих фактів, які на­водить журнал (див. вище). Ці факти, як і факти, наведені в статті Абілова, геть-чисто викривають фальшиву теорію «двомовності». Даруйте, де ж тут двомовність? Це звичайна одномовність, але вже російська, а не даної національності.

Те саме, що школа, показують й інші ділянки культурного та суспільного життя. Офіційно говориться про двомовність, а на­справді панує в офіційному та суспільному житті одномовність - російськомовність.