3. Антропогенні зміни та проблеми збереження й відтворення біорізноманіття.
Стійкість екологічних систем зокрема і біосфери загалом значною мірою залежить від біологічного різноманіття. Чим воно більше, тим стійкіші екосистеми. Біологічне різноманіття — це інтегральне поняття, Що описує варіабельність, властиву всім видам екосистем (водних та суходолу). Розрізняють генетичне, внутрішньовидове та видове різноманіття. Генетичне різноманіття — різноманіття генотипів рослин і тварин, внутрішньовидове — наявність різновидів та популяцій у межах виду, видове — кількість та різноманіття видів на певній території. Біологічне різноманіття визначається різноманіттям окремих організмів за віком, статтю та життєвим станом, популяцій за структурними типами, генотипів, угруповань та екосистем. Основою стійкого існування екосистем є біологічне різноманіття. У 1992 р. була прийнята Міжнародна конвенція про збереження біологічного різноманіття на Землі, а в 1998 р. — закон України про збереження біологічного різноманіття в країні.
Згідно з законом внутрішньої динамічної рівноваги, речовина, енергія, інформація, динамічні якості окремих природних систем та їх ієрархії тісно пов'язані між собою так, що будь-яка зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, однак при цьому зберігаються загальні якості системи — речовинно-енергетичні, інформаційні та динамічні.
Отже, виникає загроза існуванню самих екосистем, спричинена порушенням біологічної та екологічної рівноваги. Під біологічною розуміють рівновагу, що склалася між рослинним і тваринним світом, тобто між живою речовиною, а під екологічною — рівновагу, що склалася в екосистемах і біосфері між живою речовиною та навколишнім природним середовищем.
Ландшафтознавство
1. Поняття про ландшафт.
Ландша́фт — цілісна частина ландшафтної оболонки Землі, що утворилася в результаті складної й тривалої взаємодії основних геокомпонентів планети (гірських порід, води, повітря, біоти) в певних (щоразу специфічних) умовах середовища, і як наслідок - набула характерного вигляду в просторі. Відтак, якщо у загальному розумінні, ландшафт це будь-який простір з характерним виглядом, то у географічному - це простір з характерним виглядом у межах ландшафтної оболонки Землі. Ландшафти мають різні розміри: від невеликих локальних утворень (річкові заплави й тераси, ерозійні яри і балки, гляціальні долини і горби тощо), до геокомплексів регіонального (рівнинні й гірські простори, континенти й океани тощо) й глобального (ландшафтна оболонки Землі) рівня.
2. Класифікація ландшафтів.
Під час класифікації ландшафтів беруться до уваги їх походження, історія розвитку, взаємозв'язки між їхніми компонентами, ступінь змінності під впливом господарської діяльності, закономірності як наслідок такої діяльності, закономірності просторової диференціації.
У межах України поширені два класи: клас рівнинних і клас гірських ландшафтів. Клас рівнинних східноєвропейських ландшафтів охоплює понад 94% території України та об'єднує типи й підтипи ландшафтів, зміна яких відбувається в широтному напрямку. Клас гірських ландшафтів залежно від географічного положення, простягання і висоти гірських пасом Українських Карпат і Кримських гір характеризується певними спектрами і висотним положенням типів ландшафтів. Гірські ландшафти України представлені класом середньоєвропейських карпатських і класом кримських, що тяжіють до середземноморських, ландшафтів.
Типи й підтипи ландшафтів розрізняються всередині класів за певним співвідношенням тепла і вологи, яким обумовлюється зональний розподіл типів ґрунтового і рослинного покриву, перебіг фізико-географічних процесів, особливості гідрологічного режиму. Клас рівнинних східноєвропейських ландшафтів об'єднує типи: мішано — лісові (17,2% території України); широколистяно-лісові (6,9%); лісостепові (31,2%); степові (31,7%) з підтипами північностепових, південностепових; сухостепові (7,3%) ландшафти. Східнокарпатські гірські лучно-лісові ландшафти поділяються на підтипи лісолучних остепнених, лучно-лісових, широколистяно-лісових, мішано — лісових, лучних (субальпійських) ландшафтів. Кримські гірські лучно-лісові ландшафти об'єднують такі підтипи: лісостепових посушливих, мішано — лісових і широколистяно-лісових, лучних остепнених (яйлинських) ландшафтів. Окремі типи становлять ландшафти Південного берега Криму і заплав річок. Останні характеризуються періодичним надмірним зволоженням, гідроморфністю ґрунтового і рослинного покриву, своєрідністю просторової структури і динаміки фізико-географічних процесів.
Мішано — лісові ландшафти України характеризуються помірно теплим і вологим кліматом, поширенням льодовикових, водно-льодовикових і давньоалювіальних мішаних відкладів, переважанням дерново-підзолистих ґрунтів під сосново-дубовими лісами, складним поєднанням зандрових і моренно-зандрових рівнин, долинно-терасових, лучних і болотних ландшафтів. Землеробський вплив на мішано — лісові ландшафти найбільше проявляється у процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.
Широколистяно-лісові ландшафти сформувалися за помірного теплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. У функціонуванні їх помітно виражені період активної вегетації (6—7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті й рослинному покриві, зростають біопродуктивність і період різкого зимового спаду біогенного метаболізму. В межах України широколистяно-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах Українських Карпат і Кримських гір. Широколистяно-лісові ландшафти Західноукраїнської лісостепової провінції характеризуються помірно теплим літом із вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2700 °С, річною сумою опадів 600—620 мм. У структурі широколистяно-лісових ландшафтів переважають височинні глибокорозчленовані лесові рівнини з сірими й темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На правобережжі й лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколистяно-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їхніх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.
Лісостепові ландшафти охоплюють понад третину території України. Первинні широколистяні ліси і лучні різнотравно-злакові степи поступилися місцем агроландшафтним комплексам на 80—90%. Їхня відмінна риса — значна поширеність ерозійних форм (яружно-балкових, долинно-річкових).
Степові ландшафти розвинулися за жаркого клімату з від'ємним балансом вологи. Під степовою рослинністю на суглинкових лесових породах сформувалися звичайні та південні чорноземи, нині на 90% розорані. Сухостепові ландшафти поширені на півдні Причорноморської низовини, у Присивашші; тут під типчаково-ковиловими і полиново-злаковими степами утворилися темно-каштанові солонцюваті ґрунти, розвинулися солончаки, солонці.
Прояв зональних ландшафтоутворювальних процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від континентально-океанічного переносу тепла і вологи, від геолого-геоморфологічної будови поверхні, орографії. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна диференціація гірських ландшафтів, що враховується за фізико-географічного районування.