4. Парламентськи вибори 1998 р. Вибори предиднта 1999р. Політика президента Кучми 1999-2004рр.

ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 1998 р. 

- відбулися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою (Мажоритарно-пропорційна виборча система – це виборча система, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина – за списками кандидатів у депутати від політичних партій на основі пропорційного представництва. )

- необхідний 4% бар’єр подолали такі партії: КПУ (24,65%), Народний Рух (9,4%), виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6%), Партія зелених (5,4%), НДП (5%), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (4,7%), ПСПУ (4%), СДПУ (4%); - домінування в парламенті лівих партій (комуністичних та соціалістичних); - жодна політична сила не отримала необхідної кількості голосів для створення парламентської більшості, що гальмувало прийняття найважливіших рішень і законів. 

Президентські вибори 1999 р.

- відбулися в листопаді 1999 р.; - зареєстровано 13 кандидатів; - відбулося 2 тури, до 2-го туру вийшли Л.Кучма та П.Симоненко (лідер КПУ); - остаточну перемогу одержав Л.Кучма (56,25%). 

Політична ситуація в україні 2000 – 2002 рр.

21 січня – 1 лютого 2000 р. – загострення суперечностей у Верховній Раді, у результаті було створено парламентську більшість, переобрання Голови Верховної Ради (Головою став І.Плющ). 

16 квітня 2000 р. – Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканості; створення двопалатного парламенту; права Президента розпускати парламент у разі не створення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість українців підтримали винесені на референдум питання, але зміни не були реалізовані. 

28 листопада 2000 р. – початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникненням журналіста Г.Гонгадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента. Загострення політичної ситуації. 

9 березня 2001 р. – масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святкування чергової річниці від дня народження Т.Г.Шевченка. 

26 квітня 2001 р. – відставка уряду В.Ющенка, який разом із Ю.Тимошенко очолив формування опозиції Л.Кучмі. 

31 березня 2002 р. – відбулися чергові вибори до Верховної Ради: «Наша Україна» на чолі з В.Ющенко (23,57%), КПУ (19,98%), блок «За єдину Україну» (11,77%), БЮТ (7,26%), СПУ (6,87%), СДПУ(о) (6,27%). Вибори засвідчили поразку лівих партій. 

21 листопада 2002 р. – створення коаліційного уряду на чолі з В.Януковичем. 

Спроба політичної реформи 

24 серпня 2002 р. була ініційована Л.Кучмою дискусія про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції України:

- обрання депутатів за партійними списками;

- формування коаліційного уряду парламентською більшістю;

- парламент призначає прем’єр-міністра, а Президент призначає міністра оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, міністра з питань надзвичайних ситуацій тощо.

- наділення Президента правом розпускати парламент у разі не створення більшості, неухвалення бюджету тощо;

- розподіл парламенту на 2 палати;

- визнання результатів Всеукраїнського референдуму без затвердження будь-яким органом влади. 

6 березня 2003 р. – Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту закону «про внесення змін до Конституції України», у результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів. 

4 вересня 2003 р. – зустрічний проект Медведчука-Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а Верховна Рада (проект спричинив політичну кризу і був скасований).