33. Циклони, їх типи. Особливості переміщення циклонів над

територією Північної Америки.

Поняття про циклон як атмосферний вихор. Система вітрів у циклоні. Типи циклональних атмосферних вихорів: циклони позатропічних широт (фронтальні), тропічні циклони (урагани), малі атмосферні вихори (смерчі). Відмінності різних типів циклонів за умовами утворення, розмірами, швидкістю вітру та швидкістю переміщення вихору тощо. Специфічні ознаки різних циклональних вихорів: фронтальні циклони (наявність атмосферних фронтів: теплого, холодного 2-го роду, оклюзії), тропічні (“око бурі”).

Особливості переміщення циклональних вихорів

над територією Північної Америки:

1. Утворення циклонів позатропічних широт пов’язане з кліматичними фронтами:

арктичним - у північній частині материка;

полярними - субширотним та субмеридіанальним (розташованим вздовж Кордельєр між 40° і 60° пн. ш.).

Посилення їх діяльності спостерігається взимку внаслідок:

а) інтенсивного впливу Алеутського мінімуму;

б) меридіонального переміщення арктичних континентальних та тропічних морських повітряних мас.

2. Тропічні циклони надходять з Атлантичного океану (Мексиканської затоки, Карибського моря та району Малих Антильських островів), із Тихого океану (на захід від Мексики). Вони діють на південних та південно-східних територіях материка влітку та восени.

3. Малі атмосферні вихори – торнадо. Утворюються на центральних та південно-східних частинах материка між Скелистими горами та Аппалачами переважно влітку. Причини:

а) значне прогрівання земної поверхні;

б) надходження морського тропічного повітря з Мексиканської затоки.

34. Атмосферне зволоження, його показники. Особливості

розподілу атмосферного зволоження на території України

Показники атмосферного зволоження: коефіцієнт зволоження (за Івановим), радіаційний індекс сухості. Типи зволоження (надлишкове, достатнє, недостатнє, мізерне). Формування різних типів природних зон (лісових, лісостепових, степових, напівпустельних, пустельних) у залежності від умов (типів) зволоження. Закономірності зміни умов зволоження і природних зон у субширотному (північ ↔ південь) та субмеридіональному (захід ↔ схід) напрямках.

Атмосферні опади на території України розподіляються нерівномірно, що зумовлено різним впливом кліматотвірних чинників. Найбільшу кількість опадів зафіксовано на високих полонинах Карпат (метеостанція Плай - 1663 мм і вершині Говерли, як вважають - до 2000 мм), а на прилеглих рівнинах 700-800 мм, та південно-західних яйлах Гірського Криму (1000-1200 мм). На рівнинах розподіл опадів залежить від впливу циркуляційного чинника. У західному регіоні ізолінії річної кількості спадів мають субмередіональний напрям (700-550 мм), що свідчить про великий вплив переносу вологи із заходу (північної частини Атлантичного океану). У центральній і східній частині України хід ізогієт субширотний, що є наслідком зменшення ролі циркуляційного і збільшення – радіаційного чинника (від 550 мм на півночі до 300 мм у Причорномор’ї).

Коефіцієнт зволоження є важливим кліматичним показником, який зумовлює межі природних зон і підзон. Коефіцієнт зволоження — це відношення кількості опадів за рік до випаровуваності. Випаровуваність — це максимальна кількість вологи, яка могла б випаруватися у цій місцевості.

Чим більше територія отримує сонячного тепла — тим більша випаровуваність. Тому коефіцієнт зволоження залежить не тільки від кількості атмосферних опадів, але й від кількості тепла. Якщо коефіцієнт зволоження >1 (тобто кількість опадів перевищує випаровуваність), то територія вважається надмірно зволоженою. Надмірне зволоження спостерігається в Карпатах, на заході рівнинної частини України. На півдні та сході України коефіцієнт зволоження 0,6—0,3 (недостатнє), у середній частині, лісостеповій зоні — 0,8—0,6 (дещо недостатнє й нестійке).