114 Струве п. Общерусская культура и украинский партикуляризм: ответукраинцу, «Русская мьісль», м., 1912, ч. 1, с. 86.

Подібні приклади можна було б помножити. А скільки разів ко­жен з тих, хто наважується говорити по-українському на вулиці, в трамваї і т. д.,- відчував на собі глузливі, презирливі чи нена­видячі очі, чув на свою адресу тихі чи голосні лайки! А ось рядова розмова в кінотеатрі: біля афіші кінофільму «Сон».

- Тьі видел, как бандеровцьі прут на зтот фильм?..

- Знаю. Мне много не надо. Я б их, гадов, всех... (красномов­ний жест).

А ось одна мамаша розповідає другій: «Мой сьін из-за зтого украинского язьїка не пошел в школу. Он так ненавидит учитель- ницу украинского язьїка. Он ее назьівает «бандеровка» (задово­лений сміх обох мамаш).

Ось хлоп’я другого класу заявляє: «Ух, как я ненавижу зтот украинский язьік». В нього ще немає ніяких переконань, але це вже є. Воно запитує: «Мама, а Богдан Хмельницкий бьіл храб- рьій?»

- Как тебе сказать...

- А он бьіл русский?

- Украинец.

- Украинец?! - кривиться розчарована дитина.

Дитина вчиться в «українській» школі, в столиці України... 1 ди­тина далеко не випадкова: в її колі більшість так думає... Уявляєте собі, яке пекло працювати в такій школі вчителем української мови! Як важко, майже неможливо передати дух української літе­ратури. І якою смішною, безсилою і нудною мусить здатися само­му навіть вчителеві ця література, препарована для таких слухачів у залізно правильних підручниках.

Звідки це йде? Чи таке запитання хоч раз ставили собі люди, які спеціально займаються питанням, де береться «український націоналізм»?

Подібні приклади можна наводити сотнями. Коли доводиться говорити про це, «ответственньїе товарищи» гидливо фиркають: знайшли про що говорити! Базарні розмови!

Дорогі «ответственньїе товарищи»! Ваше зневажливе й нетер­пляче фиркання свідчить тільки про те, наскільки глибоко нездатні ви засвоїти ленінський підхід до справи. Ленін вчив, що всяка по­літика реально виявляється в щоденному побуті мільйонів. Газе­ти не всі читають і не всі їм вірять. А от побут для всіх реальний і на всіх впливає. Вищенаведені факти і їм подібні - реальні побутові наслідки політики негласного потурання російському великодер­жавному шовінізмові (свідомому чи несвідомому). Під впливом подібних фактів Ленін говорив про «великорусскую шваль» і про необхідність смертельної боротьби з російським шовінізмом, а ви

127

І Н Т Е Р Н А ШОНАЛІЗМ МІДЖ'Ж»ЖЯ»ДЖІ

ІВАН Д З ЮБА

128

кажете, що все це дрібниці, дурниці і ворожі вигадки, що все гаразд, скрізь і всюди панує цілковитий інтернаціоналізм і т. д., і т. п., от коли б ще тільки остаточно викорінити український, гру­зинський, латиський і т. д. «націоналізм»...

Ще донедавна так само заперечувалася і наявність в СРСР антисемітизму. Боже мій, який то був смертний гріх і нетакт, політична безграмотність - сказати про антисемітизм! Хрущов аж запінювався, доводячи, що такі питання ставляться за американ­ські долари. Він невтомно і з повним знанням справи перера­ховував імена євреїв - учених, артистів і т. д. (особливо любив натискати на те, що навіть в уряді є єврей - міністр Димшиць - і що євреї є навіть серед конструкторів супутника). Так, ніби справа в цьому, ніби досить вигнати антисемітизм (чи україно­фобство) із свідомої політики, як воно зникне всюди, в тому числі і з вирішальної сфери - практичного життя, щоденного побуту.

І ось тепер після стількох ціцероніад, єреміад, лазаріад і нікі- тіад нібито вирішено повернутися до Леніна: газета «Правда» в передовій від 5 вересня 1965 року закликає, словами Леніна, до «неустанной борьбьі с антисемитизмом». Що ж, добре, що хоч пізно це сказано, але ж могло бути набагато раніше. Сказано і... підшито газету. А коли ж і як почнеться «неустанная борьба»?