40/ Визначте основні риси деконструктивізму та неоавангардизму в архітектурі 1980-2000-х рр.

Деконструктивізм 1980-2000-х років

     На зміну постмодернізму і в якості його альтернативи у другій

половині 1980-х років прийшов деконструктивизм. Цей напрямок

розвивається в руслі неомодерністскіх тенденцій, проголошуючи відмова

від декоратівізма, історизму та повстаючи проти самого модернізму.

Воно відрізняється різними маніпуляціями, формальними структурами

та обсягами, яким надається незвичайна, гостросюжетна геометрія

і динаміка. Деконструктивізм виник на перетині архітектури та

філософії, він сходить до супрематизму 1920-х років (різновид

геометричній абстракції в мистецтві та архітектурі).

Винахідливість деконструктівістов призводить до навмисної

контрастності архітектурних форм, їх гротесковій композиції,

своєрідно відбиваючи драматизм часу.

     Американський архітектор П. Ейзенман, один з лідерів цього

напрямки, в 1970-і роки був захоплений методами структурної лінгвістики, які він і спробував перенести в архітектурне

формоутворення. Він один став теоретиком цього напрямку

     Деконструктивізм не отримав такого широкого розповсюдження, як

постмодернізм. Він залишався в основному відомий у вузьких

професійних колах, у творчості лідерів цього напрямку.

     Динамічний зіткнення обсягів, похилі стіни і покрівлі,

застосування металевих стрижневих просторових структур,

які відчувають вплив хай-тека, поступово ставали розхожими

формальними прийомами, яким наслідували багато архітекторів, але при

цьому вони не заглиблювалися у філософські основи стилю. У міру згасання

деконструктивістський філософії хаосу популярність її у відношенні до

формоутворенню в архітектурі до кінця 1990-х років практично

зійшла нанівець.

     Деконструктивізм дозволив архітекторам по-іншому поглянути на

проблеми формоутворення і показав шляхи можливих новацій.

     У Росії в 1990-і роки експерименти з формою, висхідні до суп-

рематізму епохи радянського авангарду, носили поодинокий характер і не

отримали яскравого втілення в практиці

Неоавангардизм 1980-1990-х років

     Реакцією на постмодернізм 1970-1980-х років в архітектурі

західних країн знову стало звернення до його антиподу - новітньому

модернізму, обобщающему комплекс художніх напрямів,

орієнтованих на самоцінність оновлення. Ряд теоретиків

архітектури вважає, що неомодернізм виділився з постмодернізму,

який використовував модернізм як джерело цитат нарівні з іншими

історичними стилями.

     Спочатку необхідно відзначити надзвичайно яскравий сплеск

неомодернітскіх, авангардних пошуків наприкінці XX ст., які заявили про

собі в конкурсних, так званих Великих проектах Парижа і їх

подальшої реалізації. У них це раціоналістичне напрямок в

архітектурі проявилося в концентрованому вигляді - в неоавангардизм. Неоавангардизм, неоавангард (поставангард) при всім

різноманітті творчих програм має альтернативні риси по

відношенню до консервативної традиційній культурі. Неоавангард

займає позицію постійної орієнтації на новизну, постійну про-

рощення в майбутнє, схильність до життєбудови засобами

архітектури. Неоавангард кінця XX в. відноситься, насамперед, до

концептуальної архітектурі, яка яскраво проявляється у творчості

лідерів світової архітектури.

      Президент Франції Ф. Міттеран висунув грандіозну

політичну програму по перетворенню Парижа в культурну столицю

світу.

      У Парижі існує практика уявлення значних

проектів публіці. Кожен з Великих проектів викликав бурхливі

дискусії, обговорення, скандали. І тільки коли пристрасті поступово

вщухали, починалося будівництво.

      Першим у цій великій програмі став Центр культури та

мистецтв ім. Ж. Помпіду на плато Бобур (арх. Р. Піано і Р. Роджерс,

1971-1977 рр.), Який відразу шокував парижан техницистским

трактуванням вигляду.

      Для авангарду характерно експериментування, він завжди

прагне оновити мову архітектури, що символізує можливу

трансформацію існуючих на даний момент цінностей.

Неоавангард кінця XX ст., Відмовляючись від утопій авангарду початку XX ст.,

не визнає будь-яких заборон і канонів, але намагається зберегти

пластичне спадщина авангарду, який не вичерпав свої ви-

разючі можливості.

      На рубежі XX і XXI ст. в Росії також стали з'являтися паростки

неоавангарда. Прикладом може служити комплекс будівель Академії

народного господарства - Міжнародний навчально-діловий центр на

проспекті Вернадського в Москві за проектом архітектора

Я. Білопільського (1997