6. Російський шовінізм як ультрацентралізм

Ще не так давно, в останні роки Хрущова, точилися жваві балачки про те, що національні республіки в нинішній формі вже багато в чому пережили себе і час переглянути їхній статус у бік дальшого злиття. Ці неофіційні розмови пов’язувалися з поста­новкою питання про нову конституцію, їхній відгомін чутно було, наприклад, на сторінках юридичної преси. Тим часом на практиці робилося більше. Наприклад, економічне районування встанов­лювалося, не зважаючи на межі національних республік. Були запроваджені міжреспубліканські раднаргоспи, які, по суті, зро­били фіктивною суверенність, зокрема середньоазіатських рес­публік. Поговорювали й про дальші «переділи» та «об’єднання». Все це відбивало загальну тенденцію до ще більшого, вже не тільки фактичного, а й формального нехтування суверенністю й економічно-географічною та політично-юридичною цілісністю на­ціональних республік. Тепер наступ на рештки економічної суве­ренності та інших прав республік ведеться в замаскованій формі боротьби проти т. зв. местничества, в формі «теорій» про те, що кордони між республіками втратили своє значення і т. д., і т. п.

І подібні заходи, і подібні тенденції - явище не нове. Від них застерігав В. І. Ленін ще на зорі радянської влади, їх засуджувала

партія в своїх постановах у двадцяті роки, в часи ленінської націо­нальної політики.

Ось одна з таких постанов:

«Одним из ярких виражений наследства старого следует спи­тать тот факт, что Союз республик расценивается значительной частью советских чиновников в центре и на местах не как союз разньїх государственньїх единиц, призванньїй обеспечить сво- бодное развитие национальньїх республик, а как шаг к ликви- дации зтих республик, как начало образования так назьіваемого ‘ ‘единого-неделимого”»...

«Осуждая такое понимание, как антипролетарское и реакци- оінноє, и провозглашая абсолютную необходимость существо- вания и дальнейшего развития национальньїх республик, сьезд паизьівает членов партии зорко следить за тем, чтобьі обьеди- не\ние республик и слияние комиссариатов не бьіло исполь- зоівано шовинистически настроенньїми советскими чиновниками как прикрьітие их попьіток игнорировать хозяйственньїе и куль- тур\ньіе нуждьі национальньїх республик. Слияние комиссариатов ест'ь жзамен советскому аппарату: если бьі зтот опьіт получил на пра ктике великодержавническое направление, то партия бьіла бьі івьінуждена принять против такого извращения самьіе реши- тельньїе мерьі вплоть до постановки вопроса о пересмотре слия- ния некоторьіх комиссариатов» ¹¹⁵.

Необхідно також, щоб:

<\бьіли предоставленьї республикам достаточно широкие фи- ювьіе и, в частности, бюджетньїе права, обеспечивающие южность проявлення их собственной государственно-адми- ративной, культурной и хозяйственной инициативьі» ¹¹⁶.

На цьому ж XII з’їзді РКП(б) постійно підкреслювалася важли- дпя правильного розв’язання національного будівництва - важливість забезпечення за національними республіками широ­ких господарських прав і можливостей, економічно-господарської суверенності.

Ось, наприклад, уривок з виступу грузинського делегата Мдівані:

«Мьі, товарищи, утверждаем, что национальньїй вопрос вовсе не состоит в том, как зто часто, к сожалению, многие в вьісшей степени авторитетньїе товарищи понимают, в вопросе об язьіке или о культурной и национальной автономии.

нанс

возь

нист

h

BiCTt

¹¹⁵ «XII сьезд РКП(б)...», с. 648.

¹¹⁶ Там само, с. 601.

129

І Н Т Е Р Н А ціоналізмЧЮИНЕЕ

ІВАН Д З Ю Б А

130

Для Советской власти, для коммунистов, для марксистов прежде всего хозяйственная деятельность єсть все и все определяет.

Мьі утверждаем, что хозяйственньїй момент никоим образом не должен бьіть исключен из национальной проблеми. Напротив, зтот хозяйственньїй момент должен наполнять зту национальную проблему, иначе нам особенно незачем изучать зтот язьік, если ему особого хода не будет, нечего зту национальную культуру создавать, если не будет для нее зкономической базьі. Вотсамоез главное, что мьі должньї усвоить и твердо установить здесь. Можно говорить о максимуме и минимуме зтой хозяйственном деятельности, которую можно предоставить отдельньїм нацио- нальностям, но прежде всего твердо надо установить здесь, что хозяйственньїй момент в области разрешения национально\го вопроса єсть первьій вопрос. Из него надо исходить, а все остальное приложится» ¹¹⁷.

Такі думки висловлювалися і такі рішення приймалися під впливом ідей, розвинених Леніним в його останніх виступах, л,'йо­тах і вказівках. В. І. Ленін вважав надмірну й необмежену цент­ралізацію, централізацію «во что бьі то ни стало» і «несмотря ни на что» дуже шкідливою і небезпечною для справи комуністично- національного будівництва, одним з найреальніших виявів росій­ського великодержавництва.

Ленін завжди підкреслював, що централізація і об’єднання не абсолют, що вони потрібні не самі по собі, а лише як взаємо­допомога перед лицем капіталістичного оточення і що допустимі лише в тій мірі, в якій не ущемлюють суверенності й самостійності республік і республіканських органів (їхніх «отдельньїх наркома- тов»), а в іншому разі «централізацією» і «об’єднанням» слід по­ступитися на користь суверенності республік.

«...Не слід зарікатися наперед ні в якому разі від того, щоб в результаті всієї цієї роботи повернутися на наступному з’їзді\ Рад назад, тобто залишити Союз Радянських Соціалістичних Рес­публік тільки у відношенні військовому і дипломатичному, а в ,усіх інших відношеннях відновити повну самостійність окремих нар­коматів.

Треба мати на увазі, що дроблення наркоматів і неузгодже­ність між їх роботою у відношенні до Москви та інших центрів можуть бути паралізовані в достатній мірі партійним авторитетом, коли його застосовуватимуть із хоч трохи достатньою обачністю і безсторонністю; шкода, яка може виникнути для нашої держави