Причини роздробленості.

1. Великі простори держави і етнічна неоднорідність населення при відсутності тісних економічних зв’язків та пануванні натурального господарства.

2. Відсутність чіткого незмінного механізму спадко­ємності князівської влади. Лише за 1146–1246 рр. київсь­кий стіл 46 разів переходив із рук в руки.

3. Напади степових кочовиків.

4. Економічний розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємовідносин.

5. Зростання великого феодального землеволодіння, посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних. Вотчинне землеволодіння.

6. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київська держава залишилася поза світовими торговельними шляхами.

Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була наслідком розвитку феодального землеволодіння – вотчин, посилення влади удільних князів і бояр. Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50. У князівствах формуються місцеві Князівські династії: Ольговичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші.

Найвизначнішими Великими київськими князями у період феодальної роздробленості були Ярополк Володимирович (1132-1139), Всеволод Ольгович (1139-1146 pp.), Ізяслав Мстиславич (1146-1154), Юрій Долгорукий (1155-1157 pp.), Ростислав Мстиславич (1159-1167), Мстислав Ізяславич (1167-1169 pp.), Гліб Юр’євич (1169-1170), Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич (1177-1194 pp.).

Важливу роль в Україні відігравало Чернігівське князівство з містами Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Брянськ, Стародуб, де укріпилася династія Ольговичів – наступники Олега, внука Ярослава Мудрого.

В удільному Новгород-Сіверському князівстві правив князь Ігор. Він у 1185 р. вирішив піти в по­ловецьку землю. Про це розповідає «Слово о полку Ігоревім».

Переяславська земля (із центром у Переяславі). Це було найменше і найслабше князівство, найпівденніший край, межував з половецьким степом, потерпав від їх постійних нападів.

Турово-Пінська земля лежала в лісах і болотах Полісся, тому була відносно убезпечена від степових ворогів. Лише згодом це князівство стало об’єктом литовської експансії.

У другій половині XII ст. Київська земля і Київ починають занепадати. Князі всіх давньоруських земель боролися за право володіти великим Київським престолом. Тому на території Київської землі то­чилися міжусобні війни, під час яких багато князів брали собі на допомогу половців. Війни руйнували економічне життя, жителі розбігалися в інші землі. У 1155 р. суздальський князь Юрій Долгорукий, син Мономаха, штурмом узяв Київ і став Великим київським князем. Сини Юрія, володимиро-суздальські князі Андрій Боголюбський у 1169 р. і Всеволод Велике Гніздо у 1203 p., розграбували і спустошили Київ, який наприкінці XII - на п. XIII ст. він повністю втратив політичне й економічне значення. Центр політичного життя в Україні перемістився на Захід – до Галицько-Волинського князівства.

В цілому роздробленість була закономірним етапом у розвитку феодальних держав середньовічної Європи. Вона не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель, навпаки, розвивалися міста, торгівля, але спричинила політичне ослаблення Київської Русі, що зробило державу майже беззахисною перед новими кочовиками – монголо-татарами.

В 1206 р. Темучіна було проголошено верховним правителем Монголії – Чингісханом. Він підкорив Північний Китай, Південний Сибір і Серед­ню Азію. На р. Калка у 1223 р. відбулася перша битва, у якій об’єднані русько-половецькі сили отримали жорстоку поразку, передусім через неузгодженість дій руських князів. Зима зупинила перший наступ загарбників. 1237 p. онук Чингісхана – Батий, якому при розділі імперії дісталися західні території з величезним військо знищив північні райони – Володимир, Суздаль, Москву, Переяславль-Рязанський та ін. Навесні 1239 р. монголо-татари вторглися на Переяславщину, потім – Чер­нігівщину, інші південні території Русі. В грудні 1240 р., після чотирьох тижнів облоги, було взято Київ. Обороною міста керував воєвода Д. Галицького Дмитро. Останні захисники загинули під руїнами Десятинної церкви. Пройшовши галицькі та волин­ські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були зму­шені припинити своє просування в західному напрям­ку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засно­вують нову державу в складі Монгольської імперії – Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перес­тає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років. Територія Півдня України на довгі століття стала пустинею. Монголо-татарська навала призвела до остаточного зруйнування Київської Русі, хоч її наслідки сучасними істориками оцінюються неоднозначно.

Наслідки монголо-татарського нашестя:

1. Руйнація та падіння ролі міст. Із 74 руських міст, 49 були розорені, домонгольського рівня кам’яного будівництва було до­сягнуто лише через 100 р.

2. Занепад ремесла і торгівлі.

3. Демографічні втрати.

4. Знищення значної частини феодальної еліти

5. Консервація та поглиблення феодальної роздрібне­ності.

6. Поступове витіснення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровад­ження системи підданства..

Суть золотоординського іга:

• формування та зміцнення системи залеж­ності руських земель від завойовників;

• іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей – данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів та видача ярликів на управ­ління землями); військовій (обов’язок слов’янських кня­зівств брати участь у воєнних походах Орди);

• ханські намісники – баскаки;

• з метою ослаблення Русі Золота Орда протя­гом майже всього періоду свого панування здійснюва­ла періодичні спустошливі походи (до сер. XIV ст. понад 20);

• руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

• не було створено постійно діючого адміністративного апарату;

• толерантне ставлення до христи­янства та православного духовенства (єдині не платили податків).