Інтегрування навчальних дисциплін

Навчаючи дітей, учителі взаємодоповнюють один одного, пов'язують знання дітей і формують єдину відкриту природничо - наукову картину світу кожної дитини. В цьому сприяють інтегровані уроки, один з яких ми сьогодні відвідали. Враховуючи, що учень не може довго сприймати одноманітної інформації, поєднання на уроці двох - трьох навчальних предметів, які викладають різні вчителі забезпечує активізацію пізнавальної діяльності учнів, стимулює інтерес до навчання, показує взаємозв'язок навчальних дисциплін, зв'язок з життям.

Лекційно-семінарська технологія навчання

Застосовуючи лекційно-семінарську технологію навчання, вчитель повинен враховувати різноманіття конкретних методик проведення лекцій та семінарів, яке існує в сучасній науці та практиці. Учитель розробляє певний тип лекції - сократичну, дискусійну, з опорним конспектом, з „групою шуму" тощо. Проблемна (сократична) лекція починається з підготовлених заздалегідь питань, а далі спрямовується відповідями учнів. Учитель може й сам встановити ключові для наукового розкриття теми питання. Розпочинаючи дискусійну лекцію, вчитель пропонує учням сформулювати запитання, що випливають з попереднього матеріалу, відповідає на них, використовуючи елементи дискусії, поступово вводить новий матеріал. Ефективність лекції може бути підвищена використанням опорного конспекту, що дається кожному учневі.

Семінарське практичне заняття має складатися із системи запитань, задач різноманітних видів не стільки репродуктивного характеру: асоціативних, контекстуальних, питань-роздумів.

Технологія інтерактивного навчання

Інтерактивний - означає здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь або з ким - небудь.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що в навчальний процес залучаються всі учні. Інтерактивні методи навчання - це методи, що дозволяють створювати ситуації, у яких учні діятимуть самостійно, дають можливість учням вчитися активно і ділитися знаннями; сприяють гнучкості і відкритості до пошуку нових ідей; відповідають потребам шкільного колективу, формуючи навички роботи в групах; участь брати на себе ініціативу і відповідати за конкретні результати. Навички такого навчання необхідні учням у майбутньому самостійному житті для

розв'язування проблем шляхом дослідження, планування, ризику. Відмінність інтерактивних методів від традиційних полягає в самостійному здобуванні учнями знань, де вчитель виступає як помічник, що спрямовує та узгоджує навчальні завдання, віддаючи ініціативу учневі. Роль учителя визначається не в безпосередній передачі знань, умінь і навичок, а в організації відповідного освітньо-виховного середовища, у якому учень навчається, спираючись на особистісний потенціал. Якщо при традиційному підході до навчання заняття запрограмовані, в учнів можливий страх перед помилками, то тут заняття гнучкі, а на помилках учні вчаться.

М етоди навчання

традиційні інтерактивні

Навчальні завдання

н ав'язані, узгодженні обговоренні

Зосередження уваги

н а зміст на процес

Д обування знань

пасивне активне

Н авчальні заняття

з апрограмовані гнучкі Помилки

можливий страх на помилках учаться Технологія диференціації навчання

Диференціація поділяється на зовнішню та внутрішню.

Диференціація - система організації навчання, що передбачає передусім розподіл навчальних планів і програм, виокремлення і посилення провідних, профілюючих предметів.

Внутрішня диференціація реалізується на уроках, де присутній різний рівень знань, умінь, навичок учнів та у формі факультативів і спецкурсів за вибором. Найбільш поширена рівнева диференціація. Вона має свої плюси та мінуси. До позитивних аспектів слід віднести:

• виключаються невиправдані і недоцільні для суспільства зрівнялівка дітей;

• появляється можливість допомагати слабшому, приділяти увагу сильному;

• появляється можливість більш ефективно працювати з важкими дітьми, які погано адаптуються до суспільних норм;

• реалізується бажання сильних учнів швидше і глибше просуватися у навчанні;

• підвищується рівень Я - концепції: сильні стверджуються в своїх можливостях, слабші одержують можливість відчути учбовий успіх, позбуватися комплексу неповноцінності;

• у групі, де зібрані одинакові діти, дитині легше навчатися. До негативних аспектах рівневої диференціації слід віднести:

• ділення дітей по рівню розвитку негуманно;

• висвітлюється соціально - економічна нерівність;

• слабші лишаються можливості тягнутися за більш сильними, отримувати від них допомогу, змагатися з ними;

• перевід в більш слабшу групу сприймається дітьми як приниження їх гідності;

• недовершеність діагностики приводить до того, що в розряд слабких переводяться неординарні діти;

• Знижується рівень Я - концепції: в елітних групах виникає ілюзія виключності, егоїстичний комплекс; в слабких групах понижується рівень самооцінки, з'являється установка на фатальність своєї участі;

• Знижується рівень мотивації учіння у слабших групах;

• Перекомплектації руйнують класні колективи.

Технологія проблемного навчання

У педагогіці ідея проблемності в навчанні не нова, хоча сам термін "проблемне навчання" порівняно новий. Ще давньогрецький філософ Сократ вважав, що поступовий рух від незнання до знання має йти самостійним або несамостійним шляхом розв'язування проблем, які виникають або які ставить педагог перед учнями під час навчання.

Одним із авторів теорії проблемного навчання є І. Я. Лернер. Ідея проблемності в навчанні втілюються і в методах навчання математики. За класифікацією, такими методами є: проблемний виклад, евристична бесіда, частково - пошуковий і дослідницький методи. Усі вони різняться ступенем пізнавальної самостійності й активності учнів. У практиці проблемного навчання математики можна виділити такі навчальні ситуації.

1. Учитель формулює проблему і сам її розв'язує. Прикладом такої ситуації може бути проблемний виклад матеріалу.

2. Учитель формулює проблему, але для її розв'язування частково залучає учнів. Така ситуація виникає, як правило, тоді, коли учитель будує урок за методом евристичної бесіди.

3. Учитель формулює, а учні розв'язують її самостійно. Наприклад під час виконання проблемної задачі.

4. Проблему формулюють учні. Але розв'язує її вчитель. Ця ситуація реалізується за допомогою демонстраційного експерименту.

5. Учні самостійно формулюють і розв'язують проблему. Це найвищий ступінь пізнавальної активності учнів, який виникає в процесі розв'язування конструкторських або раціоналізаторських завдань та під час самостійного знаходження алгоритму розв'язування певного типу задач.

Отже, у проблемному навчанні математики усі засоби і методи, що їх використовує вчитель, спрямовані на те, щоб залучити учнів до самостійного

усвідомлення нового матеріалу. За таких умов учитель не подає учням відповідної інформації, а керує їхньою пізнавальною діяльністю.

Інформаційні технології, комп'ютерні технології

На практиці інформаційними технологіями навчання називають всі технології, які використовують спеціальні технічні інформаційні засоби (ЕОМ, аудіо, кіно, відео)

Технологія навчання, яка використовує комп'ютер, називаєтьмя комп'ютерною технологією.

Комп'ютерна технологія може здійснюватися в наступних трьох варіантах:

1. як "проникаюча" технологія ( використання комп'ютерного навчання по окремих темах, розділам для окремих дидактичних задач).

2. як основна, визначальна, найбільш значима з використовуваних в даній технології частин.

3. як монотехнологія (коли все навчання, все управління навчальним процесом, включаючи всі види діагностики, моніторинг, спираються на використання комп'ютера).

У повсякденному житті виникають задачі, які аналітичним шляхом розв'язати досить складно. Застосування ЕОМ дає змогу розв'язувати такі задачі. До цього типу задач належать:

• задачі, в яких за однією і тією самою формулою треба кілька разів виконати обчислення (побудова графіків, тощо);

• задачі під час розв'язування яких виникають рівняння високих степенів або трансцендентні рівняння, котрі можна розв'язати лише числовими методами;

• задачі, в яких треба знайти екстремум функції, визначити який аналітичним методом неможливо;

• задачі, для розв'язання яких потрібні числові методи обробки експериментальної залежності у(х) (підбір функціонального масштабу апроксимації методом найменших квадратів, обчислення похибок, тощо);

• задачі, що зводяться до системи лінійних рівнянь;

• задачі на дослідження;

• обчислення визначеного інтегралу від будь - яких складних функцій.

У цих випадках варто застосовувати ЕОМ. Хоча задачі такого типу у шкільному курсі зустрічаються рідко. Прикладом педагогічних програмних засобів є програми GRAN1, GRAN2, GRAN3, DERIVE, EVRICA.