60

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Історичний факультет

Кафедра історії України

Дипломна робота бакалавра

з теми: «Остаточна ліквідація гетьманства та решток автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.»

Виконав: студент 4 курсу

Спеціальності 6.02030201 Історія*

Заочної форми навчання

Вознюк Олег

Керівник: Реєнт Олександр Петрович

доктор історичних наук, професор

кафедри історії України

Рецензент: Сулятицька Тетяна Василівна

кандидат філософських наук, доцент

кафедри філософських дисциплін

Кам’янець-Подільський – 2015 року

ЗМІСТ

Вступ С.3

Розділ І. Історіографія та джерельна база дослідження С.7

Розділ ІІ. Колоніальна політика російського царизму

щодо України в першій половині XVIII ст. С.11

Розділ ІІІ. Знищення інституту гетьманства та Запорізької Січі С.26

Розділ IV. Остаточна ліквідація автономного устрою України

в кінці XVIII ст. С.42

Висновки С.52

Список використаних джерел та літератури С.54

Вступ

Актуальність дослідження. Вирішення актуальних проблем розбудови сучасної Української держави не в останню чергу залежить від вивчення і засвоєння історичного досвіду, знання тих державотворчих процесів, які відбувалися в Україні протягом століть. В нових політичних умовах серед багатьох історичних явищ повинен знайти своє переосмислення та визнання й період, пов’язаний із посиленням у XVIII ст. колоніальної політики Російської імперії щодо Гетьманщини.

Українська держава, що виникла у 1648 р., проіснувала аж до 1783 р., коли повністю було скасовано її залишки: військову організацію та незакріпачене селянство. Ця держава розвивалася незвичайним шляхом. Вона раптово постала на чистому місці шляхом збройної боротьби й дістала назву „Гетьманщина”. Військовий характер держави відбився на йменуванні її глави (гетьмана), який поєднував в своїх руках функції військового керівника і глави держави.

За період гетьманського правління держави українські землі багато разів розділялися між іноземними державами та потім знов об’єднувалися. Але вже в другій половині XVII – XVIII ст. українська державність розвивалась під зверхністю іноземних держав: Московського царства (пізніше Російської імперії), Польщі, Австро-Угорщини.

Спроба гетьмана І.Мазепи зберегти на початку XVIII ст. шляхом союзу зі шведським королем Карлом XII козацьку автономію зазнала поразки, що відкрило шлях форсовано­му наступові російського царату на права України. В 1722 р. для обмеження влади гетьмана було створено контролюю­чий орган – Малоросійську колегію, в руках якої знаходи­лися важелі впливу на всі сфери суспільного життя. У 1734 р. після смерті Д.Апостола інститут гетьманства взагалі на певний час було ліквідовано і відновлено лише при імпе­ратриці Єлизаветі Петрівні у 1750 р. Гетьманство К.Розумовського було своєрідною „лебединою піснею” Геть­манщини, – в 1764 р. воно остаточно ліквідовується, і вся повнота влади в українських землях дістається другій Ма­лоросійській колегії. У 1782 р. було скасовано полковий устрій та утворено Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, що означало кінець Гетьманщини.

Наступ російського царату на українські землі в кінці XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей, посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації, цілеспрямованим розколом українського суспільства, хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель. Входження українських земель в адміністративно-територіальний устрій Російської імперії на довгий час відкинуло прагнення України та її народу вибороти автономію та сформувати власну державу.

Об’єктом дослідження виступає історія української державності періоду Гетьманщини.

Предмет роботи – ліквідація гетьманства та решток автономного устрою Гетьманщини, спричинена форсованою експансією російського самодержавства на теренах України.

Хронологічні межі роботи займають період другої половини XVIII ст., тобто час від ліквідації інституту Гетьманства в Україні (1764 р.) й до поділу українських земель між Австрією та Росією, в зв’язку з третім поділом Польщі (1795 р.). Однак, слід зауважити, що автор в деяких моментах буде відхилятися від цих меж, адже з’ясування процесу ліквідації гетьманства потребує висвітлення передумов та причин форсованого наступу царату на українські землі.

Територіальні рамки роботи охоплюють ареал українських земель, що потрапили в орбіту Російської імперії у другій половині XVIII ст. (Лівобережжя, Правобережжя, Причорномор’я, Крим).

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи об’єктивності, історизму та системності. Створення цілісної картини нашого дослідження стало можливим завдяки застосуванню комплексно-аналітичного підходу, який дозволив, зокрема, дослідити історію процесу руйнування інституту гетьманства, охарактеризувати колоніальну політику російського самодержавства по відношенню до України в досліджуваний нами період та ін. Проблемно-хронологічний та ретроспективний методи дали змогу встановити основні відправні хронологічні точки дослідження. Крім того, застосування міждисциплінарного підходу, зокрема використання категоріального апарату географічної, економічної, правової наук дало можливість більш глибоко виконати наше дослідження.

Метою дослідження є висвітлення процесу остаточної ліквідації гетьманства та рештків автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

• вивчити історіографію та джерельну базу з даної проблеми;

• висвітлити колоніальну політику російського царизму щодо України в першій половині XVIII ст.;

• дослідити процес ліквідації інституту гетьманства;

• показати остаточну інтеграцію українських земель до складу Російської імперії (кінець XVIII ст.).

Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім тим, що автором роботи вперше, на основі ретельного аналізу існуючих на сьогоднішній день джерел та історіографічної бази, було зроблено спробу комплексного дослідження історії ліквідації гетьманства та рештків автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що одержані матеріали можуть бути застосовані у подальших наукових дослідженнях, використані вчителями історії в загальноосвітніх школах під час вивчення історії козацтва та Запорізької Січі. Крім того, отриманий нами матеріал може стати у нагоді студентам історичних факультетів під час їхньої підготовки до практичних чи семінарських занять.

Структура роботи, зумовлена метою і завданнями, які ми поставили перед собою, має такий вигляд: вступ, 4 розділи, висновки і список використаних джерел та літератури.

Розділ і. Історіографія та джерельна база дослідження

Джерельну базу роботи складає певний ряд опублікованих джерел, які дають можливість більш глибше висвітлити досліджувану нами проблему. Зокрема, на увагу заслуговує двадцятий том „Повного зібрання законів Російської імперії” [4], який містить важливі документи з приводу ліквідації Запорізької Січі 1775 р. В зібранні, зокрема, подається царський маніфест, в якому у дусі зверхності, ненависті до козацтва повідомляється про остаточне скасування інституту Запорізької Січі „… со истреблением на будущее и самого названия запорожских казаков” [4].

Цінним для нашої роботи являється матеріал ділової документації Гетьманщини у XVIII ст. [1] З’ясовуючи передумови та причини ліквідації Січі, обов’язково слід звертати увагу на такий момент, як реорганізацію гетьманського укладу у 1764 р. На сторінках вищевказаного джерела ми знаходимо документи, які належать новоствореним адміністративним органам (наприклад, другій малоросійській колегії), що дає можливість досліднику більш повно простежити усі сторони безпосередньої діяльності такого типу організації тощо.

Важливим по нашій темі виступає також збірка документів підготовлена відомим українським істориком, знавцем козацької історії Дмитром Яворницьким [7]. Архівний матеріал (260 документів), який вміщено в цьому збірнику охоплює період часу від першої чверті XVIII ст. і до початку ХІХ ст. Це яскравий, виразний, різноманітний юридичний матеріал. Зокрема, подаються справи про стан населених пунктів після зруйнування Січі, справи про заснування Чорноморського флоту, справи про прибутки та фінансові витрати князя Г.Потьомкіна. Як відомо, після ліквідації Запорізької Січі, Катерина ІІ щедро дарувала своїм сатрапам грошові премії та земельні наділи. Підтвердженням вищесказаному являється один із документів збірки [7, с. 161], в якому йде мова про те, що 8 квітня 1788 р. постановляється видати генералу П.Текелі, „руйначу запорізької Січі”, 200 тис. карбованців асигнаціями.

При написанні роботи нами також був використаний хрестоматійний матеріал [5; 6], що дав змогу більш детально розглянути окремі моменти по нашій проблемі. Зокрема, подається матеріал про ліквідацію гетьманства, діяльність О.Вяземського на посаді генерал-губернатора, діяльність О.Румянцева, утворення Малоросійської колегії, ліквідацію Січі, участь запорожців у російсько-турецькій війні, сутність Кючук-Кайнарджійського мирного договору та ін.

Історіографія. Незважаючи на значну кількість праць, присвячених історії Гетьманщини, ще далеко не всі питання знайшли своє вирішення і належне висвітлення. Особливо ця теза торкається періоду ліквідації інституту гетьманства та зруйнування Запорізької Січі з подальшим включенням українських земель в орбіту Російської імперії. Спеціальних робіт, які б безпосередньо торкались теми нашого дослідження практично немає. Найбільший інтерес складає монографія З.Когута „Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760-1830” [41], в якій простежується історія українсько-російських відносин від кінця XVII до початку ХІХ ст. Автор зосереджує увагу на трьох основних питаннях: російська політика щодо Гетьманщини, реакція українського суспільства на імперську інтеграцію та вплив цього процесу на дві вищезгадані країни.

Зазначеній проблемі присвятили свої праці Александров П. [8; 9; 10; 11], Антонович В. [12; 13], Апанович О. [14; 15; 16], Голобуцький В. [25; 26], Олійник О. [50], Горобець В. [27; 28; 29], та ін.

Так, робота О.Апанович „Розповіді про запорозьких козаків” дає можливість простежити передумови та причини скасування Запорізької Січі. Дослідниця крок за кроком з’ясувала процес ліквідації інституту гетьманства на території України, тобто висвітлила реорганізацію даного інституту від Петра І (1722 р.) й до Катерини ІІ (1764 р.), подала глибокий аналіз маніфесту Катерини ІІ про ліквідацію Січі, приділяючи багато уваги вирішенню земельного питання після даної акції тощо.

Причинам ліквідації Запорізької Січі присвятив своє дослідження О.Олійник. Науковець робить такий висновок: в основі міркувань, що спричинили ліквідацію Запорізької Січі, лежали насамперед економічні та політичні причини, на яких вже ґрунтувалися й інші [50, с. 39]. На нашу думку, висновки О.Олійника є незавершеними й не повністю обґрунтованими. Тому, говорячи про причини ліквідації Січі, вважаємо за потрібне користуватися тезами Смолія В.А., який з цього приводу висловлює думку, що в основі цієї акції лежали три групи причин – соціальні, економічні та політичні [55, с. 71]. По-перше, царизм не міг не розуміти, що Запорозька Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі залишатиметься гальванізатором антифеодальних виступів українських селян. По-друге, його не могло не турбувати зростання економічного потенціалу Запорожжя (збільшення кількості населення, а основне – великі потенційні можливості козацьких господарств фермерського типу). По-третє, царизм не влаштувала форма внутрішнього устрою Запорізької Січі, заснованого на демократичних, республіканських традиціях, який суперечив загальноімперським нормам і порядкам. Лейтмотивом усіх звинувачень, що містяться в царському маніфесті, стала теза про те, що, „заводячи власне хліборобство, запорожці розривали тим саму основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утворити з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, із своїм власним несамовитим управлінням...” [4, с. 192].

Окремо хочеться зупинитися на характеристиці наукового доробка О.Струкевича [69; 62; 64; 65; 67], який дає нам можливість простежити діяльність Першої та Другої Малоросійських колегій, роль Катерини ІІ у зруйнуванні інституту гетьманства та Запорізької Січі, хронологію подій, пов’язану з припиненням існування Української козацької держави, реалізацію плану російського самодержавства стосовно повної ліквідації автономного устрою українських земель тощо.

Методологічну роботу дослідження склали підручники й посібники з історії України, які дають можливість ретроспективно відтворити знищення Гетьманщини та рештків автономії на теренах України в другій половині XVIII ст. [20; 34; 37; 53].

В роботі використані й матеріали всесвітньої мережі Internet, які дали змогу більш детально простежити процес ліквідації Гетьманщини [30].

Таким чином, історіографія та джерельна база обраної для дослідження теми є достатньо репрезентативними й дозволяють у повній мірі реалізувати мету та вирішити дослідницькі завдання.