47/ Післявоєнний музичний авангард 50-60-х рр. Хх ст.

Для музики більшою мірою, ніж для інших видів мистецтва, характерний поділ на «елітарну» й «масову». Головною відмінною рисою «‘масової культури» порівняно з «елітарною» (що орієнтується на смаки обраної публіки), є свідома ставка на середнього масового споживача. Основними напрямами «масової» музики стали рок-музика і джаз. У 1954 р. уперше пролунала пісенька Білла Хейлі «Коск агошіи. изе сіоск», яка дала назву новому музичному стилю рок-н-рол. Того ж року вийшла перша платівка майбутнього короля рок-н-ролу Елвіса Преслі. Новий стиль одразу ж привернув увагу глядачів, особливо молоді. Для творчості Е. Преслі були характерними прості, позбавлені змісту солодкі мелодії, інтимний характер виконання. У 60-ті рр. з’явилися легендарні групи «Бітлз» і «Ролінг Стоунз». «Бітлз» оспівували любов, протестували проти війни у В’єтнамі, вимагали повернення Ірландії ірландцям, збирали гроші для жителів Бангладеш. Прикладами політизованого року були їхні пісні «Дамо світу шанс», «Не хочу бути солдатом», «Скажи мені хоч трохи правди» та ін. Різко аполітичний, бунтарський, «непристойний» напрямок символізувала група «Ролінг Стоунз», що, на їхню думку, було протестом проти обивательської буржуазної культури. Вершиною цього етапу розвитку рока стала широко відома в 60-ті рр. рок-опера «Ісус Христос – суперзірка» (музика Ендрю Веббера). Дія рок-опери охоплює останні шість днів життя Ісуса, але в тексті говориться й про його минуле. Ідеї, закладені у творі та оформлені сучасними, зрозумілими молодим людям 60-х рр. засобами, зробили твір надзвичайно привабливим. У рок-музиці розвивались і розвиваються інші напрямки: панк-рок, брейк, рок-метал, хард-рок та ін. Найвідомішими естрадними співаками в 70-80-х рр. були Мірей Матье, Шарль Азнавур, Патрісія Каас, ансамбль «Абба», в Радянському Союзі – Алла Пугачова, Софія Ротару, Йосип Кобзон. В останнє десятиріччя суперзірками естради стали Манкл Джексон, Мадонна, Принц, Стінг, ансамбль «Спайс Гьорлз» та деякі інші. Джаз став фаховим мистецтвом; радянські оркестри О. Лундстрема, К. Орбеляна набули всесвітньої популярності. До кращих зразків мюзиклу 1950-х рр. належать надзвичайно популярні твори «Звуки музики» Роджерса, «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, «Вестсайдська Історія» Л. Бернстайна. Надзвичайно відомими були й «серйозні» музиканти: композитори Родіон Щедрін, Альфред Шнітке, піаністи Ван Клайберн, Святослав Ріхтер, віолончелист Ростислав Ростроповнч, скрипаль Давид Ойстрах. Вони перемагали на престижних музичних конкурсах, збирали тисячні зали на свої концерти. Всесвітню славу мали й оперні співаки: Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Монсерат Кабальє, Хосе Каррерас, Галина Вишневська, Іван Козловський, Анатолій Солов’яненко та деякі інші.

48/ Аналіз таким музичним напрямкам: «Нова простота» і «нова складність

«НОВАЯ ПРОСТОТА» -- термин, описывающий тенденцию в академической музыке последней четверти ХХ-го в. Включает в себя формы современной реакции на чрезмерную усложнённость авангарда и поставангарда. В конце 70-х—начале 80-х г.г. этот термин (neue Einfachheit) широко применялся по отношению к творчеству немецких и скандинавских (Пер Нёргор) композиторов молодого поколения, которые старались преодолеть излишнюю эмоциональную замкнутость и интеллектуальную рафинированность новейших направлений муз.авангарда и вернуть музыке её открытость через возвращение к элементам тонального языка и системе жанровых форм германской и австрийской позднеромантической музыки. Самые известные представители этого направления – Рим, Гурецкий, Канчели, Пярт, Тавенер. Музыка этих композиторов в некотором смысле схожа с минимализмом, однако различия между ними лежат в более глубокой плоскости, нежели внешние сходства. В отличие от минимализма, культивирующего ассимиляцию экзотических культур и некоторых элементов поп-музыки, Н.П. старательно избегает массовых жанров. Также в противовес минимализму, часто искусственно растягивающему незначительную муз.драматургию отдельных фрагментов, для музыки названных композиторов характерны наоборот насыщенность муз.событиями и фактурное разнообразие и подобные эксперименты со временем у них не так часто встречаемы. Минимализм более близок культуре Востока, нежели христианскому мировоззрению Запада, так и в творчестве представителей Н.П. прослеживается связь с церковной музыкой западной Европы или григорианскими песнопениями, но лишь с незначительным восточным колоритом (Канчели) и их Новая Простота часто ассоциируется с простотой и строгостью старинных духовных хоралов.  

Нова складність (New Complexity) - умовно виділяється напрямок у європейській (пізніше - американської) академічній музиці з середини 1970-х років XX століття, культивує складність в аспектах техніки композиції, особливостей виконавської техніки і нотації, і як наслідок цього - в аспекті сприйняття даної музики. Лідером і основоположником напряму вважається англійський композитор Брайан Ферніхоу, а провідними представниками напряму - англійська «школа» композиторів «нової складності». Автор терміну «нова складність» - австралійський музикознавець Річард Туп.

Виразні стилістичні риси, властиві музиці цього напрямку вперше проявилися ще в 1970-і роки у творчості англійського композитора Брайана Ферніхоу, коли ще не було ні ознак вимальовується напрямки і тим більше терміна, його позначає. Саме особистість Ферніхоу вплинула на поширення ідей, пов'язаних з концептуальним і практичним формуванням напрями нової складності. Пізніше, громадська та педагогічна діяльність Ферніхоу на дармштадтською літніх курсах Нової музики (особливо в 1982 і 1996 роках) освітить сутність молодого напрямки в найбільш новаторськи налаштованих європейських композиторських колах, що отримає схвалення з їхнього боку. До середини 1990-х років зростає число прихильників нової складності в музиці, а географічний коло напрямки поширюється не тільки за межі Великобританії - в деякі інші європейські країни (Німеччина, Швейцарія, Франція), а й набуває послідовників у США та Австралії.

Велике значення в розвитку напрямку, особливо у зв'язку з виконавською складністю даної музики є співпраця композиторів з музикантами-виконавцями.

Спочатку це були ансамблі Suoraan і Exposé. Величезне значення для розвитку і поширення напрямки зіграло виконавську творчість композитора та піаніста Майкла Фінніссі. Крім того, внесок у поширення музики напряму «нова складність» внесли флейтист Ненсі Раффер, гобоїст Крістофер Редгейт, кларнетисти Карл Росман і Майкл Норсуорті, піаністи Джеймс Клаппертон, Ніколас Ходжес, Марк Кноп, Мерилін Нонко, Марк Гассер і Ян Пейс, струнний «Квартет Ардітті », скрипалька Міеко Канно, віолончелісти Франклін Кокс, Арне Дефорс, Фрідріх Гауверкі. Серед ансамблів, це згадані ансамблі Exposé і Suoraan (США), а також такі колективи як Thallein, Ensemble 21, Noise (США), SurPlus (Німеччина) і ELISION Ensemble. Твори Брайана Ферніхоу і Джеймса Діллона були взяті в репертуар великого кола європейських ансамблів, таких як Recherche, Accroche-Note, Nieuw Ensemble, SurPlus і ансамбль Contrechamps.