48

Зміст ВСТУП………………………………………………………………………………..…2 РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади розробки адміністративних методів……………..4 1.1. Адміністративно-правові методи , їх сутність та класифікація………………...4 1.2. Адміністративний примус, його види…………………………………………..10 1.3. Зарубіжний досвід адміністративних методів………………………………….17 РОЗДІЛ 2. Адміністративні методи менеджменту у ПАТ «Житомирський маслозавод»……………………………………………………………………………23 2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства…………………….23 2.2. Аналіз організації виробництва…………………………………………………26 2.3. Використання адміністративних методів менеджменту на підприємстві……30 РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення використання адміністративних методів у ПАТ «Житомирський маслозавод»………………………………………………………...33 3.1. Удосконалення структури управління підприємством…………………...……33 3.2. Впровадження сучасних методів управління на підприємстві………………..35 3.3. Удосконалення управління адмін персоналом на основі зарубіжного досвіду……………………………………………………………………………….…37 ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ…………………………………………………………42 СПИСОК ВИКОРИСТАНОХ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..45 ДОДАТКИ……………………………………………………………………………...48

ВСТУП

Будь-яка діяльність, у тому числі управлінська, повинна бути спрямована на отримання конкретних результатів. Основними завданнями управлінців усіх рівнів є розроблення дієвих способів та прийомів впливу на працівників, вибір найоптимальніших управлінських важелів та створення механізмів впровадження їх у життя.

Методи являють собою важливий елемент процесу менеджменту. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності менеджменту і господарських процесів. Запровадження нової сукупності заходів у якій-небудь сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення якого-небудь завдання має цілеспрямований вплив на трудовий колектив або на окремих його, членів. Тільки при цій умові таку сукупність можна віднести до методів менеджменту.

Важливим також є зовнішнє оточення, цільова установка діяльності підприємства- на кого орієнтована його діяльність та партнерські відносини як з органами влади, так і зі споживачами продукції.

Насамперед, адміністративні методи - це методи прямого впливу, що носять директивний, обов'язковий характер, засновані на дисципліні, відповідальності, влади, примусі.

Отже, метод управління є засіб практичного здійснення функцій державно-управлінської діяльності, досягнення її цілей.

Методи будь-якої діяльності різноманітні. В рівній мірі це відноситься і до методів управління, бо різні за своїм призначенням суб'єкти виконавчої влади, різні і знаходяться під їх впливом об'єкти. 

Актуальність теми, її теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дослідження, його мету та зміст.

Використовувані методи: наукової абстракції, аналізу, дедукції, порівняльний та системно-структурний, монографічний, розрахунково-конструктивний, прогнозування, балансовий, тощо. А також такі питання, як місце даного підприємства на ринку, сучасний стан ринку в Україні, показники економічного зростання та ефективності.

Пpедметoм дocлiдження у куpcoвiй poбoтi виcтупає cукупнicть теopетичних та пpактичних аcпектiв адміністративних методів менеджменту, oб’єктoм – пpoцеc адміністративних методів менеджменту на ПАТ «Житомирський маслозавод»

Метoю куpcoвoї poбoти є oбґpунтування теopетичних пoлoжень, а такoж poзpoбка пpактичних pекoмендацiй щoдo удocкoналення виккористання адміністративних методів у ПАТ «Житомирський маслозавод». Для дocягнення пocтавленoї мети в poбoтi визначенi для виpiшення наcтупнi завдання:

1. Дослідити аналіз організації виробництва

2. Використати адміністративні методи менеджменту на підприємстві

3. Удосконалити структуру управління підприємством

4. Впровадити сучасні методи управління на підприємстві

5. Удосконалити управління адмін персоналом на основі зарубіжного досвіду

Постановкою завдання є вивченя адміністративних методів менеджменту, аналіз і узагальнення основоположних принципів та формування рекомендацій з вдосконалення адмін персоналу на підприємстві.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади розробки адміністративних методів 1.1. Адміністративно-правові методи, їх сутність та класифікація

Адміністративні методи - це методи прямого впливу, що носять директивний, обов'язковий характер, засновані на дисципліні, відповідальності, влади, примусі. 

До числа адміністративних методів відносять: організаційне  проектування, регламентування, нормування[6]. 

Організаційні методи засновані на типових ситуаціях, а розпорядчі відносяться здебільшого до конкретних ситуацій. Зазвичай розпорядчі методи грунтуються на організаційних. Сутність організаційного регламентування полягає у встановленні правил, обов'язкових для виконання і визначають зміст і порядок організаційної діяльності (положення про підприємство, статут фірми, внутріфірмові стандарти, положення, інструкції, правила планування, обліку і т.д.).  Організаційне нормування включає норми і нормативи витрат ресурсів в процесі діяльності фірми. Регламентування і нормування є базою організаційного проектування нових і діючих фірм[9]. 

Розпорядчі методи реалізуються у формі: наказу, постанови, розпорядження, інструктажу, команди, рекомендацій. Управління виробництвом здійснюється на основі правових норм, які стосуються організаційних, майнових, трудових та інших відносин у процесі виробництва.[8] 

Адміністративні методи управління - потужний важіль досягнення результатів поставлених цілей у випадках, коли потрібно підпорядкувати колектив і направити його на рішення конкретних задач управління. Ідеальне умова їхньої ефективності - високий рівень регламентації управління та трудової дисципліни, коли управлінські дії без значних спотворень реалізуються нижчестоящими ланками управління. Це особливо актуально у великих багаторівневих системах управління, до яких відносяться великі підприємства[30].  Останнім часом знизилася роль адміністративних методів на підприємствах. Суперечливі процеси в суспільстві перешкоджають використанню адміністративних методів: це зростання безробіття і часткова зайнятість на підприємствах, значна інфляція протягом останніх років та несвоєчасна виплата заробітної плати, розвиток бартерних операцій і низька дисципліна поставок ресурсів, перевищення темпів зростання цін на споживчі товари над темпами росту заробітної плати, втрату заводських традицій і порушення звичного устрою життя в родині.[9] 

Використовувані механізми: 

Адміністративні: наказ, розпорядження, вказівку. 

Нормативні: закон, положення інструкція, план, спущений зверху й обов'язковий для виконання. 

Економічні: відсоток виплачується прибутку, ціна продукту (призначена), зарплата (призначена), матеріальні санкції, встановлені зверху. 

Соціально-психологічні: догана, оголошена в наказі, нагородження грамотою за розпорядженням керівництва, подяка в наказі, план соціального розвитку колективу і заходів щодо його реалізації. 

При командному (адміністративному) методі управління - відносини суб'єкта й об'єкта - влади і підпорядкування[17]. 

Основні достоїнства методу: 

1) забезпечується єдність волі керівництва в досягненні мети; 

2) не вимагає великих матеріальних витрат; 

3) у малих організаціях оперативно досягаються мети і забезпечується швидка реакція на зміну зовнішнього середовища. 

Недоліки методу наступні: 

1) придушується ініціатива, творча робота; 

2) відсутні дієві стимули праці і можуть виникати антистимулом; 

3) у великих організаціях (менеджери не зацікавлені в підвищенні компетентності, тому вона в дефіциті). 

Отже, за своїми показниками метод управління є засіб ціле направленного керуючого впливу. Такий підхід до його розуміння зближує його з методом правового регулювання суспільних відносин. Загальне для них-і той і інший є регулюючими засобами, тобто виступають в ролі "носіїв" адміністративно-правових дозволений, заборон, приписів. Однак акценти при цьому різні: або мова йде про механізм правового регулювання, в принципі єдиний для всіх галузей права, або про управлінський інструмент, що використовується конкретними виконавчими органами для вирішення поставлених перед ними повсякденних завдань[20].

Безсумнівно, що в наявності певні прийоми або способи управлінської роботи, але якщо немає керуючого впливу, немає і власне методів управління.

Ось чому не слід виділяти в якості самостійних методів управління математичні, графічні, соціологічні, дослідницькі, виховні та інші засоби. Подібного роду дії можна віднести до так званих організаційних заходів, які знаходять своє вираження, як правило в неправових формах державно-управлінської діяльності і не викликають прямих юридичних наслідків зовнішнього характеру, тобто не роблять впливу на об'єкт управління.

Таким чином слід розрізняти:

а) методи управлінського впливу, вони завжди мають зовнішнє юридично-владне значення та вираження і виявляються власне методами управління;

б) методи організації роботи апарату управління; мають чисто внутрішньо-апаратне значення;

в) методи вдосконалення окремих управлінських дій; це методи процедурного характеру.

Перші з них - адміністративно-правові методи. У них виявляються всі основні якості, властиві державно-управлінської діяльності, в рамках якої реалізується виконавча влада. За допомогою ряду методів, що є в тому чи іншому наборі в розпорядженні кожного суб'єкта виконавчої влади, керуючий вплив на об'єкт практично здійснюється шляхом використання адміністративно-правових форм і методів. Практично той чи інший метод управління знаходить своє вираження в нормативних або індивідуальних правових актах управління.

Інша точка зору на поняття застосування методів державного управління полягає в тому, що в кожному конкретному випадку суб'єкт управління повинен знайти найбільш доцільні та прогресивні методи, шляхи, засоби вирішення задачі. 

Методи при правильному застосуванні утворюють єдину систему способів впливу, пов'язаних один з одним.

Засоби реалізації управлінських завдань і функцій різноманітні, що дає основу для їх класифікації. Подібний підхід до проблеми адміністративно-правових методів допустимо як з загальноюридичних, так і спеціальних позицій; останні грунтуються на перших і є конкретизацією особливостей сфери застосування методів. З спільних теоретичних позицій проявляється дія універсальних методів будь-якої діяльності-переконання та примус[23].

За допомогою засобів переконання передусім стимулюється належне поведінка учасників управлінських суспільних відносин шляхом проведення виховних, роз'яснювальних, рекомендаційних, заохочувальних та інших заходів переважно морального впливу. Примус розглядається в якості допоміжного методу впливу, що використовується в силу нерезультативності переконання. У разі порушення вимог адміністративно-правових норм воно виявляється у застосуванні дисциплінарної та адміністративної відповідальності. При необхідності забезпечення громадської безпеки діє особливий комплекс примусових заходів, в сукупності з юридичною відповідальністю позначаються як адміністративний примус[23].

Спеціальний підхід до проблематики видової класифікації адміністративно-правових методів виходить насамперед з характеруHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80" (змісту) керуючого впливу. З безлічі класифікаційних варіантів, як правило, найбільш поширеним є виділення двох груп методів, а саме-адміністративних і економічних[10].

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способів чи коштів позаекономічного чи прямого управляючого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління незалежно від конкретної галузі суспільного життя. Своє вираження вони знаходять у вчиненні суб'єктом управління таких управлінських дій, у змісті яких проявляється владне забезпечення належної поведінки керованих об'єктів. Прямий їхній характер означає, що об'єкт управління в рамках своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридично обов'язкове для об'єкта управління, тобто адреси! л. Очевидна-пряме припис, бо керуючий вплив передбачає імперативний (директивний) варіант волевиявлення суб'єкта управління. Такий характер керуючого впливу випливає з владної природи управління, що є одним з істотних каналів практичної реалізації державної влади. Мається на увазі реалізація виконавчої влади[25].

Позаекономічний характер даних методів означає, що реальним об'єктом управління є свідомо-вольова поведінка керованих. Належна поведінка у сфері державного управління забезпечується через волю і свідомість керованих. При цьому використовуються необхідною мірою засоби переконання і примусу. Допускається можливість юридичного примусу до належного поведінці, що, однак, не дає підстав для ототожнення прямого управляючого впливу з примусом.

З урахуванням названих якостей адміністративних методів очевидно, що без їх використання неможливе досягнення цілей упорядочивающего впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Хтось повинен вирішувати повсякденно виникають у цій сфері питання, для чого і необхідні відповідні важелі юридичної владарювання. І вони знаходяться в руках суб'єктів державно-управлінської діяльності, які здійснюють адміністрування, тобто управління. На цій базі і виникло найменування найбільш характерних для цих суб'єктів методів – адміністративні[24].

Економічні методи звичайно характеризуються як способів чи коштів економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління. Головне при цьому полягає в тому, що з їх допомогою суб'єкт досягає належної поведінки керованих шляхом впливу на їх матеріальні інтереси, тобто опосередковано на відміну від способів прямого владного впливу[29].

Для методів прямого впливу характерні такі ознаки:

а) прямий вплив на волю;

б) директивність, наказовий характер;

в) однозначність команд, які, як правило, не залишають підлеглим можливості вибору варіантів і зобов'язують робити як наказано;

г) оскільки життя різноманітна, а накази однозначні, їх доводиться видавати багато, що зумовлює існування багатьох норм і вказівок, якими прагнуть якомога повніше регулювати діяльність підлеглих;

д) наявність великого апарату, контролюючого виконання команд;

е) стимулювання здійснюється на розсуд керівника за виконання команд, а то й просто за слухняність, готовність виконати будь-який наказ;

ж) широке використання позаекономічного примусу. Прямий вплив у багатьох випадках дозволяє швидко домогтися результатів. Часто без нього не можливо обійтися.

Методів непрямого впливу властиві такі особливості:

а) керівне вплив здійснюється опосередковано, через створення ситуації, зацікавлює в потрібному поведінці, через інтереси, потреби виконавців;

б) управлінські акти уповноважуючих на певні дії;

в) у підвладних існує можливість вибору одного або навіть декількох варіантів поведінки;

г) юридичними нормами і звичаями закріплений автоматично діючий механізм стимулювання;

д) наявність розвиненого механізму правосуддя, вирішення суперечок, що забезпечує захист законних інтересів громадян та їх колективів, цивілізовані процедури вирішення протиріч[31].

1.2. Адміністративний примус, його види

У числі адміністративно-правових методів були згадані і засоби індивідуального характеру, використовуючи які виконавчі органи забезпечують необхідний впорядкує вплив на регулювання суспільних відносин. У своїй сукупності міри примусового забезпечення належного поведінки керованих складають інститут адміністративного примусу. Природно, що в першу чергу маються на увазі адміністративно-правові норми, що регулюють застосування такого роду засобів[1].

Будучи різновидом державного примусу, адміністративний примус використовується головним чином як крайній засіб забезпечення й охорони правопорядку в сфері державного управління, тобто виконує каральну функцію.Однак його значення не вичерпується тільки цим. Одночасно з метою правоохорони адміністративно-примусові заходи виконують і іншого роду функції тобто застосовуються не тільки як покарання за правопорушення, але і для їх попередження. Це означає, що їх слід розуміти значно ширше, ніж реалізація санкцій адміністративно-правових норм. В такому розумінні вони забезпечують суспільний порядок і суспільну безпеку[7].

Для адміністративного примусу характерно наступне:

а) як правило, позасудове застосування передбачених законом чи підзаконними актами правових мір владою уповноважених на те виконавчих органів;

б) застосування примусових заходів не усіма без винятку виконавчими органами, а лише тими, які наділені спеціальними повноваженнями по здійсненню адміністративної влади;

в) заходи адміністративного примусу застосовуються з метою забезпечення дотримання не всіх адміністративно-правових норм, а тільки тих, які формують обов'язкові правила поведінки в сфері державного управління, що не мають відомчих меж.

г) як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються виконавчими органами, уповноваженими на здійснення правоохоронних функцій у сфері державного управління[28].

Особливе місце відводиться заходам дисциплінарного примусу, реалізованим у рамках державно-службових відносин. Воно полягає в тому, щоб забезпечити належне і своєчасне виконання кожним нижчестоящим органом управління, його структурним підрозділом або окремим службовцем розпоряджень вищих органів, підрозділів і посадових осіб. Мова йде про забезпечення вимог необхідної дисципліни там, де вони не дотримуються добровільно.Як заходи дисциплінарного примусу застосовуються, з одного боку, психічний, вольовий примус, спрямований на те, щоб зажадати, змусити виконати відповідне розпорядження, а з іншого - дисциплінарна відповідальність. Однак безпосередніми заходами адміністративного примусу вони не є, тому що не кожен керівник наділений повноваженнями адміністративної влади[9].

Заходи адміністративного примусу різноманітні. За цільовим призначенням вони можуть бути поділені на три групи:

- Адміністративно-попереджувальні заходи;

- Адміністративно-запобіжні заходи;

- Заходи адміністративної відповідальності.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) виділяє також міри процесуального забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Однак вони самостійного юридичного значення не мають, тому що поглинаються трьома названими видами примусових заходів.

Адміністративно-попереджувальні заходи примусового характеру, застосовуються, як це випливає з їхнього найменування, з метою попередження можливих правопорушень у сфері державного управління, запобігання інших, шкідливих для режиму суспільної безпеки явищ[29].

Незважаючи на яскраво виражений профілактичний характер, заходи подібного роду здійснюються в примусовому порядку, тобто в процесі однобічної реалізації юридично-владних повноважень компетентних виконавчих органів[11].

Адміністративно-запобіжні заходи не пов'язані з вчиненням правопорушень. Вони їх запобігають і, у цьому сенсі, передують застосуванню інших примусових заходів, спрямованих проти винних у вчиненні адміністративних правопорушень.

Заходи такого роду різноманітні, застосовуються в різних галузях суспільного життя і різними суб'єктами з компетенцією контрольно-наглядового характеру. В основному вони носять галузевий профіль, але можуть здійснюватися й органами з загальною управлінською компетенцією.

Найбільш типовими є наступні адміністративно-попереджувальні заходи:

а) контроль і наглядові перевірки;

б) огляд речей і особистий огляд (митний, міліцейський);

в) перевірка документів, що засвідчують особу;

г) введення карантину (при епідеміях, епізоотіях);

д) припинення руху транспорту і пішоходів при виникненні погрози суспільної безпеки;

е) огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування;

ж) реквізиція майна;

з) закриття ділянок державного кордону і т. п. Застосування цих та інших заходів строго регламентовано. Наприклад, Законом Російської Федерації від 18 квітня 1991 року "Про міліцію" передбачено, що органи (посадові особи) міліції вправі здійснювати адміністративний нагляд за особами, звільненими їх місць позбавлення волі; входити безперешкодно у житлові приміщення громадян, причому про всі випадки проникнення в житло проти волі що у них громадян повідомляється протягом 24-х годин прокурор; оглянути осіб для визначення наявності в організмі алкоголю чи наркотичних засобів; доставляти цих осіб для огляду до медичних установ; оцеплять (блокувати) ділянки місцевості для ліквідації наслідків стихійних лих, аварій катастроф ; проводити карантинні заходи при епідеміях і епізоотіях; оглядати місця зберігання та використання зброї та боєприпасів і т. п.

Адміністративно-запобіжні заходи своїм призначенням мають припинення протиправних дій і запобігання їхніх шкідливих наслідків. Самі по собі вони не є заходами адміністративної відповідальності, але забезпечують можливість застосування таких мір і звичайно передують їм[11].

До їх числа належать:

а) вимога припинити протиправні дії (наприклад, міліція має право вимагати від громадян і посадових осіб припинення адміністративних правопорушень, а також дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції);

б) безпосередній фізичний вплив;

в) застосування спеціальних засобів (гумові палиці, сльозоточивий газ, наручники, водомети і т. п.) для припинення масових заворушень і групових дій, що порушують роботу транспорту, зв'язку, підприємств та установ;

г) адміністративне затримання особи для складання протоколу про адміністративне правопорушенняHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F" (за загальним правилом, затримання не може перевищувати трьох годин, але в окремих випадках закон допускає більш тривалі терміни затримання);

д) застосування зброї (наприклад, для зупинки транспортного засобу, якщо водій створює реальну небезпеку здоров'ю і життю людей);

е) примусове лікування осіб, які страждають захворюваннями, небезпечними для оточуючих (може застосовуватися щодо осіб, хворих венеричними хворобами, СНІДом, психічно хворих, які вчинили небезпечні діяння, а також хронічних алкоголіків і наркоманів, якщо вони ухиляються від звичайного лікування);

ж) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих;

з) заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам;

і) заборона або обмеження ремонтно-будівельних робіт на дорогах і вулицях, якщо не дотримуються вимоги щодо забезпечення громадської безпеки і т. п.

Заходи адміністративної відповідальності представляють собою вид юридичної відповідальності, яка іменується адміністративної. Вони застосовуються за вчинення адміністративних правопорушень.

Адміністративна відповідальність застосовується з метою:

а) виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі дотримання законів і поваги до правопорядку;

б) попередження здійснення ним нових правопорушень;

в) запобігання вчиненню правопорушень іншими особами. Адміністративні стягнення виражаються, як правило, або в моральному, або в матеріальному впливі на правопорушника. Деякі адміністративні стягнення поєднують в собі одночасно і моральне засудження, і матеріальне вплив, і тимчасове обмеження прав порушника. 

За іншою трактуванні адміністративного примусу і його видів юридична наука займається примусом до дотримання державно-владних приписів, вивчає правове примус, що застосовується на основі юридичних норм і у зв'язку з їх порушенням[22].

Воно здійснюється у зв'язку з неправомірним, шкідливим для суспільства діянням як реакція на шкідливе поведінку. Якщо ж ні неправомірних дій, немає і примусових акцій.

Правовий примус застосовується тільки до конкретних суб'єктів права (особам і організаціям), які порушили юридичні норми. Цілі примусової діяльності досягаються шляхом впливу на моральну, майнову, організаційну, фізичну сферу конкретного суб'єкта права.

Правовий примус здійснюється за допомогою юрисдикційних, правозастосовних актів.

Примус застосовується строго на підставі закону. Юридичні норми регулюють, які норми, при яких умовах, в якому порядку і якими органами можуть застосовуватися[21].

Тільки держава в праві видавати юридичні норми і застосовувати встановлені санкції, і володіючи спеціальним апаратом примусу, вправі застосовувати примусові заходи до громадян.

Таким чином, примус, як спосіб забезпечення правопорядку, повинен застосовуватися строго на правовій основі, як правило, спеціально уповноваженими державою органами, тільки до конкретних суб'єктів права в зв'язку з їх неправомірними діями, шляхом прийняття актів застосування права.

Оскільки заходи правового примусу різноманітні і мають численні ознаки, можлива різна класифікація їх у залежності від обраного критерію.

державно-правового примусу. Тому йому притаманні всі ознаки останнього.

У той же час воно має ряд особливостей, які зумовлюють його якісну своєрідність.

Особливості адміністративно-правового примусу:

- заходи адміністративно-правового примусу застосовують у зв'язку з адміністративними правопорушеннями.

- воно здійснюється в рамках позаслужбовий підпорядкування.

- множинність суб'єктів, що здійснюють адміністративну юрисдикцію.

- воно всебічно регулюється адміністративно-правовими нормами Примус здійснюється з метою охорони правопорядку. Ця мета досягається різними способами: шляхом припинення правопорушень, відновлення шкоди, заподіяної проступком, покарання. Тому залежно від тієї безпосередньої мети, заради якої використовуються засоби примусу, можна розрізняти запобіжний захід, відновлювальні заходи, стягнення.

На відміну від інших авторів Д.М. Бахрах вважає, що не можна ділити на заходи попередження, припинення і покарання[15].

Приводом є те, що на думку колективу авторів (А.П Альохіна, Ю. М. Козлова) мірами попередження є різноманітні засоби, що направляються на запобігання правопорушень і інших наслідків. При наявності надзвичайних обставин органи змушені встановлювати додаткові обов'язки, які поширюються на багатьох громадян, більшість з них виконує дані обов'язки. Проте на думку Д.М. Бахраха примусові заходи застосовуються до тих, хто не виконує обов'язки, порушує заборони, тобто здійснює правопорушення. Відзначаючи велике значення примусових заходів, слід визнати, що вони не є примусовими засобами. А ось відновлювальні санкції (знос самовільно зведених будівель, вилучення незаконно отриманого та ін) - це особливий вид адміністративного примусу.

На думку Д.М. Бахраха у примусовій діяльності виконавчої влади головне-припинення. Мета заходу - припинити протиправні дії і не допустити виникнення нових[15].

Виходячи, з мети впливу, запобіжного заходу можуть бути: загальні, спеціальні та процесуальні. 

До загальних належать:

- превентивне затримання;

- примусове лікування;

- адміністративний нагляд за особами, які прибули з місць позбавлення волі;

- розпорядження;

- заборона експлуатації транспортних засобів;

- призупинення робіт і ін

Деякі з них застосовуються тільки до громадян, інші-тільки до колективних суб'єктів.

Спеціальні запобіжні заходи застосовуються тільки до громадян, очі порушують їх фізичну недоторканність для того, щоб припинити протиправну поведінку.

Спеціальні запобіжного заходу:

- кошти простого фізичного впливу (прийоми бойової боротьби, використання службових собак);

- вплив за допомогою технічних засобів (кийків, наручників і т.п).

- використання вогнепальної зброї.

Процесуальні запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення нормального ходу виробництва по справах про адміністративні правопорушення. До них відносяться:

- доставлення;

- затримання;

- привід;

- особистий огляд речей;

- вилучення речей і документів;

- відсторонення від керування транспортними засобами. Однією з основних запобіжних заходів є адміністративне затримання[31].

Говорячи про адміністративне затримання у діяльності органів ФСБ необхідно зазначити, що в КпАП органи ФСБ не вказані в якості органів здійснюють адміністративне затримання, однак у Федеральному законі

Однак, якщо дане адміністративне порушення не входить до компетенції органів ФСБ, то розгляд цих справ передається у відповідні органи (МВС і т.д.).