Методичні рекомендації:

1. Для вирішення описового завдання кримінологічної науки злочинність може бути представлена як статистична сукупність у вигляді відносно масової, історично мінливої форми соціальної активності, що реалізується в системі злочинів, вчинених на певній території в певний період часу.

Відповідно до цього описати злочинність можна за допомогою таких показників: стан, рівень, коефіцієнти, структура, динаміка, ціна, географія, топологія злочинності тощо.

Рівень злочинності – загальна кількість статистично зареєстрованих злочинів у певному місці в певний час. Рівень злочинності виражається в абсолютних цифрах. Усю сукупність злочинів можна розбити на окремі рівні, тобто говорити про рівень тяжких злочинів, рівень злочинності неповнолітніх тощо.

Коефіцієнт злочинності обчислюється шляхом зіставлення відомостей з даними про населення. Він виражається в інтенсивності злочинності (коефіцієнт за фактами) й злочинної активності (коефіцієнт за особами). У кримінологічній літературі існують різні думки, щодо якої саме частини населення (усього зареєстрованого на території, відносно якої коефіцієнт розраховується або певної його частини в залежності від віку, наприклад, осіб, що досягли 14 років та більше) слід розраховувати коефіцієнт злочинної активності.

Структура злочинності – це питома вага й співвідношення різних видів злочинів у їхньому загальному числі за певний період часу на певній території. Види злочинності залежно від завдань дослідження можуть виділятися за різними підставами: формі вини, об’єкта злочинного посягання.

Динаміка злочинності – зміна злочинності в часі. Для дослідження цього показника використовують такі види аналізу, як поточний аналіз, системний та аналіз сезонних коливань; а також два способи розрахунку динаміки злочинності (базовий та ланцюговий).

Географія – закономірність поширення злочинності в просторі.

Ціна – розмір шкоди, що завдає злочинність суспільству – це економічні, моральні, соціальні та інші шкодливі наслідки. Слід зазначити, що ціна злочинності складається з двох частин: прямої шкоди від вчинення конкретних злочинів (майновий) та непрямої шкоди – коштів, що витрачаються державою на протидію злочинності та її окремим проявам (утримання місць позбавлення волі, ресоціалізацію осіб, що звільняються з них тощо).

Інтегративним показником, що включає всі названі, виступає стан злочинності.

2. Основними підходами до розуміння феномену особистості особи, яка вчинила злочин, є такі:

Поняття особистості особи, яка вчинила злочин, має значення тільки у зв’язку із притягненням особи до кримінальної відповідальності. Про таку особистість в даному контексті можна говорити як про сукупність внутрішніх якостей, які характеризують особу з моменту набуття вироком чинності до закінчення відбування покарання.

Особистість особи, яка вчинила злочин, – сукупність негативних, криміногенних якостей особистості, які обумовили (або могли обумовити) вчинення особою злочину. Таким чином, у мотивації злочинної поведінки беруть участь не всі якості особистості, а лише їх частина: переконання, погляди, звички, навички, які визначають ставлення до закону, інших людей тощо.

Усе різноманіття особистісних якостей з метою полегшення вивчення й аналізу розподіляють на певні групи, сукупність яких прийнято називати структурою особистості. При цьому виділяються соціально-демографічні, психологічні (морально-психологічні), соціально-рольові ознаки.

Необхідно пояснити співвідношення таких суміжних понять, як «особистість злочинця», «особистість особи, що вчинила злочин», «суб’єкт злочину», «криміногенна особа».

Варіант 3. "Р-Я"

1. Характеристика основних підходів до пояснення детермінації злочинності.

2. Поняття і роль віктимологічної профілактики злочинності.

3. Користуючись офіційними статистичними даними та матеріалами практики, охарактеризувати стан економічної злочинності в Україні.