3. Фінансова діяльність держави й місцевого самоврядування проявляється у відповідних формах як зовнішньому вираженні такої діяльності, що зумовлено змістом останньої. Такі форми можна розмежувати на правові та неправові.

Правові форми фінансової діяльності здійснюються шляхом прийняття й реалізації фінансово-правових актів, які є рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування, прийняті в межах їхньої компетенції згідно з чинним законодавством у процесі формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування.

Фінансово-правові акти можна класифікувати за різними критеріями:

1) за юридичною природою:

- нормативні— правові акти, які містять загальні правила регулювання однотипних фінансових відносин, розраховані на тривале застосування й відповідно не вичерпують свою регулятивну силу їх одноразовим застосуванням;

- індивідуальні—акти застосування норм права, які стосуються конкретного життєвого випадку, звернені до конкретно визначених учасників фінансових відносин і призводять до виникнення, зміни або припинення конкретних фінансових правовідносин;

- змішані— акти, які містять разом з нормами права також Індивідуальні приписи стосовно конкретних життєвих випадків щодо сфери фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування;

2) за юридичної силою:

- законодавчі, до яких відносяться закони, що приймаються Верховною Радою України з питань фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування;

- підзаконні — акти всіх інших органів влади (як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування), які не повинні суперечити законам і мають прийматися для їх виконання;

3) за суб'єктами, які їх приймають:

- фінансово-правові акти Верховної Ради України;

- фінансово-правові акти Президента України:

- фінансово-правові акти Кабінету Міністрів України:

- фінансово-правові акти центральних органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

- фінансово-правові акти місцевих органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування

- фінансово-правові акти адміністрацій підприємств, установ, організацій.

4) за сферою дії:

- фінансово-правові акти, що діють на всій території держави;

- фінансово-правові акти, що діють у межах окремого регіону,

- фінансово-правові акти, що діють у межах окремого підприємства, установи, організації;

5) за порядком прийняття:

- фінансово-правові акти, які приймаються єдиноначально;

- фінансово-правові акти, які приймаються колегіально;

- фінансово-правові акти, які приймаються за узгодженням.

Неправові форми фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування слугують інструментом втілення неправових форм і забезпечують насамперед відповідні передумови для їх реалізації. До таких форм фінансово! діяльності належить проведення різноманітних дій організаційного характеру (засідань і нарад органів влади, конференцій, круглих столів тощо), роз'яснення фінансового законодавства, підготовка матеріалів для фінансового планування, прогнозування, звітності і т.п.

6. Фінансово-правові відносини: поняття, особливості і види

У процесі впливу держави за допомогою правових норм на відносини у сфері фінансової діяльності виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'язків, установлених правовими нормами. Фінансово-правові відносини є юридичною формою прояву і закріплення фінансових відносин.

У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні права їх учасників, тобто відбувається безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання грошових коштів централізованих або децентралізованих фондів реалізуються в поведінці людей, що беруть участь у цій діяльності.

Таким чином, суспільні відносини, які виникають у зв'язку з формуванням, розподілом та використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, будучи урегульованими нормами права, набувають форми фінансових правовідносин (фінансово-правових відносин). Ці правовідносини виникають на основі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємозв'язку через суб'єктивні юридичні права та обов'язки, і такі зв'язки (відносини) охороняються примусовою силою держави. За межами правових відносин фінансова діяльність здійснюватися не може. Фінансові відносини існують лише у формі правовідносин.

Зрозуміло, що фактичні (матеріальні) відносини в сфері фінансів можуть відхилятися від приписів (правових норм), установлених державою (наприклад, приховування доходу від оподаткування), що є правопорушенням, а не фінансовими відносинами за межами правовідносин.

Володіючи загальними з іншими правовідносинами рисами, фінансові правовідносини мають певну властиву лише їм специфіку. Основними особливостями фінансово-правових відносин є:

1. Фінансові правовідносини виникають у процесі фінансової діяльності держави.

2. Об'єкт фінансових відносин - гроші (грошові зобов'язання), точніше фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних зобов'язань.

3. Однією із сторін у фінансових правовідносинах завжди виступає держава або її уповноважений орган.

4. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін.

5. Фінансові правовідносини виражають організуючу роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу країни;

6. Фінансові відносини носять державно-владний майновий (грошовий) характер, тому ці суспільні відносини можна визначити як владно-майнові.

7. Права та обов'язки сторін фінансових правовідносин визначаються безпосередньо законом або нормативно-правовим актом. Тому виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин завжди пов'язано із законом або іншим нормативно-правовим актом.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка сторін (наприклад, внесення суми податку), а юридичним - суб'єктивні права і обов'язки, встановлені фінансово-правовою нормою. 

12. Держава залишає за собою право встановлювати основи розподілу доходів і видатків бюджетів різного рівня та піклуватися про:

1) збалансованість кожного бюджету незалежно від об'ємів закріплених за ним джерел доходів, забезпеченні кожної адміністративно-територіальної одиниці можливістю фінансування заходів, передбачених їх планами соціального і економічного розвитку;

2) створення умов, які забезпечують зацікавленість органів місцевого самоврядування в збільшенні бюджетних ресурсів та виконанні встановлених планових надходжень до бюджету загальнодержавних і місцевих платежів на своїй території, а також можливість запобігання касових розривів (неспівпадання термінів надходження коштів та їх видачі з бюджетних рахунків).

Розподіляючи витрати між бюджетами різних рівнів, держава розробляє систему заходів боротьби з бюджетним дефіцитом, прагнучи збалансованості Державного бюджету України, законодавчо встановлює порядок фінансування об'єктів і заходів, які віднесені до компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідного рівня.

Завжди враховуються підвідомчість об'єктів і заходів, а також їх територіальне розміщення. Підвідомчість визначається значущістю для держави. Наприклад, оборона держави, вища освіта фінансуються з Державного бюджету, а дитячі дошкільні установи - з бюджету тієї адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони розташовані. Крім зазначеного береться до уваги те, в чиїй власності знаходиться об'єкт, що фінансується, або до якого бюджету необхідно перерахувати платежі.

Бюджетний кодекс передбачає розподіл Державного бюджету на загальний і спеціальний фонди. Такий розподіл може бути проведений в законі про Державний бюджет. Джерела формування спеціального фонду передбачаються тільки законодавством України.

Відповідно до ст. 13 Бюджетного кодексу до загального фонду бюджету включаються: всі доходи, окрім тих, які призначені для спеціального фонду; всі витрати бюджету здійснюються за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; фінансування проводиться у загальний фонд.

Спеціальний фонд включає: бюджетні призначення на витрати за рахунок конкретно певних джерел надходжень; гранти, подарунки (у вартісному розрахунку), отримані розпорядниками на конкретну мету; різницю між доходами і видатками спеціального фонду.

Бюджетно-правовими нормами здійснюється регулювання надання коштів із загальнодержавних джерел доходів, які закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для виконання планів економічного і соціального розвитку конкретної території.

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише з метою і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Кошти бюджету АРК та місцевих бюджетів витрачаються лише з метою і в межах, затверджених відповідними органами влади АРК та місцевого самоврядування.

Розподіл витрат між бюджетами здійснюється відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України. Так, наприклад, із Державного бюджету України фінансуються загальнодержавні централізовані програми підтримки і підвищення життєвого рівня народу, заходи щодо соціального захисту населення, заходи у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, оборони країни, витрати за утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури, а також інші витрати, які мають загальнодержавне значення

У Державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України в розмірі до двох відсотків від об'єму витрат Державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, які не могли бути передбачений під час затвердження Державного бюджету України.

Отже, передача коштів з бюджету в інший дозволяється тільки в межах затверджених бюджетних призначень шляхом внесення змін у закон про Державний бюджет або рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли для цієї мети.

Бюджетний кодекс забороняє створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і бюджетними організаціями.

Розмежування доходів та витрат між видами бюджетів починається з розподілу витрат, бо вони супроводжують функціонування будь-якого державного органу.