Податкова соціальна пільга не може бути застосована до:

- доходів платника податку, інших ніж заробітна плата:

- заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

- доходу самої зайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Податкова соціальна пільга до заробітної плати державних службовців застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв.

Роботодавець платника податку зобов'язаний здійснити, у тому числі за місцем застосування податкової соціальної пільги, перерахунок суми доходів, нарахованих такому платнику у вигляді заробітної плати, а також суми наданої податкової соціальної пільги:

а) за наслідками кожного звітного податкового року під час нарахування заробітної плати за останній місяць звітного року;

б) під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги у разі зміни місця її застосування за самостійним рішенням платника податку;

в) під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким роботодавцем.

34. Перелік місцевих податків і зборів визначено Законом України "Про систему оподаткування" та Декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори".

Особливістю місцевих податків і зборів є те, що їх встановлює орган місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених Декретом граничних розмірів ставок.

Місцеві податки і збори перераховують до бюджетів місцевого самоврядування в порядку і в терміни, визначені відповідними радами, які їх встановлюють.

До місцевих податків відносять:

1. Податок з реклами. Платниками податку є особи, що встановлюють і розміщують рекламу. Податок встановлюють у розмірі 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами; 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час. Причому вартість робіт з розміщення реклами для розрахунку податку з реклами беруть без ПДВ. Податок справляється під час оплати послуг за встановлення і розміщення реклами.

Приклад:

Вартість послуг з розміщення реклами без ПДВ становить 120 грн.

Сума податку з реклами (при неодноразовому розміщенні) = 120 грн o 0,5 %/100 % = 0,6 грн.

Сума ПДВ = 120 грн o 20 %/100 % = 24 грн. Загальна сума до оплати рекламних послуг: 120 грн + 24 грн + 0,6 грн = 144,6 грн.

2. Комунальний податок. Платниками податку є суб'єкти підприємництва, що використовують найману працю. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чисельність персоналу підприємства. Ставка податку - 10 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян (НМДГ) за кожного середньоспискового працівника. Податок справляється кожен місяць.

До місцевих зборів відносять:

3. Готельний збір. Платниками податку є особи, які проживають у готелях. Граничний розмір готельного збору - 20 % добової вартості найманого житла без додаткових послуг.

4. Збір за паркування автотранспорту. Платниками збору є фізичні й юридичні особи, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюють за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3 % НМДГ у спеціально обладнаних місцях; 1 % НМДГ у відведених місцях.

5. Ринковий збір є платою за торгові місця на ринках і у павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин. Платниками збору є юридичні та фізичні особи, що реалізують товари. Ринковий збір встановлюють у розмірі не більше ніж 20 % мінімальної заробітної плати (МЗП) для фізичних осіб та три МЗП для юридичних осіб, він справляється працівниками ринку за кожен день торгівлі. Мінімальна заробітна плата - це встановлена державою нижня межа оплати праці за фактично відпрацьовану повну місячну норму робочого часу найманого працівника.

6. Збір за видачу ордера на квартиру є платою за послуги, пов'язані з видачею документів на право заселення квартири. Граничним розміром збору є 30 % НМДГ.

7. Збір з власників собак. Платниками збору є громадяни - власники собак (крім службових). Граничний розмір збору - 10 % НМДГ. Збір справляється 1 раз на рік.

8. Курортний збір. Платниками збору є громадяни, які прибувають у курортну зону. Збір справляється адміністрацією готелю чи іншої установи готельного типу, квартирно-посередницькими організаціями при поселенні у готель чи будинок, або у триденний термін з дня прибуття в курортну зону за місцем тимчасового проживання громадянина. З осіб, що зупинилися в приватних будинках чи квартирах громадян, які проживають у наметах, автомашинах тощо, курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів. При зміні платником місця тимчасового проживання в межах курортної зони курортний збір повторно не справляється. Граничний розмір курортного збору не повинен перевищувати 10 % НМДГ.

9. Збір за участь у бігах на іподромі. Платниками збору є фізичні та юридичні особи, власники коней, які беруть участь у бігах на іподромі. Збір справляється адміністрацією іподромів до початку змагань. Граничний розмір збору не повинен перевищувати трьох НМДГ.

10. Збір за виграш у бігах на іподромі. Платниками збору є особи, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі. Збір справляється адміністрацією іподрому при видачі виграшу. Граничний розмір збору не повинен перевищувати б % від суми виграшу.

11. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Збір справляється адміністрацією іподрому з учасника гри на тоталізаторі в момент придбання ним квитка на участь у грі. Граничний розмір збору - 5 % від суми плати за участь у грі.

12. Збір за право використання місцевої символіки справляється з юридичних і фізичних осіб, що використовують місцеву символіку з комерційною метою. Місцевою символікою треба вважати герб міста чи іншого населеного пункту, назву чи зображення архітектурних й історичних пам'яток. Збір справляється відповідними органами місцевого самоврядування при видачі дозволу на використання місцевої символіки. Граничний розмір збору - п'ять НМДГ для приватних підприємців (фізичних осіб); 0,1 % від вартості виробленої продукції, наданих робіт, послуг - для юридичних осіб.

13. Збір за право на проведення кіно- і телезйомок. Платниками збору є комерційні кіно- і телеорганізації, які проводять зйомки, що потребують від органів місцевої влади додаткових заходів - обгородження території зйомок, виділення наряду міліції тощо. Суму збору складають фактичні витрати на проведення зазначених заходів.

14. Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Платниками збору є фізичні й юридичні особи, які мають дозвіл на проведення аукціонів, розпродажу та лотерей. Збір за проведення аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за 3 дні до їхнього проведення; збір за проведення лотереї справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї. Граничний розмір збору - 0,1 % вартості заявлених до аукціону, конкурсного розпродажу товарів або суми, на яку випускають лотерею. Збір за право проведення лотереї не повинен перевищувати трьох НМДГ з кожного учасника.

15. Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Граничний розмір збору - 0,5 НМДГ з юридичних і фізичних осіб - громадян України; від 5 до 50 доларів США з юридичних осіб і громадян інших держав. Збір не справляється з автотранспорту, що здійснює перевезення за кордон: вантажів за державним замовленням і державним контрактом; громадян України, яких направили у службові відрядження; спортсменів, що виїжджають на міжнародні змагання; громадян, що від'їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення дітей, за телеграмою про похорон близьких родичів.

16. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі є платою за оформлення і видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Справляється уповноваженими організаціями з фізичних і юридичних осіб, які здійснюють торгівлю; залежить від площі торговельного місця, його територіального розміщення і виду товарів. Граничний розмір збору - один НМДГ на день за одноразову торгівлю. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі є обов'язковим для встановлення місцевою владою. Збір перераховують до місцевих бюджетів щорічно, оскільки дозвіл видають терміном на 1 рік.

35. Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов'язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування бюджетного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів — облігацій, казначейських зобов'язань — векселів чи нот (див. п. 4.3). При цьому кошти, залучені на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права довгострокового погашення. При емісії боргових зобовязань з правом довгострокового погашення держава отримує можливість більш гнучко управляти процесом обслуговування та погашення боргу залежно від ситуації на фінансовому ринку.

Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн, міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

• додаткова емісія грошей;

• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.

З поняттям державного кредиту тісно пов'язане поняття державного боргу, що відображає загальну суму заборгованості держави своїм кредиторам. Державний борг — це сума, отримана від емісії державних боргових зобов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також проценти, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами.

Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в поточному періоді (році), називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплачені, називають капітальним державним боргом. Розрізняють також зовнішній борг — іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній — результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.

На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє кредитор — комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, або держава та іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку.

У разі, коли держава не може вчасно забезпечити достатню платоспроможність, вона може використовувати такі способи управління боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочка погашення, анулювання, обмін за регресивним співвідношенням.

Конверсія державного боргу — зміна дохідності позики, як правило, в бік зменшення. Застосовується у випадку погіршення фінансового та економічного стану держави.

Консолідацією називають передачу зобов'язань за раніше випущеними позиками на нову позику.

Уніфікація може застосовуватись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією і являє собою об'єднання кількох позик в одну.

Відстрочка погашення використовується в тому разі, коли держава не може вчасно погасити боргові зобов'язання.

Анулювання державного боргу здійснюється у випадку повної відмови держави від сплати боргу.

Обмін за регресивним співвідношенням боргових зобов'язань попередніх випусків на нові зобов'язання використовується для скорочення загальної суми боргу, оскільки зобов'язання нового випуску мають меншу загальну суму, ніж зобов'язання попереднього випуску.

37. Державні і муніципальні видатки здійснюються в порядку фінансування, тобто наділення фінансовими ресурсами.Фінансування видатків - це безповоротний, безвідплатний, плановий, регламентований нормами права відпуск грошових коштів із фондів для забезпечення виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування, на соціально-культурні потреби та на розширене відтворення.

Фінансування здійснюється з різних джерел: бюджетів різних рівнів (від Державного до сільського), позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних і муніципальних підприємств. Залежно від джерел фінансування можна виділити три його види: бюджетне фінансування, самофінансування і кредитування.

Отже, фінансування державних видатків - це заснований на правових нормах плановий, цільовий, безповоротний та безвідплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

Основні одержувачі грошових коштів при фінансуванні - це державні органи, підприємства, установи державної і комунальної форм власності. Використовуються різні форми фінансування. Підприємства та організації державної і муніципальної форми власності, які мають економічну та фінансову самостійність і одержують прибуток, з бюджету покривають лише частину своїх видатків. Основним принципом їх фінансування є оптимальне об'єднання власних, бюджетних та позикових коштів при покритті витрат.

Загальними принципами фінансування є: плановість; цілеспрямованість; безповоротність і безвідплатність; фінансування в міру виконання плану робіт та послуг; дотримання фінансової дисципліни; дотримання режиму економії і здійснення постійного контролю за використанням виділених коштів, а також принцип отримання максимального ефекту при мінімумі витрат (ефективного використання коштів).

Усі перелічені вище принципи знайшли свою реалізацію на практиці. Так, усі державні витрати закріплені у відповідних фінансово-планових актах (законі про Державний бюджет України, кошторисах фінансування державних установ та ін.). При цьому планування, видача і використання коштів проводиться в суворо визначених цілях.

При плануванні та виділенні фінансових ресурсів держава визначає обсяг фінансування, виходячи з наявних власних коштів об'єкта фінансування, можливості і доцільності отримання ним банківських кредитів. Виділення коштів здійснюється тільки при неможливості покриття витрат із вказаних джерел.

Цілеспрямованість означає, що всі видатки мають цільове призначення: поточні видатки, капітальні, на зарплату, стипендії, відрядження та ін. Виділення коштів здійснюється на забезпечення тільки фактичних витрат на конкретну мету.

Безповоротність і безвідплатність означає, що виділення коштів здійснюється без прямого їх відшкодування державі, органам місцевого самоврядування та без внесення будь-якої платні за отримання цих коштів.

Фінансування в міру виконання робіт і послуг - коли кошти видаються відповідно до фактичного виконання робіт та надання послуг (не "під план", а в міру виконання плану), їх кількісних і якісних показників.

Дотримання фінансової дисципліни - це принцип законності у фінансовій діяльності, точне й неухильне дотримання порядку, термінів, звітності та ін.

Принцип дотримання режиму економії реалізується як при плануванні видатків, так і при використанні виділених коштів. Фінансування державних витрат здійснюється на підставі форм та методів планомірної мінімізації витрат, що забезпечують режим жорсткої економії всіх видів ресурсів. Дотримання цього принципу особливо важливо сьогодні, коли Державний бюджет планується з дефіцитом, з'являються проблеми виплат заробітної плати, пенсій, не фінансуються "довгобудови" та ін.

Окрім цих принципів, діє принцип отримання максимального ефекту при мінімумі витрат (або ефективного використання коштів). Цей принцип дуже важливий при постійній нестачі коштів на першочергові заходи. При проведенні фінансування повинен досягатися певний соціально значущий ефект при мінімальних витратах фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

Належний при здійсненні фінансування контроль дозволяє визначити ті недоліки й упущення, що мають місце в плануванні, виділенні і використанні державних коштів, вжити заходів щодо їх усунення та недопущення в майбутньому, а також забезпечити необхідними даними перспективне і поточне планування державних витрат.

Держава й органи місцевого самоврядування основні витрати на виконання своїх функцій покривають за рахунок Державного бюджету України і відповідних місцевих бюджетів. Таке фінансування отримало найменування бюджетного. Підприємства та організації, які є неприбутковими і всі свої видатки покривають за рахунок бюджетних коштів, іменуються бюджетними (ст. 2 п. 6 Бюджетного кодексу України).

Отже, бюджетне фінансування - це безповоротний та безвідплатний відпуск коштів з Державного і місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій та функцій муніципальних органів і забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

Витрати бюджетів усіх рівнів є безпосередніми прямими витратами держави і органів місцевого самоврядування, що забезпечують приріст матеріально-технічної бази, утримання соціальної сфери, органів державної влади та управління, а також місцевого самоврядування.

Бюджетне фінансування засноване на загальних принципах фінансування, але має і певні відмінні риси, які полягають у тому, що кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підрядністю. Виняток: фінансування загальнодержавних заходів - боротьба з епідеміями (наприклад, "свинячий", "курячий" грип та ін.), епізоотіями, ліквідація наслідків катастроф і стихійних лих та ін.

Крім того, бюджетне фінансування здійснюється на підставі встановлених економічних і науково обґрунтованих нормативів для кожної сфери діяльності держави.

Бюджетні установи відносяться до невиробничої сфери. Вони не проводять матеріальних цінностей, але праця працівників невиробничої сфери необхідна кожній державі (вчителі, судді, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, медики), тому всі їх видатки фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань. Кошти з бюджетів на функціонування бюджетних установ відпускаються на підставі планових актів-кошторисів, а фінансування їх називається кошторисно-бюджетним.

40. Для запровадження ефективного державного контролю за витрачанням бюджетних коштів державними установами, що фінансу­ються з Державного і місцевих бюджетів з 1997 р., було здійснено перехід на фінансування цих установ на основі кошторису. Визна­чення кошторису подано в ст. 51 Бюджетного кодексу України.

Кошторис - фінансовий документ, який містить інформацію про створення і використання грошових коштів у відповідності з їх цільовим призначенням. Кошторисє основним плановим документом, що визначає розмір, цільове спрямування і покварталь­ний розподіл бюджетних коштів, які використовую­ться на утримання установи.

Установи і організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.

Кошторис доходів та витрат - фінансовий план установи, яка здійснює некомерційну діяльність.

Установи і організації, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, складають такі види кошторисів (рис. 12.2).

Кошторис бюджетної установи має дві складові:

• загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету і розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

• спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету і їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, вста­новлених кошторисами.

Після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов узя­того бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів прий­має рішення про їх оплату і подає доручення на здійснення плате­жу органу Державного казначейства України, якщо інше не перед­бачено нормативно-правовими актами.(таблиця)

43. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року (далі—Закон про банки) банк—це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська діяльність згідно з банківським законодавством є залученням у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщенням зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриттям й веденням банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Вказані операції належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Банк має право здійснювати також інші операції та угоди, закріплені положеннями статті 47 Закону про банки (операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі й продажу цінних паперів за дорученням клієнтів та деякі інші визначені операції). Законом передбачений перелік операцій, які банки мають право здійснювати за умови отримання письмового дозволу Національного банку України (наприклад, здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб, здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та Іншої грошової лотереї тощо). Банк може здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду банківської діяльності.

Законом передбачені певні обмеження щодо здійснення банківської діяльності. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку, хоча це обмеження не поширюється на приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставо-держателя відповідно до умов договору застави; майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами, а саме у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону "Про банки і банківську діяльність".

Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

44. Верхній рівень банківської системи України представлений єдиним органом - Національним банком України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. (далі -Закон про НБУ) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, повноваження і функції якого визначаються Конституцією України!, цим Законом та іншими законами України.

Центральний банк у будь-якій державі є особливим органом. Це зумовлено його спеціальним правовим статусом, який передбачає покладення на нього низки особливих функцій, які має здійснювати лише одна інституція банківської системи - саме центральний банк держави. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, проведення грошово-кредитної політики, емісія грошей та організація їх обігу, організація системи рефінансування комерційних банків, банківське регулювання та банківський нагляд тощо.

Найважливішою функцією центральних банків є забезпечення стабільності національної валюти. Про це свідчить ст. 99 Конституції України, у якій зазначено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України. Забезпечення стабільності національної валюти є прерогативою Національного банку України, і саме тому особливого значення набуває закріплення його правового статусу, який би забезпечував ефективну реалізацію центральним банком Його основної та інших функцій.

Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність суб’єкта права у питаннях відання» а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції Національного банку, становлять його компетенцію2.

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання законодавцем терміна "особливий центральний орган державного управління" при характеристиці Національного банку України є універсальним підходом за двома підставами.