45/ Сучасної академічної музики Італії

В кінці 19 - початку 20 століть реалізм в опері досягає вищої стадії розвитку в творах Пьетро Масканьї ("Сільська честь"), Руджеро Леонкавалло ("Паяци"), Умберто Джордано ("Андре Шеньє") і Джакомо Пуччіні ("Богема", " Тоска "," Мадам Батерфляй "). Хоча італійці досі віддають перевагу знаменитим операм минулого, поступово росте популярність сучасних творів. Серед кращих оперних композиторів 20 століття відзначимо Ільдебрандо Піццетті ("Клитемнестра" і "Іфігенія"); Франко Альфано ("Доктор Антоніо" і "Сакунтала"); П'єтро Каноніка ("Коринфская наречена" і "Медея") та ін.

  1.Хор рабів іудеїв з опери Джузеппе Верді "Набукко"

  2.Песенка герцога з опери Джузеппе Верді "Ріголетто"

  3.Доменіко Скарлатті "Соната Ля мажор" грає Айдар Гайнуллин (баян)

Естрадна італійська музика '20, '30 і '40 років

Розділ присвячений естрадної італійській музиці, записаної в період 1920-1945 років.

Фашистський режим намагався обмежувати вплив іноземної музики в Італії і зберігати її національний дух. Особливо це стосувалося джазу (gezz), що вважався «демо-плуто-жидо-масонської» музикою. Він, однак, ніколи повністю не був заборонений, всупереч розхожій стереотипу.

У кожному десятилітті переважав свій жанр. У двадцяті роки переважали легкі пісеньки (canzonetta), пісні (canzone). Іноді записувалися пісні в жанрі блек-боттом (black bottom) або блюз (canzone blues).

До кінця двадцятих стало популярно танго, яке, хоча було завезено до Італії з Аргентини, «італьянізірованного». Таким чином, італійське танго стало окремим жанром. Танго фашистського періоду характеризувалися частим безвихідним і сумним кінцем, в якому герой втрачав надію возз'єднатися з об'єктом любові (напр. «Scrivimi»). Після війни мода на такі тексти пройшла.

До кінця '30 -х танго стало поступатися іншим жанрам - ritmo lento, ritmo allegro, tempo moderato, але все ще продовжувало бути популярним.

46/ Головні риси французької академічної музики іі пол. Хх

Музичним центром Франції залишається її столиця — Париж. У Парижі функціонує «Державна паризька опера» (дає вистави в театрахОпера Гарньє та Опера Бастилія), концерти та оперні вистави даються в Театрі Єлисейських полів, серед провідних музичних колективів — Національний оркестр Франції, Філармонічний оркестр Радіо Франції, Оркестр Парижа, Оркестр Колонн та інші.

Серед спеціалізованих музичних навчальних закладів — Паризька консерваторія, «Скола канторум», «Еколь нормаль» — у Парижі. Дві консерваторії мають національний статус (в Парижі і Ліоні), 27 — статус «регіонального значення» (Conservatoire à rayonnement régional) і 105 — «департаментського значення» (Conservatoire à rayonnement départemental) ^[3]. Найважливішим музичним науково-дослідним центром є Інститут музикознавства при Паризькому університеті. Книги, архівні матеріали зберігаються в Національній бібліотеці(відділення музики створено в 1935), Бібліотеці та Музеї музичних інструментів при консерваторії.

У Франції проводяться: Міжнародний конкурс піаністів і скрипалів ім. М. Лонг і Ж. Тібо, конкурс гітаристів, Міжнародний конкурс вокалістів у Тулузі (з 1954), Міжнародний конкурс молодих диригентів у Безансоні (з 1951), Міжнародний конкурс арфістів у Парижі, а також чисельні фестивалі, в тому числі Осінній фестиваль у Парижі, Паризький фестиваль музики 20 століття (заснований 1952), Конкурс піаністів в Епіналі (з 1970), конкурс органістів«Гран-прі де Шартр» (з 1971), Фестиваль класичної музики в Руані, та інші.