3 Мікотоксини

Серед так званих пріоритетних забруднювачів провідне місце належить токсичним метаболітам пліснявих грибів - мікотоксинам. Розвиток науки з усією очевидністю довів, що інтоксикація мікотоксинами є не лише реальною, а й загрозливою для здоров'я населення планети.

Плісняві токсинотвірні гриби, які характеризуються величезною видовою різноманітністю, уражують сільськогосподарські рослини під час вегетації і можуть розвиватися на агропродукції під час зберігання. Потрапляючи в організм тварин з кормами, мікотоксини накопичуються у м'язовій тканині і тим самим забруднюють продукцію тваринництва. Вони зазвичай зберігаються в продуктах після технологічного оброблення і консервування.

Розмножуючись на харчових продуктах, багато пліснявих грибів не тільки забруднюють їх токсинами, а й погіршують органолептичні властивості цих продуктів, знижують харчову цінність, спричиняють псування, роблять їх непридатними для технологічного перероблення. Використання в тваринництві кормів, уражених грибами, призводить до загибелі чи захворювань худоби і птиці.

Афлатоксини мають високу канцерогенність, антивітамінні властивості (К, Е, Д). Інтоксикація навіть невеликими дозами афлатоксину спричиняє у людей цироз і карциному печінки, а також тератогенні та генетичні ушкодження, знижує загальну і специфічну резистентність.

Нормативно-законодавча основа безпечності харчової продукції в Україні

В Україні взаємовідношення у сфері виробництва і реалізації харчових продуктів - одного з головних чинників, що забезпечують здоров'я населення країни, - нині регулюються такими чинними законами: - Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р. - Закон України "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 23.12.1997 р. (в редакції Закону від 06.09.2005 p.). - Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1998 р. - Закон України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" від 14.01.2001 р. - Закон України "Про підтвердження відповідності" від 17.05.2001 р.

Особливу актуальність має Закон "Про безпечність та якість харчових продуктів". Цей закон встановлює правові засади забезпечення якості та безпечності харчових продуктів і продовольчої сировини та вимоги щодо запобігання ввезенню на територію України, виготовлення, реалізації, використання, споживання неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.

13. Біоіндикація як прикладний напрям екології

Прикладна екологія покликана вирішувати конкретні питання природокористування, визначати допустимі навантаження на середовище, розробляти методи управління природними системами (екосистемами) і способи «екологізації» різних видів діяльності людини. Одним з її напрямів є біоіндикація.

Так, біоіндикація - нова екологічна галузь, яка здійснює оцінку стану природного середовища та його окремих компонентів за реакціями живих організмів, тобто вивчає наслідки антропогенного впливу на фізіологію та біохімію різних організмів, динаміку популяцій тощо.

Біоіндикація використовується в екологічних дослідженнях, як метод виявлення антропогенного навантаження на біоценоз. Метод біоіндикаторів заснований на дослідженні впливу екологічних факторів, що змінюються, на різні характеристики біологічних об'єктів і систем. У якості біоіндикаторів вибирають найбільш чуттєві до досліджуваних факторів біологічні системи або організми. Зміни в поводженні тест-об'єкта оцінюють у порівнянні з контрольними ситуаціями, прийнятими за еталон. Наприклад, при оцінці екологічного стану поверхневих вод у якості біоіндикаторів використовують спостереження за поводженням дафній, молюсків, деяких риб і т.п..

Процес індикації складається з декількох етапів:

1. Вибір індикатора,що передбачений для визначення мети індикації.

2. Вибір шляхів та масштабу вимірів його величин

3. пошук індикаторів на основі логічно доведених його зв’язків із поставленим фактором

4. розробка шкали змінних індикаційних ознак

5. визначення ступеня кореляції між змінними фактора та індикатора, способи його вираження.

За об’єктом дослідження біоіндикацію розподіляють на:

1. видовий рівень

2. популяційний рівень

3. біоценотичний рівень

Методи біоіндикації:

1. Біотестувальні методи – ґрунтуються на приблизно категорії змін кількості чи біомаси організмів.

2. Аналітичний м. – базується на аналізі стану самих організмів біотесторів.

Розрізняють такі групи біоіндикації:

1. Фітоіндикація( А. ліхеноіндикація, Б.бріоіндик. В. дендроіндикац., Г.альгоіндик.)

2. Фауністична індикація

Ю.Одум наводить ряд суттєвих зауважень, які слід брати до уваги під час використання цього методу.

1. Стенотопні види, як правило, є кращими індикаторами, ніж евривиди. Наприклад, копитняк - виражений мезофіт; він трапляється в діброві, де репрезентує багаті умови зростання [17].

2. Крупні види є кращими індикаторами, ніж дрібні, оскільки на даному потоці енергії може підтримуватися більша біомаса або "врожай на корені", і ця біомаса розподіляється між крупними організмами.

3. Числове співвідношення різних видів, популяцій і цілих угруповань часто служить кращим індикатором, ніж чисельність одного виду, оскільки ціле краще, ніж частина, відбиває загальну суму умов.