4. Початок визволення України

19 листопада 1942 р. під Сталінградом Червона Армія почала контрнаступ, який закінчився оточенням З 30-тисячного угрупування ворожих військ. 2 л ю того 1943 р. 6-та армія під командуванням генерал-фельдмаршала.

Наступ розгорнувся на значній ділянці фронту. В ході цього наступу почалося визволення території України. 18 грудня 1942 р. військами 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала Кузнецова було звільнено перший населений пункт України-село Півнівка Міловського району Ворошиловградської області (нині Луганської).

На початку 1943 р. Червона Армія наступала на широкому фронті (1600 км). Першим серед обласних центрів УРСР був визволений Ворошиловград (Луганськ). 16 лютого було визволено місто Харків'. Наприкінці і лютого точилися особливо жорстокі бої за Донбас. На вузькій ділянці фронту німці зосередили 25 дивізій і перейшли до контрнаступу, який тривав до кінця березня.

Водночас бойові дії з новою силою розгорнулися в районі Харкова. Німці сформували дві великі танкові групи: одну - в районі на північний захід від Краснограда, другу -- в районі Красноармійського. Удар семи танкових і моторизованих дивізій ворога у фланги й тил 6-їарміїта групи військ під командуванням Попова, що був завданий 19^лзютого, змусив частини Червоної Армії відступити. 16 березня було залишено Харків.

Лютнево-березневі бої засвідчили, що ворог має великі сили, а командування Червоної Армії недооцінило можливості супротивника. Він знову перехопив стратегічну ініціативу, проте вже незабаром, у боях на Курській дузі, німецькі війська зазнають відчутної поразки. Курська битва (5 липня - 23-серпня була однією з вирішальних у війні. В її ході радянські війська розгромили 30 дивізій вермахта.

Ця перемога створила умови для широкомасштабного наступу. Війська Степового фронту 23 серпня 1943 р. почали штурм Харкова, його нарешті остаточно було визволено. Війська Центрального фронту форсували Десну й 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту, вересня - Полтаву.

Після шаленої артпідготовки оборона противника у Донбасі на р. Міус була прорвана. 8 вересня війська Південно-Західного фронту під командуванням Родіона Малиновського визволили Сталіно (нині Донецьк). 22 вересня завершилось очищення всього Донбасу. Війська Південного фронту під Командуванням Федора Толбухіна визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя. Частини Воронезького фронту під командуванням Миколи Ватутіна визволили Суми та вийшли до Дніпра в районі Переяслав-Хмельницького.

Визволивши сільськогосподарські райони Лівобережної України й промисловий комплекс Донбасу, в другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кіломет-ровому фронті. Твердячи, що на берегах Дніпра вирішується доля

Німеччини, гітлерівці намагалися підготувати тут рубежі, щоб тримати стратегічну оборону.

Відбудова господарства України після Другої світової війни

1. Початок відбудови. 2. Труднощі відбудови. 3. План повоєнної відбудови. 4. Неоднозначні результати відбудовного періоду. 5. Соціальні аспекти відбудови. Рівень життя та побут населення. Звільнення території республіки від німецько-фашистських загарбників поставило на порядок денний питання про відбудову народного господарства України. Україну необхідно було піднімати з руїн і попелу. Наслідки війни були жахливими. Демографічні втрати становили близько 10 млн. чоловік (майже четверта частина загальної чисельності населення), матеріальні втрати — 1,2 трлн. крб. (прямі збитки — 285 млрд. крб.), катастрофічний спад виробництва (у 1945 р. в республіці вироблено лише 20% електроенергії порівняно з 1940 p., видобуто 36% вугілля, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі, валовий збір усіх зернових становив 531 млн. пудів, що в 3,5 рази менше, ніж у 1940 p.). Позначилося зменшення трудових ресурсів і зниження їх якості, адже війна винищила найбільш працездатну частину населення. Основною робочою силою стали жінки і підлітки. По мірі звільнення території від загарбників розпочалась відбудова народного господарства. До кінця 1945 р. було відновлено 44% довоєнних потужностей машинобудівної і 30% легкої промисловості, введено в дію 123 великі і 506 дрібних шахт Донбасу. Проводились певні роботи і по відновленню житлового фонду, відновлено роботу значної частини шкіл, вузів, медичних закладів. Однією з визначальних рис політичного життя України було зміцнення адміністративно-командної системи, стрижнем якої була комуністична партія. На 1 січня 1946 р. КП(б)У налічувала 320 тис. членів і чисельність її неухильно зростала. Партійний апарат постійно прагнув до того, щоб забезпечити свій тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя. По мірі звільнення території відновлювалась діяльність органів радянської влади. У лютому 1947 р. були проведені вибори до Верховної Ради, внаслідок чого відновилась традиційна для мирного часу структура вищих органів державної влади. У грудні 1947 р. відбулись вибори місцевих рад. Водночас було скасовано органи управління воєнного часу. Реорганізовувалась система управління промисловістю і сільським господарством. У 1946 р. Раду народних комісарів було перейменовано у Раду міністрів УРСР. Підприємства і установи переходили на нормальний режим роботи: відновлювалися 8-годинний робочий день, відпустки, скасовувалась понаднормова неоплачувана праця. Скорочувалися асигнування на оборону. Промисловість переходила на випуск мирної праці. У березні 1946 р. Верховна Рада УРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 pp. Модель відбудови господарства була копією індустріалізації з усіма її недоліками. Нехтуючи потребами і можливостями людей, план передбачав менше ніж за 5 років (експерти вважали, що Радянському Союзу для відбудови потрібно декілька десятиліть) відбудувати зруйновані райони країни, відновити довоєнний рівень промислового і сільськогосподарського розвитку і навіть його перевищити (підвищити продуктивність праці на 36%). Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив 65 млн. крб., що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні п'ятирічки. Таким чином, виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей. Особливості відбудови в Україні: 1) значні масштаби відбудовчих робіт, більше ніж в будь-якій іншій країні Європи; 2) розрахунок лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу. "Холодна війна" робила неможливим використання західної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги; 3) при відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилось лише 7% капіталовкладень); 4) відбудова здійснювалась централізовано за чітким державним планом; 5) економіка України відбудовувалась і добудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того завдяки розвитку нових промислових центрів СРСР за Уралом та Казахстані доля України в загальносоюзному виробництві знизилась з 18% у довоєнний період до 7% у 1945 p.; 6) вагома роль адміністративно-командної системи. Саме вона давала змогу за короткий проміжок часу мобілізувати і зосередити значні матеріальні і людські ресурси на певному об'єкті; 7) непропорційно велика роль ідеології, яка знаходила свій вияву широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах — соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів; 8) ускладнення процесу голодом 1946-1947 pp.; 9) нестача робочої сили, а особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій. Результати відбудовчого періоду неоднозначні. З одного боку, було загоєно рани війни, відбудовано промисловість України в 1946-1950 pp. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15%. Проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. складав лише 80% довоєнного. З іншого боку, ціна відбудови була дуже високою. Зниження реального рівня життя, тяжкі житлові і побутові умови були характерними для більшості населення. Скасування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи у 1947 р. ще в більшій мірі переклали на плечі трудящих тягар відбудови. Іншим негативним наслідком стало остаточне розорення сільського господарства. На селян, що отримували мізерні заробітки, не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно — вільно переміщуватися. Також їм доводилось сплачувати великі податки, що були введені на присадибне господарство. Для інтенсифікації праці колгоспників сталінське керівництво продовжувало використовувати примусові та репресивні методи. Так, 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла таємний Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя". За цим Указом було репресовано 12 тис. колгоспників. Незважаючи на репресії, надзвичайні зусилля селян, на кінець п'ятирічки так і не вдалось досягти показників довоєнного розвитку. Так, у 1950 р. валовий збір зернових складав лише 85% довоєнного.

УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ У лютому 1956 р. відбувся XX з'їзд КПРС, який став визначною подією у процесі десталінізації країни. XX з'їзд КПРС і проблеми десталінізації країни

• XX з'їзд КПРС на закритому засіданні заслухав доповідь Першого секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущова «Про культ особи та його наслідки».

• В доповіді Хрущова вперше в історії радянської держави було піддано критиці сталінські методи керів­ництва, наведені факти зловживань владою з боку Й. Сталіна та його оточення, засуджені репресії.

• Делегати з'їзду були приголомшені доповіддю, але ухвалили рішення не виносити її на широкий за­гал. Текст доповіді було надіслано партійним організаціям і розповсюджена постанова по доповіді — «Про подолання культу особи та його наслідків».

• Постанова по доповіді не була такою гострою, в ній не наводились факти, приклади, імена. Поста­нова не надавала можливості глибоко проаналізувати культ особи, його наслідки.

• Незважаючи на непослідовність і обережність в оцінках минулого, постанова XX з'їзду КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків», доповідь М. Хрущова, що незабаром стала відомою на Заході, сприяли подальшій десталінізації, створювали більш демократичну політичну ситуацію в кра­їні.

Як серед делегатів XX з'їзду КПРС, так і в цілому в країні, далеко не всі були прибічниками критики Й. Сталіна, підтримували заходи з десталінізації. Однак більшістю населення рішення XX з'їзду КПРС біли сприйняті схвально І з надією на краще. ^

Продовження десталінізації наприкінці 50-х — на початку 60-х років

• Було знято пам'ятники, погруддя і портрети Й. Сталіна, що прикрашали приміщення державних установ. В 1961 р. тіло Сталіна, що до цього знаходилось у Мавзолеї, було перезаховано біля Крем­лівської стіни.

• Були змінені назви міст, селищ, районів, вулиць, майданів, заводів, колгоспів, кораблів тощо, які но­сили ім'я Сталіна.

• Створені спеціальні комісії з реабілітації безвинно репресованих; почалася масова реабілітація.

• Демократизувалась робота партійних організацій Було прийнято новий Статут КПРС, в якому пе­редбачалось оновлення не менше чверті складу ЦК і його Президії на кожних чергових виборах; об­рання керівників партійних органів тільки на три строки. Це обмежувало, в певній мірі, владу партій­них чиновників

• Докладались зусилля з демократизації всіх сфер суспільного життя.

• Зменшився контроль центральних органів над економікою, тому що були створені територіальні ор­гани управління економікою — ради народного господарства (раднаргоспи).

• Розширились права республік у формуванні бюджету, в сфері матеріально-технічного забезпечен­ня, збуту, в адміністративних питаннях.

• Більше можливостей з'явилося для розвитку культури, свободної творчості.