54/ «Нового погляду» Роберта Вентурі на проблеми сучасної архітектури

Роберт Вентурі (англ. Robert Venturi, рід. 25 червня 1925) - американський архітектор, лауреат Прітцкерівської премії, один з родоначальників постмодернізму.

Навчався в архітектурній школі Прінстонського університету (1947-1950) та Американської академії в Римі (1954-1956). Працював в архітектурних фірмах О.Стонорова (Філадельфія), Е.Саарінена (Блумфілд-Хіллс, штат Мічиган) і Л.Кана (Філадельфія). У 1964 відкрив (разом з Дж. Раухом) власну фірму (співвласницею якої стала в 1967 і дружина Вентурі, Д. С. Браун). З 1980 - це фірма «Вентурі, Раух & Скотт Браун». В останні десятиліття фірма активно займалася також виставковим і меблевим дизайном. З 1957 Вентурі активно працював як педагог, будучи професором Пенсільванського університету.

Його книги «Складнощі і протиріччя в архітектурі» (1967) і «Уроки Лас-Вегаса» (1972) нарівні з роботами Ч.Дженкса заклали теоретичну основу постмодернізму в архітектурі. Роботи Роберта Вентурі в сучасному архітектурознавство вважають не менш значущими і етапними для сучасної архітектури, як для свого часу були роботи Ле Корбюзьє.

Теорія «даху над головою з декорацією на ньому», пошук протиріч в архітектурі модернізму, перегляд ідеалів модернізму і звернення уваги архітекторів до поп-арту - ось одні з багатьох нововведень Вентурі. Він проводить перегляд традицій модернізму (а разом з ними і традицій всієї попередньої культури, заснованих на беззастережній вірі в науку і прогрес) і дає визначення нової архітектури, яка повинна послідувати після модернізму, виявляє її основні риси (декор, функція як декор, новий еклектизм , заснований на прямому цитуванні самих різних джерел в одному творі, іронічне переосмислення модернізму).

Розвиваючи свою теорію, Р. Вентурі проводить цікаві та іноді несподівані порівняння, щоб пояснити своє визначення архітектури і показати, як саме він до нього прийшов. Для цього він порівнює Рим і Лас-Вегас, абстрактний експресіонізм і поп-арт, Вітрувія і Гропиуса, Міс ван дер Рое і «Макдоналдс», Скарлатті і Бітлз. Самі порівняння характеризують підхід Вентурі як постмодерністський: він легко змішує всі часи, стилі і жанри (Вітрувій поряд з Гропіусом, музика класична і популярна і т. Д.), Щоб висловити ідею архітектури постмодернізму, для якої вже немає різниці між минулим і сьогоденням, між культурами (глобально - Америка-Європа-Схід), все - простір для вилучення цитат.

Розглядаючи Рим, Вентурі говорить про захопленість американських архітекторів Римом в 50-і роки як історичним містом, але так як їх свідомість ще було тісно пов'язане з модерністським, то в Римі (зачаровані його потужною емоційною силою), вони бачили над символізм, але абстрактні композиції того місця і часу. В результаті, коли вони стали проектувати в Америці свої Пьяцци, то створювали сухі конфігурації композиційних елементів - форми і текстури, малюнка і кольору, ритмів, акцентів і масштабних співвідношень. Щоб сприйняти уроки Риму, архітектори повинні були пройти уроки символізму Лас-Вегаса, що, на думку Вентурі, відбулося в 60-і роки. Символізм Лас-Вегаса - це символізм поп-арту, який відкривав знову цінність образотворчості в мистецтві, привівши містобудівників, таким чином, до думки про асоціацію, як елементі архітектури. Вони також показали цінність повсякденних і загальноприйнятих елементів, поміщаючи їх в нове оточення, в новий контекст на різних рівнях для досягнення нових значень, осягаються поряд з їх старими значеннями.

Зіставляючи Скарлатті і Бітлз, Вентурі говорить про смаки сучасної людини, про те, що він одночасно може слухати класичну музику і поп-музику, а відповідно, що сучасна людина еклектичний в смаках і перевагах. Питання, що виникає при цьому у Вентурі, полягає в тому, що чому тоді цим же людині не може подобатися «поп-архітектура»? Відповідь він бачить у тому, що людина чіпляється за старомодні ідеї про архітектуру в цілому. Одна з цих ідей полягає в тому, що існує один домінуючий і вірний канон смаку в культурі, і що будь-яке мистецтво, в якому не дотримуються цього канону - нижча.

Вентурі воліє в архітектурі гібридні, викривлені, невизначені, традиційні, суперечливі, двозначні форми; він прагне знайти життєвість (для якої характерна хаотичність), багатство значень і він говорить про те, що «менше - це нудьга» (пор. Міс ван дер Рое: «менше - це більше»). Архітектуру модернізму він дорікає в цілісності, прямолінійності, простоті, ясності, безликості і скучности.