33/ Гіперреалізм

є напрямом в американському та західноєвропейському мистецтві, що склався (багато в чому на основі поп-арту) наприкінці 1960-х рр. і прагнув відновити втрачену в модернізмі життєву конкретність художньої мови за рахунок імітації образів фотографії. Майже всі гіперреалісти пройшли через поп-арт, хоча вони і відкидали плакатну простоту, але сама ідея імітувати одну техніку іншою, тобто фотографію живописом, має генетичні зв’язки саме з поп-артом. Приставка «гіпер» до слова «реалізм» варіюється: його називають «новий», «радикальний», «холодний» реалізм. Гіперреалізм − такий художній напрям, інваріантом художньої концепції якого є знеособлена жива система в жорстокому і грубому світі.

Сучасний гіперреалізм ґрунтується на естетичних принципах фотореалізму, але на відміну від останнього, не прагне буквально копіювати повсякденну реальність. Об’єкти і сцени в гіперреалістичному живописі деталізовані, щоб створювати ілюзію реальності, але це не сюрреалізм, так як зображене цілком могло статися.

Коріння гіперреалізму можна знайти у філософії Жана Бодріяра:

«симуляція чогось, що ніколи насправді не існувало», «це створення неіснуючого допомогою точного відображення реальних об’єктів».

Гіперреалістів створюють помилкову реальність, переконливу ілюзію. Як фотореалізм симулював аналогову фотографію, так гіперреалізм використовує цифрові зображення. Тобто, гіперреалісти симулюють реальність, використовуючи художнє копіювання цифрової фотографії. Вони на словах проголошують гасло «над правдивого» зображення дійсності, а на ділі доводять його до абсурду, до перетворення на нісенітницю.

Гіперреалізм створює художні наднатуралістичні твори, що передають найдрібніші подробиці зображуваного об’єкта. Сюжети гіперреалізму нарочито банальні, образи − підкреслено «об’єктивні». Цей напрямок повертає художників до звичних форм і засобів образотворчого мистецтва, зокрема до художнього полотна, відкинутого поп-артом. Головними темами своїх картин гіперреалізм робить мертву, рукотворну, «другу» природу міського середовища: бензоколонки, автомобілі, вітрини, житлові будинки, телефонні будки, які подаються як відчужені від людини.

Гіперреалізм показує наслідки надмірної урбанізації, руйнування екології середовища, доводить, що мегаполіс створює антилюдяне середовище проживання. Головна тема гіперреалізму − знеособлене механізоване життя сучасного міста.

У гіперреалізмі реалістичне зображення часто підміняється муляжною подобою, підкреслено схожою, але обездушеною копією реальності часто в дусі різкофокусної фотографії. Сам метод створення зображення відрізняється при цьому механичностью. Нерідко гіперреалістічні зображення перебільшено великопланові, нагадують деталі, розглянуті через лупу.

Об’єктивний світ зображується у творах нарочито холодним, відчуженим, неживим. Життя постає в його творах як збірка випадкових осколків реальності, як щось безлике та ілюзорне.

Основоположним для гіперреалізму є точне, безпристрасне, неемоційне відтворення дійсності, що імітує специфіку фотографії: принцип автоматизму візуальної фіксації, документалізм.

Виходячи із сказаного, можна виділити такі основні принципи гіперреалізму:

1.  Відстороненість «автора від тексту» (особливість постмодернізму), тобто художника від картини. Зображення подається без оцінки, глядач сам обирає, як до нього відноситись, як оцінювати.

2. Деталізованість. Зображуються, наприклад, всі деталі людської зовнішності, незалежно красиві вони чи не дуже – зморшки, прищі, жир і т. д.  Ці деталі створюють емоційний фон подій для глядча.

Отже, гіперреалізм − це технічно бездоганні живописні зображення міст і людей, різних звичайних предметів. Фіксації предметів і мотивів подаються з ноткою відчуження. Це не тільки відчуження від реальності за рахунок подвоєння способів її фіксації (спочатку на плівці, фото, потім у живописі), але і навмисна стилізація певного погляду на реальність. Пасивним стає сам погляд художника − можна навіть сказати, що погляд людини замінюється поглядом техніки. У фотообразах гіперреалізму годі й шукати яскраво виражених почуттів та емоцій, − їх немає, тому що гіперреалізм бачить певну прохолоду і у відносинах між людьми і навколишнім середовищем, між речами і людьми і, нарешті, між людьми. Гіперреалізм і дозволяє змоделювати ситуацію і зробити її фотографічною, а значить цікавою глядачеві.