3. Економіка Франції періоду світової кризи

У 1930 р. світова економічна криза спостерігалася і у Франції. Але вона почала спостерігатися пізніше ніж в інших країнах. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. У зв'язку з низкою причин криза виявилася особливо затяжною і тривала до 1936 р. Безробіття не було масовим і не перевищувало 1 млн безробітних.

Зарплата працюючих робітників скоротилась на 24%. У селі посилилося масове розорення селян, що виштовхувало їх у міста. Вони і там поповнювали ряди безробітних. Кількість збанкрутілих дрібних підприємств досягла 100 тисяч. Все це привело до посилення класової боротьби. Зміна урядів йшла одна за одною.

У кризовий період украй радикалізувалися внутрішньополітичні відносини, що зумовлювалося відмінною від інших країн соціальною структурою суспільства, а також політичними традиціями країни. Боротьба між різними політичними силами не лише визначила особливості антикризової політики, а й значно вплинула на тривалість кризи.

Вихід із кризи французький уряд шукав у реформуванні економіки на шляху політики дирижизму (посилення державного регулювання економіки). Це була економічна політика держави, що здійснювалася в умовах ринкової економіки і переважання приватної власності. Зачіпала вона в основному інтереси державного сектору. Уряд продовжував політику, спрямовану на збільшення державних замовлень для підприємств військово-промислового комплексу, надаючи їм кредити, податкові та митні пільги. Розроблено також соціальну програму допомоги безробітним, що позитивно вплинуло на формування ефективного попиту в країні.

Перемога на виборах 1936 р. дала змогу створити уряд Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Л. Блюмом (1872—1950).Уже через три дні після формування уряду уклали угоду між Загальною конфедерацією праці і підприємцями про збільшення заробітної плати, визнання профспілок та інституту цехових старост. Згідно з цими документами вводили 40-годинний робочий тиждень, надавали оплачувану відпустку, визнавали систему колективних договорів. Ці та інші положення Народного фронту закріпили через кілька днів шляхом прийняття рішення французького парламенту.

Уряд Блюма реалізував низку пунктів програми, яка випливала з кейнсіанської теорії ефективного попиту: підвищив заробітну плату шахтарям і державним службовцям, збільшив пенсії колишнім фронтовикам, організував громадські роботи, ліквідував податок на виплати з безробіття, встановив у 1937 р. для малих підприємств, як наслідок податкової реформи, 2-відсотковий податок з обігу, а для великих — 6-відсотковий, підвищив податки на великий спадок і високі доходи, у тому числі на прибутки акціонерних компаній, установив контроль над діяльністю Французького банку, здійснив часткову націоналізацію військової промисловості та повністю націоналізував залізниці; створене Національне зернове бюро регулювало ціни на зернові продукти, закуповувало зерно в селян за цінами, що іноді в 2—3 рази перевищували низькі кризові ціни.

Проведення антикризового курсу, що виявилося насамперед у збільшенні витрат за соціальними статтями, поставило уряд Блюма перед гострою проблемою дефіциту державного бюджету. Уряд змушений був здійснити першу девальвацію франка, що негативно відобразилося на життєвому рівні широких верств населення. Ліва спрямованість політики уряду, крім того, сприяла значному відпливу капіталу з країни, процесу скорочення виробництва, протидії урядовому курсу з боку капіталу. У другій половині 1937 р. країну охопила нова економічна криза.

Нестабільність економіки Франції аж до кінця 30-х років XX ст. стала наслідком непослідовності антикризових заходів і відсутності загальнонаціональної програми виходу з кризи. У результаті цього країна суттєво поступилася своїми позиціями на світових ринках. Державне асигнування на воєнне будівництво сприяло інтенсивному розвитку економіки перед війною, але головні проблеми залишалися нерозв'язаними.

З великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати, в обмін на дешеву сировину і с/г продукцію свої нереалізовані промислові товари.