5/ Визначення і коротко охарактеризуйте експресіонізм.

• Експресіоні́зм  (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.

• Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.

З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на межу абстрактного експресіонізму

• Протиріччя самого експресіонізму, надміру агресивні його форми, що відразу впадали у око, викликали несприйняття як консервативної публіки, так і радикальних політичних систем — нацизму в Німеччині, фашизму в Італії, комунізму в СРСР. За часів Гітлера твори багатьох експресіоністів в Німеччині або продавали за кордон, або знищували. Значні цензурні обмеження мали ці твори і в СРСР за часів сталінського терору.

Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у архітектурі.

Визначальні риси експресіонізму[ред. • ред. Код]

Маріанна фон Веревкін. Червоне місто, 1909 р.

• зацікавленість глибинними психічними процесами;

• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

• суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;

• бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).

Експресіонізм в музиці

Музика експресіонізму характеризується тональною децентралізацією й атональністю, автономізацією вертикалей, їх дисонантністю, деформацією тематичного мислення, розірваністю мелодичних побудов, розпадом ритмічних зв'язків, різко контрастною динамікою та розмитістю форми^[1]. Найвиразніше втілення експресіонізм знайшов у драматичній музиці. Експресіоністським операм притаманне скорочення кількості дійових осіб, підкреслення й увиразнення деталей, позбавлення індивідуальних рис. Найхарактерніші зразки муз. Е. створили А. Шенберґ («Очікування», «Місячний П'єро» та ін.) й А. Берґ (зокрема «Воццек»). Представниками Експресіонізму в музиці вважають також Е. Кшенека, 0. Скрябіна (останнього періоду творчості), Ч. Айвза. Рисами експресіонізму позначені численні твори Б. Бартока(«Чудесний мандарин»), Ф. Бузоні («Турандот»), П. Гіндеміта («Вбивця — надія жінок», «Свята Сусанна»), С. Прокоф'єва («Вогненний ангел»), Б. Лятошинського (II–IV симфонії, «Золотий обруч», III струнний квартет, «Відображення», Соната для скрипки) тощо. Музика Е. та естетично-світоглядні позиції напряму мали певний вплив на творчість укр. композиторів покоління 1960-х, зокр. Л. Грабовського («Симфонічні фрески»), В. Сильвестрова, В. Годзяцького та ін.