19/ Розкрийте суть глобалізації і культури: проблема взаємовпливу та

Сьогодні ні однією країною і жодним суспільством соціальні групи та індивіди не сприймаються як замкнуті і самодостатні феномени. Вони включені у загальні взаємини і взаємозумовленість.

Загальна взаємозв'язок, взаємозумовленість і взаємини є закономірністю вкрай складних і суперечливих процесів глобалізації.

Глобалізація - це загальний і багатосторонній процес культурної, ідеологічної та економічної інтеграції держав, державних об'єднань, національних і етнічних єдностей, що представляє собою супутнє явище сучасної цивілізації.

Країни та народи всього світу існують в умовах зростаючого взаємовпливу. Прискорені темпи розвитку цивілізації і ходу історичних процесів поставили питання про неминучість глобальних взаємовідносин, про їх поглибленні, зміцненні та ліквідації ізоляції країн і народів.

Ізольованість від світу, замкнутість у власних рамках була ідеалом суспільства аграрного типу, для сучасного суспільства характерний тип людини, вічно преступающего встановлені межі і знаходить новий вигляд, завжди рухомого насамперед мотивами оновлення та зміни.

Наступні історичні процеси зумовили все більшого зближення народів і країн. Подібні процеси охоплювали все більший простір і обумовлювали загальнийісторичний прогрес і новий етап інтернаціоналізації.

Сьогодні ж глобалізація стала процесом будівництва нової єдності всього світу, провідний напрямок якого і є інтенсивне поширення економіки, політики та культури розвинених країн у різноманітному просторі розвиваються і відсталих країн. Ці масштабні процеси відбуваються, переважно, добровільно.

Загальні процеси глобалізації викликають необхідні й глибокі зміни в справі зближення і взаімосотруднічества народів і держав. За цим слідує процесзближення та уніфікації рівня життя та його якості.

Світ об'єднується з метою вирішення міждержавних або локальних регіональних проблем. Взаємозближення та інтеграції супроводжують процеси, які можуть виявитися небезпечними для самобутності нечисленних народів і національностей. Тут мається на увазі встановлення тих норм і стандартів, які до цього дня залишаються проблемними для високорозвинених країн. Груба трансплантація норм і цінностей в суспільний організм може виявитися згубним.

Поняття - Культура

Культура - історично певний рівень розвитку суспільства і людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей. Поняття культури вживається для характеристики матеріального і духовного рівня розвитку визначених історичних епох, суспільно-економічних формацій, конкретних суспільств, народностей і націй (наприклад, антична культура, культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, художня культура, культура побуту). У більш вузькому сенсі термін «культура» відносять тільки до сфери духовного життя людей. У повсякденній свідомості "культура" виступає як збірний образ, що поєднує мистецтво, релігію, науку і т.д.

Культурологія ж використовує поняття культури, що розкриває сутність людського буття як реалізацію творчості і волі. Саме культура відрізняє людину від усіх інших істот.

Поняття культури позначає універсальне відношення людини до світу, через яке людина створює світ і самого себе. Кожна культура-це неповторна всесвіт, створена певним ставленням людини до світу і до самого себе. Іншими словами, вивчаючи різні культури, ми вивчаємо не просто книги, собори абоархеологічні знахідки, - ми відкриваємо для себе інші людські світи, у яких люди і жили, і почували себе інакше, ніж ми.

Кожна культура є спосіб творчої самореалізації людини. Тому збагнення інших культур збагачує нас не тільки новим знанням, але і новим творчим досвідом. Вона включає в себе не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми права і моралі і т.д.), але й суб'єктивні людські сили і здібності, реалізовані в діяльності (знання й уміння, виробничі і професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного і морального розвитку, світогляд, способи і форми взаємного спілкування людей у ​​рамках колективу і суспільства).

У силу того, що людина, за своєю природою істота духовно-матеріальне, він споживає як матеріальні, так і духовні засоби. Для задоволення матеріальнихпотреб він створює і споживає їжу, одяг, житла, створює техніку, матеріали, будівлі, дороги і т.п. Для задоволення духовних потреб він створює духовні цінності, моральні і естетичні ідеали, політичні, ідеологічні, релігійні ідеали, науку і мистецтво. Тому діяльність людини поширюється по всіх каналах якматеріальної, так і духовної культури. Тому людини можна розглядати як вихідний системоутворюючий фактор у розвитку культури. Людина створює і використовує світ речей і світ ідей, який обертається навколо нього, і його роль творця культури. Людина творить культуру, відтворює і використовує її як засіб для власного розвитку.

Таким чином, культура - це всі матеріальні та нематеріальні продукти людської діяльності, цінності і визнані способи поведінки, об'ектірованние та прийняті в будь-яких спільнотах, що передаються іншим спільнотам і наступним поколінням.

Глобалізація і національні культури

Культура, оскільки вона є продуктом людської діяльності, не може існувати поза спільності людей. Ці спільності є суб'єкт культури, є її творцем і носієм.

Нація створює і зберігає свою культуру як символ реалізації свого права. Нація, як культурна реальність, проявляє себе в різних сферах, якими є звичай, спрямованість волі, ціннісна орієнтація, мова, писемність, мистецтво, поезія, судочинство, релігія і т.д. Свою вищу функцію нація повинна бачити в існуванні нації як такої. Вона вічно повинна дбати про зміцнення суверенності держави.

Збереження самобутності і її зміцнення, головним чином, залежить від активності внутрішніх сил і від виявлення національної внутрішньої енергії. Культураспільності не є простою сумою культур окремих особистостей, вона надіндивідуального і являє собою сукупність цінностей, творчих продуктів і стандартів поведінки спільності людей. Культура - єдина сила, що формує людину як члена спільноти.

Культура збереження національних особливостей стає багатшою, якщо вона взаємодіє з багатьма народами світу.

Особистісна свобода, високий рівень соціальної згуртованості, соціальна солідарність та ін - це і є ті основні цінності, які забезпечують життєздатність будь-яких малих народів і реалізують національні прагнення та ідеали.

Глобалізація висуває ідеал «глобальної правової державності», що неминуче ставить питання про розширення засобів обмеження державного суверенітету. Це є фундаментальною негативною тенденцією глобалізації. У цих випадках слаборозвинені країни, що мають історично традиційну культуру, можуть знайти собі місце тільки серед постачальників сировини або стати ринком збуту. Вони можуть залишитися без власної національної економіки і без сучасних технологій.

Людина - єдина істота у Всесвіті, що не тільки споглядає її, але і своєю активною діяльністю зацікавлене в доцільному перетворенні її і самого себе. Він є єдиним розумним істотою, здатним до рефлексії, до роздумів над своїм буттям. Людина не байдужий і не байдужий до існування, він завжди вибирає між різними можливостями, керуючись бажанням поліпшити своє існування і своє життя. Основна особливість людини полягає в тому, що він є особистість, яка є членом певної спільноти, зі своїм вольовим цілеспрямованим поведінкою і яка дією прагне до задоволення своїх потреб та інтересів. Здатність створення культури і є гарант людського буття і його фундаментальна характеризує ознака.

У відомій формулюванні Франкліна: «Людина - це тварина, що створює знаряддя» - підкреслюється та обставина, що людині властиві активність, праця, творчість. У той же час, він представляє сукупність всіх суспільних відносин (К. Маркс), в які люди вступають у процесі соціальної діяльності. Результатом такої діяльності є суспільство і культура.

Громадське життя - це, перш за все, інтелектуальна, моральна, економічна і релігійне життя. Вона охоплює всі особливості спільного життя людей. «Суспільство має на увазі систему взаємовідносин, що зв'язує індивідів, що належать до загальної культури», - відзначає Е. Гідденс. Жодна культура не може існувати без суспільства, але також і жодне суспільство не може існувати без культури. Ми не були б «людьми» в тому сенсі, який зазвичай вкладається в цей термін. Ми не мали б мови, щоб виразити себе, не мали б самосвідомістю, і наша здатність думати і міркувати була б сильно обмежена ... »

У цінності завжди виражені узагальнені цілі і засоби їх досягнення. Вони грають роль фундаментальних норм, які забезпечують інтеграцію суспільства, допомагають індивідам здійснювати соціально схвалюваний вибір своєї поведінки в життєво значущих ситуаціях, в тому числі й вибір між конкретними цілями раціональних дій. Цінності служать соціальними індикаторами якості життя, а система цінностей утворює внутрішній стрижень культури, духовну квінтесенцію потреб та інтересів індивідів і соціальних спільнот. Система цінностей, у свою чергу, робить зворотний вплив на соціальні інтереси і потреби, виступаючи одним з найважливіших стимулів соціальної дії, поведінки індивідів.

У культурі кожної спільності прийняті певні системи цінностей і відповідна ієрархія. Світ людських цінностей, порушене бурхливими змінами, став дуже мінливий і суперечливий. Криза системи цінностей означає не їх тотальне знищення, а зміна його внутрішніх структур. Цінності культури не загинули, проте вони стали іншими за своїм рангом. У будь-якій перспективі поява нового елемента тягне за собою перетасовку всіх інших елементів ієрархії.

Моральні цінності і норми - дуже важливі явища в житті індивіда і суспільства. Саме через ці категорії здійснюється регулювання життя індивідів і суспільства. І цінності, і норми «вплетені» в суспільство. Разом з цим, дотримання норм - не тільки їхня зовнішня функція. Відповідно до груповими нормами індивід розглядає самого себе.

Пробудження національної самосвідомості, яке спостерігається в сьогоднішній дійсності, свідчить про неприродності процесу злиття націй, про невідповідність його природі людини.

Поки ж деякі мислителі стурбовані майбутнім людства в умовах посиленої цивілізації та глобалізації. «Наш XX століття було, можливо, самим драматичним у історії людства з точки зору доль людей, народів, ідей, соціальних систем і цивілізації, - відзначає А.А. Зінов'єв, - ... Це був, можливо, останній людський вік ».

Початок процесу глобалізації

З 90-х років минулого століття про феномен глобалізації стало відомо самим широким колам суспільства, незважаючи на те, що перші його ознаки стали з'являтися ще в 50-х роках. Після закінчення Другої світової війни сформувався новий світовий устрій. З'явилися два ідеологічні табори: так званий комуністичний, разом зі своїм військовим блоком (країни Варшавського договору), і так званий капіталістичний, що утворив Північноатлантичний альянс. Решта країн, так званий «третій світ», представляли собою арену, на якій проходило змагання двох ворогуючих таборів, але самі вони не грали істотної ролі у світових політичних процесах.

Капіталістичний блок, з ліберально-демократичними цінностями і економікою, заснованої на приватній власності, представляв собою відкрите суспільство і виявився більш життєздатним, ніж закрите суспільство, побудоване на суспільно-комуністичних принципах рівноправності. Парадоксально, але факт: комуністичний режим змінював основним принципам марксизму і підпорядковував політику економіці, в той час як відкрите суспільство спочатку будувало свою політику виходячи з економічних процесів.

Виходячи з принципів економічної корисності, стало необхідним об'єднання багатьох країн в єдину силу. У першу чергу, потрібна економічна інтеграція, що з необхідністю призвело до створення єдиного правового простору, однорідного політичного правління та універсалізації демократичних цінностей. Був створений новий європейський ліберально-демократичний проект, ідея якого - побудова світу незалежною, вільною людиною, яка не визнає нічого, що не є такою, що раціонально. Всесвіт повинна бути перетворена раціональним шляхом так, щоб стати пристосованої для життя будь-якого і кожного автономного індивідуума. Ліберальний проект є запереченням всього вже наявного, в тому числі утопічних ідей комунізму, етичних ідей, ідей, які ототожнюються з марновірством. Реалізація цього проекту дала можливість перетворити національні корпорації в транснаціональні, що, у свою чергу, зажадало створення глобального інформаційного поля. Це спричинило за собою небачений розквіт у сфері масових комунікацій, і, зокрема, призвело до виникнення комп'ютерноїмережі Інтернет. Цим процесам «стійко» протистояла комуністична радянська імперія, яка стала першою жертвою процесу глобалізації.

Після руйнування біполярного світу світ поступово ставав більш гомогенним, а відмінність між культурами стало мислитися як головне протиріччя сучасності. Поточні процеси є предметом міркування багатьох інтелектуалів, і можна виділити дві точки зору, які представляють основні принципи різних підходів. З точки зору сучасного американського мислителя Ф. Фукуями, з настанням посткомуністичної доби в наявності кінець історії. Фукуяма вважає, що світова історія перейшла на якісно новий щабель, на якому знято протиріччя як рушійна сила історії, і сучасний світ постає як єдине суспільство. Нівелювання національних товариств і становлення єдиного світового співтовариства предзнаменует кінець історії: значних змін після цього не станеться. Історія більше не є полем зіткнення окремих націй або держав, культур і ідеологій. Її замінить загальне і однорідне стан людства.

Іншу точку зору розвиває американський мислитель С. Хантінгтон. На його думку, на нинішньому етапі місце ідеологічних протиріч займають протиріччя культур (цивілізацій). Процес політичної гомогенізації світу викличе цивілізаційні конфлікти. Ці різні погляди об'єднує те, що обидва автори підкреслюють існування (течія) глобалізаційних процесів, але припускають різні слідства та підсумки, що випливають з них.

Якими якостями характеризується глобалізація

Основна характеристика процесу глобалізації, що протікає в сучасному світі - екстраполяція ліберально-демократичних цінностей на всі регіони без винятку. Це означає, що політичні, економічні, правові і т.д. системи всіх країн світу стають ідентичними, і взаємозалежність країн сягає небувалих масштабів. До цих пір народи і культури ніколи не були такі залежні один від одного. Проблеми, що виникають в будь-якій точці світу, миттєво відображаються на решті світу.Процес глобалізації і гомогенізації проводить до створення єдиного світового співтовариства, в якому формуються єдині норми, інститути і культурні цінності. З'являється відчуття світу як єдиного місця.

Процес глобалізації характеризується наступними основними аспектами:

1. інтернаціоналізацією, що, в першу чергу, виражається у взаємозалежності;

2. лібералізацією, тобто усуненням торгових бар'єрів, мобільністю інвестицій та розвитком інтеграційних процесів;

3. вестернізацією - екстраполяцією західних цінностей і технологій у всі точки світу;

4. детерріторізаціей, що виражається в активності, що має транснаціональні масштаби, і зменшенні значущості державних кордонів.

Глобалізацію можна назвати процесом тотальної інтеграції. Тим не менш, вона принципово відрізняється від усіх форм інтеграції, що існували у світовій історії раніше.

Людство досі було знайоме з двома формами інтеграції:

1. Будь-яка сильна держава насильно намагається «приєднати» інші країни, і таку форму інтеграції ми можемо назвати інтеграцією з допомогою примусу (сили). Таким чином створювалися імперії.

2. Добровільне об'єднання країн для досягнення спільної мети. Це добровільна форма інтеграції.

В обох випадках ті території, на яких здійснювалася інтеграція, були порівняно невеликі і не досягали масштабів, характерних для сучасного процесу глобалізації.

Глобалізація не є ні об'єднанням за допомогою військової сили (хоча військова сила може застосовуватися як допоміжний засіб), ні добровільним об'єднанням. Її суть принципово відмінна: вона грунтується на ідеї вигоди і матеріального благополуччя. Перетворення національно-державних корпорацій у транснаціональні, в першу чергу, вимагає одностайної політичного і правового простору для того, щоб забезпечити безпеку капіталу. Глобалізацію можна розглядати як логічний результат нового європейського ліберального проекту, в основі якого лежить сциентиських парадигма європейської культури Нового часу, найбільш рельєфно проявила себе в кінці XX століття. Прагнення до розвитку науки і освіти, а також інтернаціональний характер науки і техніки допомогли появі нових технологій, що, у свою чергу, зробило можливим «зменшення» світу. Не випадково, що для збройного сучасною технологією суспільства земля вже мала, і зусилля спрямовані на освоєння космосу.

На перший погляд, глобалізація схожа на європеїзацію. Але вона сутнісно відрізняється від неї. Європеїзація як якийсь культурно-парадигматичний процес виявляла себе і в ціннісної орієнтації жителів найближчих до Європи регіонів розглядалася як зразок правил впорядкування життя. Правила європейського життя і їх переваги впливали на прикордонні культури, причому не тільки за допомогою економічного впливу або військової сили. Прикладами європеїзації ємодернізація традиційних суспільств, прагнення до освіченості, насиченість повсякденності духом науки і техніки, європейський костюм і т.д. Хоча європеїзація в різному ступені торкнулася лише найближчі до західної Європи країни, а саме - країни східної Європи і передньої Азії, в тому числі і Туреччину. Що ж стосується решти світу, то європеїзацією він суттєво не торкнуться до цих пір. Жодна країна і культура, жоден регіон світу не ухиляється від глобалізації, тобто гомогенізації. Але, хоча цей процес незворотній, він має явних і прихованих противників. Тим не менш, зацікавлена ​​в глобалізаціїкраїна не злякається застосувати силу, прикладами чого є що відбулися в Югославії та Афганістані події.

Автори і противники глобалізації

Чому ж глобалізації роблять таке жорсткий опір і висловлюють протест проти неї? Невже ті, хто чинить опір глобалізації, не хочуть порядку, миру і матеріального благополуччя? Хоча в процесі глобалізації беруть участь всі економічно, фінансово і політично передові країни, у ролі покровителя цього процесу все ж сприймаються Сполучені Штати Америки.

США після Другої світової війни активно включаються у світові політичні процеси. Проводячи інтегровану з західноєвропейськими країнами політику,Америка стає одним з головних стримуючих поширення комунізму факторів. Починаючи з 60-х років минулого століття, США поступово стає світовим політичним лідером. Реалізація новоєвропейського ліберально-демократичного проекту здійснилася саме в цій країні, що призвело до її військового та економічного успіху.

Навіть європейські країни потрапили в залежність від США. Це стало особливо явним після розпаду Радянського Союзу.

У сучасному світі явною стала військова політична, економічна і фінансова гегемонія Америки.

Американці вважають, що вони захисники ліберальних цінностей, і надають в цій справі допомогу і підтримку всім зацікавленим країнам, хоча це саме по собі і знаходиться в протиріччі з духом ліберального проекту.

Сьогодні у світі склалася така ситуація, що не існує сили, здатної змагатися з Америкою. Вона не має гідного суперника, який загрожував би її безпеки. Єдине, що може серйозно перешкодити здійсненню інтересів Америки - це загальний хаос, анархія, у відповідь на що слід блискавична реакція, прикладом якої можуть служити контртерористичні заходи. Цьому почину Америки як «рульового глобалізації» явно і відкрито протистоять мусульманські країни. Приховане (у всякому разі, не агресивне) опір чинять індійська, китайська і японська культури. Різні варіанти хоч і поступливого, але протидії демонструютькраїни Західної Європи та Росія, а також т.зв. країни, що розвиваються. Ці різні форми опору знаходяться у відповідності зі своєрідністю культур.

Характер культури і види опору

Спробую проаналізувати як різні культури відносяться до процесу створення всесвітнього суспільства. Почну з культури, яка є найзапеклішим противником глобалізаційних процесів, а саме - з мусульманської культури. Крім тих ознак про які говорилося вище і які цінні і для них - традиції, мову, цінності, ментальність, уклад життя - в свідомості індивіда чи народів-носіїв цієї культури специфічним є та обставина, що глобалізаційні процеси сприймаються ними як тріумф їхніх традиційних супротивників - християн. Кожна політична, економічна, культурна і, тим більше, військова акція в їхній бік, сприймається якхрестовий похід. Історична пам'ять цієї культури протягом століть формувалася, в основному, у протистоянні з християнами, яке і визначило внесення такого радикального пункту в їх священну книгу, Коран, який виражається в існуванні релігійної війни - джихаду, кожен з мусульман, хто віддав життя за віру, гарантовано отримує місце у раю. Мусульманська культура не піддавала модернізації релігію, і вона понині є головною складовою її частиною, віссю культури, і, отже, оцінка подій визначається саме релігійною свідомістю.

Своєрідний характер опору виявляють і представники православної - слов'янської культури та їх країна-лідер, Росія. Ставлення Росії, як уже колишньої наддержави, до глобалізаційних процесів вельми своєрідно і виходить з душі цієї культури. Росія впродовж століть обгрунтовувала панславістскіх ідею, мріючи стати третім Римом, але, на жаль, таким став Вашингтон, а не Москва. Політика Росії явно антиглобалістська. Вона заздрить Америці, але сьогодні не володіє силою їй протистояти.

Що стосується країн західної Європи, де й народилася глобалістська ідея, їх становище дуже драматично. На перший погляд, вони виглядають партнерами США у глобалізаційних процесах, але очевидно, що потоптано їх національну гідність. Реабілітувати його намагаються у захисті мови і художній культурі. Це ясно помітно при близькому розгляді французької, німецької та італійської культур; створення нової єдиної валюти може бути інтерпретовано таким же чином. Що ж стосується Англії, то вона задовольняє свої амбіції вже тим, що мовою світу в результаті глобалізації стає англійська.

Більш стримане протистояння глобалізації виявляють представники китайської культури, вони, якщо можна так висловитися, намагаються звести Велику китайську стіну на сучасний манер. Зміни китайська культура переживає трагічно. Вони вважають, що кожна зміна ще більше віддаляє їх від культурного ідеалу «золотого століття». Тому китайці намагаються не піддатися тієї мови, розмова на якому відсуне на задній план національні цінності. Китайці, наприклад, уникають розмови про права людини, завдяки чому, як їм видається, зберігають самобутність. Явна ж протистояння було б зайвими клопотами, та й США не викликає їх на явну конфронтацію, тому що в цій країні ще не зміцнів і не розвинувся міжнародний капітал; крім того, це країна володіє ядерною зброєю і, оскільки поки що не здійснена військова космічна програма , відкрита конфронтація з Китаєм завдасть відчутної шкоди національним інтересам Америки.

Індійська культура і сьогодні не зраджує принципи буддистського світогляду і, начебто, знаходиться в стороні від світових процесів. Вона ні за, ні проти, хай і жодна країна-гегемон не намагається турбувати її, немов сплячу дитину.

Японія ж, на підставі свого унікального досвіду, який виражається у своєрідному синтезі традиції і європейських цінностей, вважає, що глобалізація не зможе підточити основи її культури, і намагається використовувати глобалізаційні процеси для зміцнення власних традицій.