Тема 4. Вчення про особу злочинця. Індивідуальна злочинна поведінка, її причини та механізм Методичні рекомендації

Проблема особи злочинця у кримінології є однією з ключових. Свого часу саме спроби знайти певні відмінності злочинців від законослухняних громадян призвели до активізації досліджень та формуванні кримінології як окремої галузі наукового знання.

При вивченні даної теми студенти мають знати, що поняття особистості злочинця нерозривно пов’язане з кримінально-правовим поняттям суб’єкта злочину, що міститься у ст. 18 КК України, під яким розуміється фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

При визначенні поняття особи злочинця необхідно вирішити, чи охоплює це поняття всіх осіб, що скоїли злочин; а також які саме сторони і особливості особи злочинця необхідно вивчати. Потрібно зазначити, що поняття особа злочинця в певній мірі є умовним та формальним, оскільки віднесення певних дій до злочинних залежить від законодавця. Крім того, у багатьох осіб, що скоїли, наприклад, необережні злочини, можуть бути відсутні риси, типові для злочинців. З огляду на це, слушною вбачається думка щодо необхідності розмежування понять «особистість злочинця» та «особистості особи, що вчинила злочин» (А.Ф. Зелінський). Так, під особистістю злочинця розуміється сукупність соціально-демографічних, психологічних та моральних характеристик, в тій чи іншій мірі типово властивих людям, винним у злочинній діяльності певного типу. Що стосується особистості особи, що вчинила злочини, слід зазначити, що вона не характеризується статистично достовірними особовими відмінностями.

Необхідно зазначити, що поняття особистості злочинця має певні часові межі: з моменту скоєння злочину, засвідченого судом, і до моменту відбуття кримінального покарання та зняття або погашення судимості. Однак, не завжди після відбуття покарання характеристики особи, що обумовили її підвищену суспільну небезпеку та в сукупності з об’єктивними умовами та конкретною життєвою ситуацією призвели до вчинення нею злочину, змінюються. У такому випадку мова буде йти вже не про особу злочинця, а про криміногенну особу, тобто схильну до скоєння злочину та його повторення. Криміногенність особи формується до скоєння злочину, закріплюється в момент його здійснення, існує (може існувати) і після реалізації кримінально-правової відповідальності, будучи передумовою повторення злочину.

При вивченні теми особистості злочинця студенти мають дослідити проблему співвідношення біологічного та соціального в особі злочинця. Для цього слід звернутися до біопсихологічних та соціологічних теорій пояснення злочинної поведінки. Крім того, необхідно окремо розглянути соціалізацію – процес формування особи, тобто наділення її суспільними властивостями, формування самосвідомості, життєвих цінностей та орієнтирів, встановлення соціальних зв'язків, входження в соціальне середовище, пристосування до нього, освоєння певних соціальних ролей та функцій.

Розглядаючи проблему пізнання характеристик причин та умов конкретного злочину, слід пам'ятати, що в теорії кримінології як така розуміється взаємодія об'єктивних обставин, які сприяють вчиненню злочину, та певних властивостей особистості злочинця та його жертви, що створюють суб'єктивні передумови для формування криміногенної ситуації (В.В.Орєхов).

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку. Механізм злочинної поведінки являє собою процес взаємодії особистості та зовнішнього середовища, у результаті чого формується та реалізується злочинна поведінки людини. Механізм злочинної поведінки опосередкований певною послідовністю розвитку злочинних дій, серед яких науковці виокремлюють такі етапи (стадії):

1. мотивація (процес формування мотиву);

2. планування та виконання рішення вчинити злочин;

3. посткримінальна поведінка або мотивування.

Деякі із зазначених стадій механізму злочинної поведінки також розділяються на певні етапи. Також слід враховувати, що окремим злочинам притаманний згорнутий механізм злочинної поведінки, який має певну специфіку (наприклад, злочини, вчинені в стані афекту, у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння; необережні злочини тощо).

У залежності від наявності та повноти проходження усіх стадії механізм злочинної поведінки розділяють на повний (розгорнутий) або неповний (згорнутий).