Методичні рекомендації:

1. Успішна протидія злочинним проявам не можлива без вивчення та розуміння причин та умов, що обумовили злочинну поведінку. Важливість дослідження факторів злочинності полягає також у тому, що знаючи, чому особа вчиняє злочин за певних обставин, ми зможемо проаналізувати, чому інша особа в аналогічній ситуації утримується від протиправних дій, а відтак і стимулювати законослухняну поведінку.

Слід звернути увагу на розмаїття та іноді суперечливість спроб пояснення злочинності в історичному аспекті та багатоаспектність поглядів на причинність злочинності серед сучасних дослідників. Подекуди це пояснюється складністю ряду положень теорії детермінації, неможливістю перевірки ряду причинно-наслідкових зв'язків емпіричним шляхом. Тому й відбувається перенесення характеристик взаємозалежності окремих злочинних проявів на рівні особистості або соціальної групи на універсальне пояснення злочинності.

Необхідно розкрити різницю між підходами до пояснення детермінації злочинності. Так, з позиції розуміння причинності злочинності в межах класичної школи кримінального права (Ч. Беккаріа, І. Бентам та ін.) відбувся перехід від панівних раніше уявлень про надприродні сили, як такі, що визначають поведінку особи, у тому числі й злочинну, до концепції вільної волі людини та її умислу. У її межах вперше склалася відносно повна система кримінологічних поглядів.

Позитивістська методологія в кримінології пов’язана з переходом від концепції вільної волі до концепції причинності злочину. На її базі склалися біологічний, психологічний та соціологічний підходи до пояснення криміногенної детермінації. Представники біологічного та психологічного напрямків у центр пояснення злочинності ставлять особистісні риси людини, що вчиняє злочин, а представники соціологічного напрямку вважають злочинність продуктом соціальних передумов.

Серед теорій біологічного напряму слід розгляну вчення Ч. Ломброзо, теорію конституційної схильності, хромосомну теорію тощо. Серед теорій соціологічного напряму необхідно дослідити теорії аномії, диференційованого зв’язку, стигматизації, конфлікту тощо.

2. При дослідженні даного питання слід звернутися до загального поняття «профілактика злочинності». Цей термін за своєю суттю не є кримінологічним, його запозичено з медицини. Під профілактикою злочинності розуміються здійснення системи заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. Профілактичні заходи можуть здійснюватися на усій території України або в окремому її регіоні, галузі народного господарства, на підприємстві, в установі, організації, серед групи населення (загальна профілактика) або стосовно конкретної особи (індивідуальна профілактика).

Окремим видом профілактики злочинності є віктимологічна профілактика, яка спрямована на потенційних жертв злочинів з метою недопущення їх віктимізації. Проблеми віктимності та віктимізації вивчає відносно нова наука – кримінологічна (кримінальна) віктимологія – наука про жертв злочинів. Саме віктимологи розробляють заходи віктимологічної профілактики (наприклад, кампанії, спрямовані на розширення поінформованості населення щодо певних способів вчинення злочинів; робота із соціальними групами, представники яких є найбільш віктимними; розробка рекомендації щодо поводження себе в ситуації вчинення злочину тощо).