6.4. Кримінальне покарання.

Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в пе­редбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Таким чином, можна виділити ряд характерних ознак, які притаманнікримінальному покаранню'.

• покарання є заходом примусу;

• застосовується від імені держави;

• застосовується лише за вироком суду;

• призначається лише для особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

• полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод за­судженого.Покарання не має на меті завдати фізичних страж­дань або принизити людську гідність.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань (дані види покарань розташовані за ступенем їх суворості від менш суворих до найсуворіших), які передбачені ст. 51 КК України.

1. Штраф - грошове стягнення, що накладається судом залеж­но від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян.

2.                  Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу - може бути застосовано до особи, яка вчи­нила тяжкий чи особливо тяжкий злочин і має дане звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

3.                  Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - це заборона засудженому обіймати конкретно визначені судом посади або займатися певною діяльністю у будь-яких органах державної служби, органах місцевого самоврядуван­ня, приватних, комерційних, підприємницьких або інших (незалеж­но від форм власності) структурах чи організаціях.

4.                  Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у віль­ний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, які встановлюються на термін від 60 до 240 годин. Даний вид покарання не може бути призначений для окремих категорій засу­джених: інвалідів першої або другої груп, вагітних жінок, осіб пе­нсійного віку, а також військовослужбовців строкової служби.

5.                  Виправні роботи встановлюються на термін від 6 місяців до 1 років за місцем роботи засудженого із відрахуванням в дохід дер­жави від десяти до двадцяти відсотків із суми заробітку. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебува­ють у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягай 16 років, та тих, що досягай пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, но­таріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, по­садових осіб місцевого самоврядування.

6.                  Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на термін від 6 місяців до 2 років (із суми грошового забезпечення відраховується в дохід держави від десяти до двадцяти відсотків). Даний вид покарання не застосовується до військовослужбовців строкової служби.

7.                  Конфіскація майна - це примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю за­судженого. Конфіскація може бути повна або часткова. Повна кон­фіскація майна полягає в безоплатному примусовому вилученні всього майна, що належить засудженому (додаток до КК України встановлює перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком), часткова - у вилученні саме вказаної у вироку суду ча­стини майна засудженого або певних, перелічених у вироку суду, предметів у власність держави.

8.                  Арешт полягає у триманні засудженого в умовах ізоляції тер­мін від 1 до 6 місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагі­тних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 років.

9.                  Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-ви­конавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням за­судженого до праці терміном від 1 до 5 років. Даний вид покаран­ня не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягай пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів першої та дру­гої груп.

10.              Утримання військовослужбовців у дисциплінарному баталь­йоніпризначається лише військовослужбовцям строкової служби на термін від 6 місяців до 2 років.

11.              Позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщен­ня його на певний термін у кримінально-виконавчі установи термі­ном від 1 до 15 років.

12.              Довічне           позбавлення волі встановлюється за вчинення особ­ливо тяжких злочинів і застосовується лише у тих випадках, коли суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний термін.

Довічне ув'язнення не застосовується до осіб, що вчинили зло­чин у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагіт­ності під час вчинення злочину або на момент постановлення виро­ку.

При призначенні покарання суд враховує особу винного та обста­вини, щопом'якшують або обтяжують покарання. Обставини, які пом'якшують покарання, перелічені у ст. 66 КК України, однак да­ний перелік не є вичерпним. Суд може визнати такими, що пом'я­кшують покарання, й інші обставини. Обставини, які обтяжують покарання, чітко визначені у ст. 65 КК України.

Для неповнолітніх осіб (тобто тих, які не досягай 18-річного віку), визнаних винними у вчиненні злочину, встановлено окремий перелік видів покарань.

6.4. Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх.

Ст. 98 передбачає вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до  ч.1 ст. 98 п’ять основних видів покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк. Згідно з ч.2 ст.98 два додаткових види покарання: 1) штраф; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це вдвічі менше порівняно з переліком основних та додаткових покарань, які можуть застосовуватись до дорослих осіб за вчинення ними злочинів.   Майже всі види застосовуваних до неповнолітніх покарань (за винятком позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання) мають свої особливості порівняно з аналогічними видами покарань, застосовуваних до дорослих осіб. Загальна і основна їх особливість – менший розмір. Виходячи з положень ст. 98, до неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, а щодо осіб, які на час постановлення вироку не досягли 16-річного віку, - також громадські і виправні роботи, арешт. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли вказані покарання передбачені санкцією статті Особливої частини КК, за якою засуджується неповнолітній, вони не призначаються, а натомість суд обирає покарання з інших, які названі в ст. 98. Не можуть бути призначені неповнолітньому покарання, не вказані у ст. 98, і в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч.1 ст. 69).

Штраф (ст. 99) може застосовуватись не до всіх неповнолітніх, які вчинили злочини, а лише до тих, які мають самостійний доход, власні кошти або майно (ч.1 ст. 99).  Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення. Самостійний доход неповнолітнього може складатися із заробітної плати при постійній чи тимчасовій роботі, що регулюється положеннями трудового законодавства, доходу від підприємницької діяльності, відсотків від акцій тощо. Власними коштами неповнолітнього можуть бути кошти на вкладах у банки, подаровані неповнолітньому чи одержані ним у спадок тощо. Власне майно – те, власником якого є неповнолітній (куплене ним, подароване чи залишене йому у спадок), в тому числі майно, що перебуває у спільній власності (стягнення штрафу може бути обернене на нього при можливості виділення долі неповнолітнього в натурі або в грошовому виразі і в межах цієї долі). Не може бути стягнення штрафу обернене на майно, що входить у Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (див.: п.6 коментарю до ст.59 КК).

Розмір штрафу

Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, відповідно до положень ст. 53 КК складає 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Незважаючи на розмір санкції, яка передбачає покарання за вчинений неповнолітнім злочин, навіть у випадку передбачення покарання у виді штрафу понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, максимальний розмір штрафу для зазначеної категорії осіб становить 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При призначенні кінцевого розміру покарання враховується майновий стан неповнолітнього.

Штраф як вид покарання призначається до неповнолітніх як основне, так і додаткове покарання. Як додатковий вид покарання штраф до неповнолітніх застосовується лише в сукупності з іншим видом кримінального покарання.

У разі відсутності у неповнолітнього самостійного доходу, власних коштів чи майна, на яке може бути звернено стягнення при вчиненні ним злочину, санкція якого передбачає лише основне покарання у виді штрафу понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, Кримінальний Кодекс допускає можливість застосування покарання у виді громадських робіт або виправних робіт. Так, до неповнолітнього віком від 16 до 18 років призначаються громадські роботи на строк від 30 до 120 годин, які полягають у виконанні ним робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати 2 годин на день.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року. При цьому неповнолітній на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю повинен бути прийнятим на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися таке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог трудового законодавства або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором чи працюють тимчасово на термін, менший від тривалості виправних робіт. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5 до 10 відсотків[2-5].

Громадські та виправні роботи (ст. 100). У ч.1 ст.100 йдеться про громадські роботи, а у ч.2 ст. 100 – про виправні роботи. Кожний з цих двох видів покарання може бути призначений неповнолітньому в віці від 16 до 18 років.  Громадські роботи є основним видом покарання і в санкціях статей Особливої частини КК передбачені лише за злочини невеликої тяжкості. Строк громадських робіт від 30 год. до (не більше) 120 год. (для дорослих за ч.2 ст. 56 – від 60 до 240 год.), а тривалість їх відбування неповнолітніми у вільний від роботи та навчання час – не більше 2 год. на день (для дорослих не більше 4 год. на день), т.б. рівно вдвічі менші, ніж для дорослих осіб. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох місяців до (не більше) одного року (для дорослих – від 6 місяців до двох років – ст. 57) та розмір відрахувань із заробітку в доход держави від 5 до 10 відсотків (для дорослих за ст. 37 – від 10 до 20 відсотків), т.б. вдвічі менші для неповнолітніх, ніж для дорослих, які вчинили злочини.  Конкретний строк і розмір відрахувань визначається судом в межах санкції статті КК з врахуванням положень ст.100. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися таке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог трудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.  Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які осягли 16-річного віку. Ухилення від відбування громадських або виправних робіт є злочином проти правосуддя, передбаченим ч. 2 ст.389. Арешт (ст. 101) є основним видом покарання і може застосовуватись за злочин, санкція норми за вчинення якого передбачає таке покарання. Суд може застосувати арешт лише до тих неповнолітніх, яким на день постановлення вироку виповнилось шістнадцять років. Строк арешту як виду покарання для неповнолітніх суттєво менший, ніж для дорослих: нижня його межа менша вдвічі (15 діб (для дорослих – 1 місяць), а верхня – в чотири рази (не більше 45 діб(для дорослих – не більше 6 місяців). Конкретний строк арешту визначає суд в межах санкції статті Особливої частини КК. Арешт неповнолітні відбувають в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах. Відповідно до ВТК це арештні доми, де неповнолітні тримаються роздільно (ч. 1 ст.100, ч. 1 ст.101). Позбавлення волі на певний строк (ст. 102). Щодо неповнолітніх позбавлення волі на певний строк є найтяжчим покаранням з тих, які можуть застосовуватись до неповнолітніх. Строки позбавлення волі неповнолітніх, які вчинили злочини, в КК диференційовані залежно від категорії злочину. В цьому суттєва відмінність від позбавлення волі на певний строк для дорослих – від одного року до п’ятнадцяти років (ч. 2 ст.63), а при призначенні покарання за сукупністю вироків, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі не повинен перевищувати двадцяти п’яти років (ч. 2 ст.71). Позбавлення волі взагалі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Позбавлення волі може бути призначене неповнолітньому, який повторно вчинив злочин невеликої тяжкості. В даному ж випадку повторність стосується не питання кваліфікації вчиненого, а питання повторності злочину певної категорії. Повторність наявна у випадку вчинення вдруге злочину невеликої тяжкості (коли не закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, судимість не була погашена, до особи не було застосоване безумовне звільнення від кримінальної відповідальності, т.б. факт вчинення першого злочину зберігає своє правове значення). Строк позбавлення волі неповнолітньому при вчиненні повторно злочину невеликої тяжкості не може перевищувати одного року і шести місяців (тобто на шість місяців менше від максимального строку позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості). Строк позбавлення волі неповнолітньому за злочин середньої тяжкості не повинен перевищувати чотирьох років (що на один рік менше від максимального строку позбавлення волі за злочин середньої тяжкості), за тяжкий злочин – семи років (на три роки менше від можливого за злочин цієї категорії), за особливо тяжкий злочин – десяти років (на п’ять років менше можливого за злочин цієї категорії), а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – п’ятнадцяти років (співпадає з строком позбавлення волі для дорослих, які вчинили будь-який особливо тяжкий злочин). При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років (ч.2 ст.103)[3-5].  Нижня межа покарання у виді позбавлення волі для неповнолітніх у ст.102 становить шість місяців. Конкретний строк позбавлення волі за вчинений злочин суд визначає в межах санкції статті Особливої частини КК з врахуванням положень ч. 3 ст.102. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах (ч. 1 ст.102). За чинним ВТК це виховно-трудові колонії (ст. 18). Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це додаткове покарання, яке може бути застосоване судом до неповнолітнього злочинця. Реально цей вид покарання може бути застосований щодо неповнолітніх у віці 16-17 років, оскільки саме в цьому віці вони фактично набувають юридичних прав займатися кустарним промислом або торговельною діяльністю, мати постійну роботу або обіймати посади в шкільних або громадських організаціях. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може стосуватися такої посадової або іншої діяльності неповнолітнього, при здійсненні якої або у зв’язку з якою було вчинене злочинне діяння. При визначенні строку позбавлення неповнолітнього права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового виду покарання суд має виходити з того, що цей строк є таким же, як і для дорослих правопорушників, - від 1 до 3 років (ст. 55 КК).