Квиток №3

1. Етапи розвитку радянської музичної культури.

Радянська музика пов'язана з традиціями минулого, але й надихається новими ідеями: свідоме революційне перетворення світу і побудова комуністичного суспільства, соціалістичний реалізм, партійність, інтернаціоналізм. Радянська музика бере активну участь у духовному житті суспільства, у формуванні ідейних переконань, моральних якостей і естетичних смаків радянських людей, у вихованні нових людей. Радянська музика Багатонаціональна, її розвивають представники всіх союзних республік. Вхідні в неї національні культури все повніше реалізують свої внутрішні можливості, активно між собою взаємодіють, збагачують одна одну і зближуються на базі спільних ідейно-естетичних принципів, що лежать в основі єдиної соціалістичної музичної культури.

Найважливішою умовою успішного формування соціалістичної музичної культури стало музичне будівництво. 25 листопада 1918 року музика включена в програму єдиної трудової школи як необхідний елемент загальної освіти дітей на рівних засадах з усіма іншими предметами. За участю кваліфікованих фахівців проводилися багаточисельні концерти та лекції про музику, організовано велику кількість колективів. Музика стала складовою частиною масових революційних святкувань. Вироблені методології радянського марксистсько-ленінського музикознавства та научного підходу до класичної спадщини. Був опублікований перший радянський музичний словник. В репертуар концертів входили революційні пісні та зразки народної творчості.

В музичній творчості 20- 30-х років йшли активні пошуки методів відображення нової дійсності, перетворення сторін музичної мови, поновлення музичних жанрів і форм на основі освоєння і переробки різних стильових джерел. Новизна змісту радянської музики зумовила загострений інтерес композиторів до експериментів. Часом пошуки незвичайних, нетрадиційних засобів виразності носили формальний характер. Проте, розвиток не переривався завдяки педагогічній і творчій діяльності Василенко, Гедіке, Глієра, Гнесини, Іпполитова-Іванова, Касьянова, Бориса Лятошинського, М’ясковського, Левка Ревуцького, Рязанова, Трамбицького, Штейнберга, Щербачова. У суперечках про завдання і шляхи радянської музики стикалися різні творчі угрупування.

Створення спілок радянських композиторів сприяло їх згуртуванню на основі принципів соціалістичного реалізму. Рамки змісту музичної творчості набагато розсунулися, охопивши поряд з сучасними та історико-революційними темами також національні історико-патріотично-етичні. Відбулася консолідація основних творчих тенденцій, кристалізація окремих національних шкіл та індивідуальних стилів. Новаторства радянських композиторів стали більш різнобічними і цілеспрямованими. Усталилися та розширилися зв'язки композиторської творчості з класичними традиціями та народною музикою. Посилилась взаємодія національних культур.

У 30-ті роки радянська музична культура досягла високого підйому. Її перебудова в основному завершилася. Отримали ще більший розмах збирання та популяризація зразків народної музичної творчості. Відбувався обмін досягненнями між національними культурами. З 1933 року почалися всесоюзні конкурси музикантів-виконавців.

У балетній музиці важливими здобутками реалістичного методу були втілення ідей, образів, сюжетів з історії та літератури, соціальна, історична і національна конкретизація характерів і ситуацій, проведення в партитурі єдиної лінії драматичної дії. Визначним досягненням реалістичного новаторства в радянській та світовій балетній музиці став балет «Ромео і Джульєтта» Сергія Сергійовича Прокоф'єва за трагедією Вільяма Шекспіра.

У 1937 прем'єри оперет «Золота долина» Дунаєвського і «Весілля в Малинівці» Олександрова позначили початок розквіту цього жанру на основі народної і радянської масової пісні.

В області ораторіально-кантатної творчості з'явилися монументальні твори, присвячені особливо актуальній темі боротьби руського народу проти іноземних загарбників і знаменували собою становлення героїко-епічного напрямку в радянській вокально-симфонічній музиці: кантата «Олександр Невський» С. С. Прокоф'єва (1939) і симфонія-кантата «На полі Куликовому» Шапоріна (по Олександру Блоку, 1939). Історико-революційні образи втілені в ораторії «Омелян Пугачов» Коваля (1939), що наближається по драматургічним особливостям до опери (в 1942 на її основі автор створив оперу). Новаторським і яскравим зразком вирішення революційної теми з'явилася «Кантата до 20-річчя Жовтня» Прокоф'єва (1937) на справжні тексти з робіт Карла Маркса, Ф. Енгельса і Володимира Ілліча Леніна. У симфонічній творчості утвердилася симфонія серйозного філософського змісту з розвиненою музичною драматургією, героїзмом, драматичністю або лірико-драматичним характером. Найбільшим досягненням радянської музики стала 5 симфонія Шостаковича (1937), яка глибоко втілила ідею злиття долі особистості з долею народу. Успішно розвивалася симфонічна музика в Грузії (Баланчивадзе, Кіладзе, Мшвелідзе), Україні (Віктор Косенко, Борис Лятошинський). Розквіту досяг жанр інструментального концерту з оркестром, представлений фортепіанним (1936) і скріпічним (1940) концертами Хачатуряна, скріпіними концертами Прокоф'єва (1935), фортепіанним концертом Ревуцького (1936). Характерна для радянської музики 30-х років увага до класичних традицій добре позначилася на розвитку камерних жанрів.

Високого рівня досягла радянська пісня. Вона стала справді масовою, всенародною за змістом і загальнодоступною за формою, узагальнивши найширше коло демократичних інтонацій. Повніше і яскравіше нові якості проявилися в гімнах і піснях-маршах Дунаєвського, що передавали любов до рідної країни і оптимізм радянської молоді. Популярності набули пісні про Батьківщину, партії, праці, Червону армію Олександрова.

Радянська пісня мала значний вплив на інші жанри музичної творчості цього періоду (опера, оперета, симфонія, романс), вона глибоко увійшла в побут народу. У 30-ті роки значних успіхів досягло музикознавство. У роботах радянських теоретиків закладалися основи методології цілісного аналізу музичного твору.

У роки Великої Вітчизняної війни 1941-5 діячі радянської музики активно включилися в боротьбу з ворогом. Багато музикантів пішли в армію і ополчення. Композитори і виконавці вели постійну творчу діяльність в армії. Багаточисельні артистичні бригади виїжджали з концертами на фронт.

В музичній творчості головні місця посіли теми Батьківщини та всенародної боротьби з ворогом. На перший план виступили героїчні образи. Ще більш посилився інтерес до історії, до патріотичних традицій народів. У музиці затверджувалися високі ідеали соціалістичного гуманізму, розкривався філософсько-етичний сенс війни як гігантського зіткнення світла та темряви, людяності і фашистського варварства. Поряд з драмою і епосом розцвіла лірика (особливо у пісні). Пісня зберегла провідне становище в народному побуті як найдієвіший жанр. Символом всенародної боротьби, її «музичною емблемою» стала створена в перші ж дні війни пісня «Священна війна» Олександрова.

Кінець 1950-1970 роки – розвиток на основі інтенсивних творчих шукань соціалістичного реалізму. Музичне життя стало ще більш жвавим. Різко посилився процес взаємного збагачення і зближення національних музичних культур. Активізувався обмін гастролями радянських та зарубіжних музикантів. Радянські виконавці завоювали високий міжнародний авторитет.

Одне з провідних місць в радянській музиці зайняла вокально-симфонічна творчість, заснована на узагальнюючій філософсько-епічній тематиці.

Досягнення в галузі пісні пов'язані, насамперед, з втіленням громадянської теми. Досягнуто велике різноманіття виконавських манер.

З кінця 1950-х років публікуються матеріали і документи, що допомагають вивченню різних періодів історії музики. З'являються великі праці про радянських композиторів і відомих жанрах їхньої творчості. Досліджується еволюція відомих жанрів у творчості радянських композиторів. Видаються багаточисельні монографії про композиторів-класиків, а також узагальнюючі роботи. З 1960-х років отримує інтенсивний розвиток музична соціологія. Вивчаються також питання психології музичної творчості і сприйняття, музичної семіотики (Медушевський, Назайкинский). Дослідження в цих областях ведуться з використанням методів інших наук.

2. Ігор Стравінський балет «Весна священна».

«Весна священна» — балет Ігоря Стравінського, написаний на замовлення Сергія Дягилева для його російського балету у 1912-1913 роках.

Прем'єра балету відбулася 29 травня 1913 року в Театрі Єлисейських полів в Парижі. Твір викликав грандіозний скандал, проте Дягилев сприйняв прем'єру оптимістично.

Задум втілити язичницький обряд прийшов Стравінському у 1910 році.

Зміст:

1. Поцілунок землі:

• вступ;

• весінні гадання, танці чепурух;

• гра умикання;

• весняні хороводи;

• гра 2-х міст;

• хід старішого-мудрішого;

• поцілунок землі (старіший-мудріший);

• виплясування землі;

2. Велика жертва:

• вступ;

• таємні ігри дівчат, ходіння по колах;

• величання обраної;

• звертання до праотців;

• дійство старців-праотців;

• великий священний танець (обраниця).