Чарльз Едвард Айвз (англ. Charles Edward Ives, 20 жовтня 1874, Данбері,Коннектикут — 19 травня 1954, Нью-Йорк) — американський композитор

Айвза можна сміливо назвати композитором-новатором свого часу. Він любив дисонанси і одним з перших випробував у своїй творчості чимало модерністських засобів:поліритмію, політональність, додекафонію, чвертьтонове письмо, кластери, алеаторику. Типово для Айвза цитування американського фольклору, гімнів, духовної музики. Яскраве вираження ця риса творчого почерку автора знаходить у творі "Четверте липня" ( третя частина симфонії "Свята Нової Англії"). Мета композитора - відтворити реальну звукову картину святкової ходи, що він і досягає завдяки одночасному (але не ритмічному, дещо викривленому) звучанню цитат з пісень Громадянської війни та маршів Джона Філіпа Сузи. Айвз так химерно "ховає" популярні мелодії у музичній тканині, що впізнати їх можливо тільки при читанні партитури.

Надзвичайно цікава сторінка музичних експериментів мистця - використання різноманітних просторових ефектів. Найкращим прикладом такого твору є "Запитання без відповіді" (The Unanswered Question), 1908.На написання цієї композиції його надихнули експерименти батька, який шукав нові можливості звучання корнету на березі озера (поблизу їхнього дому). Це перше використання тиші, що звучить в американській музиці. Сам автор зазначав в партитурі: "Струнні грають весь час ррр без зміни темпу. Вони повинні відтворити "мовчання друїдів, котрі нічого не знають, не бачать і не говорять" . Труба інтонує "вічне запитання буття" і промовляє його тим самим тоном щоразу. "^[1] Композитор використовує кінематографічні прийоми: віддаляє події в часі та просторі (партії труби та флейти в партитурі не перетинаються; струнні слід розмістити віддалено від флейт та труби).

Його музика мала довгий шлях до свого слухача. Американці, виховані на розважальній музиці, закохані в "солодкий" романтизм П.Чайковського та С.Рахманінова, були не готові сприймати експериментально-інтелектуальне мистецтво Айвза.Його часто звинувачували в дилетантизмі за "нерегламентовані" дисонанси. Жодне видавництво не хотіло видавати його творів. На початку 1920-тих рр.. за власні кошти він видає сонату "Конкорд" та збірник "114 пісень".

Одним із улюблених жанрів Айвза була пісня (працює над жанром близко 40 років). Пісні композитора - своєрідний міжкультурний діалог: він кладе на музику власні тексти, переспівує відомі поезії (наприклад "Я не гніваюсь" Г.Гейне чи "В літніх полях" Г.Альмерса , які у свій час переспівували Р.Шуман, Й.Брамс). Цікаво, що до збірки ввійшли 9 творів, які не призначені для публічного виконання. Це авторський приклад того, як не можна писати пісень, про зазначає Ч.Айвз у передмові. Ще одна особливість вокальної лірики музиканта - кілька пісень є перекладенням інструментальних творів для голосу з супроводом (до того в музичній практиці все було навпаки - композитори часто використовували пісенні мотиви у симфонічній творчості). Наприклад, п'єса "Озеро" поєднується з авторським текстом у пісні "Спогад".

Ще одна характерна особливість творчості Айвза - тяжіння до програмності, при чому детальної, конкретизованої текстом. Відомим є факт цікавого трактування пісень Шуберта, які композитор виконував на корнеті, а вірші роздавав слухачам. Видання деяких творів супроводжуються авторськими поясненнями-трактатами ("Конкорд" та збірник "114 пісень").

Композитор часто робив кілька редакцій своїх творів, тому у нотографії мистця одні й ті ж композиції зазначені з різними датами.

Емоційно-образний світ музикант розуміє як систему опозицій: сила-слабкість, складність-простота, більшість - меншість, музика - звук, суть - манера.В естетичній системі сила духу знаходить вираження через складність музичної мови, щільність фактури, дисонантність гармонії, складність виконання. справжнє мистецтво - те, яке потребує значних інтелектуальних і професійних зусиль. Проста і милозвучна музика недостойна людини. Айвз один з небагатьох творців, для якого точність виконання непринципова - адже помилки частина буття, яка має право існувати, особливо в музиці. Знамените прохання до переписувача, який намагався "підчистити" гармонію: "Не намагайтесь зробити все "мило". Всі неправильні ноти - правильні.^[2]"