Розділ 2. Сучасний стан інформаційного простору україни

2.1. Інформаційна безпека України і її захист під час інформаційної атаки

Україна має забезпечити формування та використання свого інформаційного простору в інтересах держави і своїх громадян. Якщо цього не зробити, то всі потужності вітчизняного інформаційного простору використає хтось інший, і хто гарантує, що у наших інтересах? Тим більше, що сумний досвід нашої держави може навести чимало прикладів на підтвердження цієї думки (існування колись єдиного комуністично-радянського інформаційного простору, абсолютно закритого і регламентованого, сучасна експансія московської преси та книжкової продукції, телевізійного продукту). Тому не варто робити ті ж помилки ще раз, а відповідно сформувати основні положення української інформаційної політики та насправді (не декларативно) сприяти реалізації цієї програми для того, щоб захистити інформаційний простір нашої держави, щоб він слугував інтересам передусім української громади.

Звичайно, позбутися проблем за короткий час неможливо, але у випадку постійного нехтування питанням щодо формування власного незалежного і захищеного українського інформаційного простору ми ризикуємо потрапити у ситуацію, коли про його наявність чи доцільність говорити буде нікому: постійне втручання сусідніх держав, залежність від них знівелюють саму ідею такого існування, усе українське потрапить у негативне інформаційне поле, а це вже може призвести до виникнення інформаційних загроз у національній безпеці держави. Тому держава має вирішити ряд важливих питань, що відображають стратегію України щодо власного інформаційного простору та враховують національні інтереси. Фахівці накопичили чимало цікавих напрацювань у цьому напрямі. Спробуємо їх узагальнити.

Передусім, питаннями державного інформаційного простору має займатися єдиний орган, який водночас вважається координуючим. Тільки він, обов’язково унезалежнений від різновекторних політичних впливів, зможе координувати формування державної інформаційної політики, давати рекомендації різним гілкам влади, відповідати за дослідження у цій сфері, сприяти розвитку національної духовності.

Ще одним важливим аспектом є відкритість, незаангажованість (особливо політична) вітчизняного інформаційного простору (як будь-якої соціальної системи), на чому наголошує В. Ільганаєва¹.

Інформаційний суверенітет та інформаційна безпека України гарантуються і забезпечуються Конституцією України, Законом України «Про Інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України», Законами України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право та суміжні права», «Про державну таємницю», «Про захист інформації в автоматизованих системах». «Про національний архівний фонд та архівні установи», «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», «Про інформаційні агентства», «Про зв'язок», «Про рекламу», «Про видавничу справу», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про кінематографію», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України».

Ми не повинні забувати, що існуємо у світі, для якого властиві процеси глобалізації, стирання фізичних кордонів між державами. Існування державного інформаційного простору часто є єдиною (але безпомилковою) ознакою національної ідентифікації. Тим не менше, за всієї національної специфіки, кожний інформаційний простір є частиною світового інформаційного поля, адже відкритість сьогодні означає, передусім, обмін інформацією.

Крім того Україні варто проводити більш активну (іноді жорстку, агресивну) політику щодо домінування у власному інформаційному просторі, оскільки, як вже було згадано вище, це прямо пов’язано із гарантією національної безпеки.

Інформація такий же ресурс, як і кадри і будь-який суб’єкт інформаційної політики несе відповідальність за існування медійного простору своєї держави. Нині, на жаль, ми маємо ситуацію, коли на тлі деформуючого впливу іноземних ЗМІ існує недовіра до вітчизняного продукту. Це неприпустимо, оскільки держава має виступати гарантом суверенітету власного інформаційного простору¹.

Сучасний стан забезпечення національної та інформаційної безпеки України потребує розробки науково обґрунтованої державної політики та стратегії в цій галузі, визначення системи національних цінностей, життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, визначення зовнішніх і внутрішніх загроз цим інтересам, пошуку ефективних заходів для забезпечення безпеки в усіх її сферах. Суб’єкти інформаційної сфери та окремі елементи її інфраструктури можна об’єднати поняттям „інформаційна система”, якою забезпечується одержання і обробка даних, видача результату або зміна власного зовнішнього стану².

Особливістю реалій України є не сформованість і недостатня визначеність системи цінностей та інтересів суспільства, наявність низки протиріч між інтересами різних соціальних спільнот і професійних груп, що спричинює політичну та соціальну нестабільність. Внаслідок несформованості консенсусу в суспільстві щодо національних цілей, інтересів і цінностей, не забезпечується належна конструктивність у забезпеченні національної та інформаційної безпеки країни як "стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз".

Це загрози:

• конституційним правам і свободам людини в галузі духовного життя та інформаційної діяльності, індивідуальній, груповій та громадській свідомості, духовному відродженню нації;

• інформаційному забезпеченню державної політики країни;

• розвиткові вітчизняної індустрії інформації, що включає індустрію засобів інформатизації, телекомунікації та зв’язку, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в цій продукції та її виходу на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів;

• безпеці інформаційних і телекомунікаційних засобів і систем, як уже розгорнутих, так і створюваних на території країни.

Безпека завжди відносна і має динамічний характер. У кожний конкретний відрізок часу стан захищеності може мати різний рівень.

Життєво важливі інтереси як елемент національних інтересів по-різному сприймаються не лише в різних соціальних та етнічних групах, а й у різних регіонах України. При цьому слід ураховувати, що інформаційна складова не може існувати поза цілями загальної національної безпеки, так само, як і національна безпека не буде всеохоплюючою без інформаційної безпеки¹. Отже, інформаційна безпека суспільства – це такий стан суспільства, людини, коли забезпечені сприятливі можливості для задоволення та реалізації життєвих, духовних і матеріальних потреб, коли є необхідний мінімум сталості, стабільності, соціального імунітету, готовності та здатності протистояти деструктивним впливам, небезпекам та загрозам життю, здоров’ю, майну, всій сукупності прав, свобод, законних інтересів громадян, їхніх об’єднань.

Що ж до інформаційної безпеки особистості - можно констатувати, що вона характеризується як стан захищеності особистості, різноманітних соціальних груп та об’єднань людей від впливів, здатних проти їхньої волі та бажання змінювати психічні стани і психологічні характеристики людини, модифікувати її поведінку та обмежувати свободу вибору. Усе це, разом узяте, приводить до необхідності переосмислення підходів до ролі спілкування, комунікації, інформаційного впливу та низки інших соціально-психологічних процесів і явищ у сучасному суспільстві.

Конкретні форми впливу інформаційного середовища на духовну сферу суспільства реалізуються як інформаційний вплив на соціальні суб’єкти різних рівнів спільності, системно-структурної та функціональної організації, змінюючи індивідуальну, групову та суспільну психологію. Суть цього поняття відображає процес зміни психічних станів і характеристик людей під впливом інформаційно-комунікативних процесів як динамічного компонента інформаційного середовища. У цьому випадку акцентується значення інформації як засобу впливу на психіку людини.

Загальним джерелом зовнішніх загроз інформаційної безпеки особистості є та частина інформаційного середовища суспільства, яка через різні причини неадекватно відображає оточуючий людину світ. Тобто інформація, що вводить людей в оману, не дає можливості адекватно сприймати оточуючих і себе. Внутрішні джерела загроз інформаційної безпеки особистості закладені в самій біосоціальній природі психіки людини, в особливостях її формування та функціонування, в індивідуально-особистісних характеристиках індивіда, механізмах сприйняття та переробки інформації. З огляду на ці особливості, люди відрізняються мірою схильності до різних інформаційних впливів, можливостями аналізу та оцінки інформації, що надходить.

Отже, аналізуючи державну політику в інформаційній сфері, розглядаючи інформаційну безпеку як складову національної безпеки, можно запропонувати і визначення цього складного поняття.

Інформаційна безпека – це такий стан захищеності життєво важливих інтересів, а, отже, й інформаційної озброєності держави, суспільства, особистості, за якого ніякі інформаційні впливи на них неспроможні викликати деструктивні думки і дії, що призводять до негативних відхилень на шляху стійкого прогресивного розвитку названих суб’єктів¹.

Передусім, інформаційна безпека досягається реалізацією єдиної державної політики у цій галузі, яка будується на принципах:

• законності;

• дотримання балансу життєво важливих інтересів держави, суспільства та особистості;

• взаємної відповідальності держави, суспільства та особистості за стан безпеки;

• інтеграції з міжнародними системами забезпечення інформаційної безпеки.

Отож, державна політика забезпечення інформаційної безпеки країни визначає основні напрямки діяльності органів державної влади у цій галузі. Ці напрямки обумовлені змістом національних інтересів держави, суспільства та особистості. По суті це є вірним, оскільки завданням заходів з інформаційної безпеки є мінімізація шкоди через неповноту, несвоєчасність або недостовірність інформації чи негативного інформаційного впливу через наслідки функціонування інформаційних технологій, а також несанкціоноване поширення інформації¹.

Саме тому інформаційна безпека передбачає наявність певних державних інститутів і умов існування її суб’єктів, що встановлені міжнародним і вітчизняним законодавством².