Україна і світова економічна криза

Передумови:

• перша половина 2008 p.: великі соціальні видатки: виплата заощаджень Ощадбанку СРСР, підвищення пенсій і зарплат; дефіцитний бюджет;

• літо – осінь 2008 p.: значні коливання курсу гривні по відно­шенню до долару, різке зростання, потім падіння офіційного курсу національної валюти;

• криза споживчого кредитування через нестабільність націо­нальної валюти;

• політична нестабільність, взаємні звинувачення вищих поса­дових осіб.

Прояви кризи:

• різке падіння світових цін на металургійну продукцію, що складала левову частину українського експорту;

• початок соціально-економічних проблем: невиплата або за­тримка виплати зарплати бюджетникам, обвал ринку житла через суворіші умови отримання кредиту; скорочення обсягів виробництва, звільнення працівників;

• проблеми у банківській сфері: державне фінансування для порятунку Промінвестбанку, «Надра-банку»; індивідуальні дефолти позичальників банків, неспроможних обслуговува­ти валютні кредити; введення мораторію на дострокове по­вернення вкладів населенню тощо.

• Україна взяла позику Міжнародного валютного фонду у розмірі 16,5 доларів для стабілізації ситуації.

• Грудень 2008 – січень 2009 pp. – газовий конфлікт з Росією.

• Інфляція за 2008 р. – 22,3 %; прогнозується падіння ВВП на 7-10 % у першому кварталі 2009 p., зростання безробіття – на 20 %.

3. Конституційний процес 1991 – 2011 рр.

Конституційний процес виявився суперечливим, складним і надзвичайно тривалим ( із республік колишнього СРСР Україна прийняла нову Конституцію останньою). Основні етапи:

I етап (1990-1993 pp.) – розробка на основі діючої Конститу­ції удосконаленого проекту нової Конституції незалежної держави.

Жовтень 1990 р. Верховна Рада, спираючись на декларацію про державний суверенітет, створила Конституційну комісію для розробки проекту концепції Конституції. Комісію очолив Л.Кравчук.

Червень 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції.

24 серпня 1991 р. Проголошення акта про незалежність України внесло принципові корективи в концепцію Конституції.

1992, 1993 рр. Два варіанти проекту Конституції виносилися на всенародне обговорення, але не були затверджені ( виникла дискусія з проблеми механізму прийняття Конституції. Достроковий розпуск Верховної ради у 1994 р. спричинив розпуск конституційної комісії.

II етап (1994–1996) – узгодження проекту Конституції різ­ними політичними силами та гілками влади.

1994 р. Після виборів Верховної Ради й Президента співголовами нової Конституційної комісії стали Л. Кучма та О. Мороз. Відбувається загострення конституційного процесу (висуваються різні пропозиції щодо форм державного управління, власності, принципів побудови парламенту, виборчої системи, державної мови та символіки). Президент Л. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про проведення Всеук­раїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.

8 червня 1995 р. Між Верховною Радою й Президентом підписано Конституційний договір, який регулював основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоуправління до прийняття нової Конституції. Договір значно прискорив конституційний процес.

Лютий 1996 р. Верховна Рада почала обговорення проекту Конституції.

Початок червня 1996 р. проект Конституції прийнято Верховною радою у першому читанні. Однак, депутати не могли дійти згоди з ряду принципових питань. Президент підписав Указ про винесення Конституції на всенародне обговорення. Мова йшла про прийняття Конституції, обминувши парламент.

28 червня 1996 р. після тривалого й напруженого обговорення Верховна рада прийняла нову Конституцію України.

Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. Складається з преамбули, 15 розділів (останній – перехідний), 161 статті.

В Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна й правова держава. Формою правління Україна є республікою, за державним устроєм – унітарною, тобто єдиною, соборною державою.

Система прав і свобод людини й громадянина, гарантованих Конституцією, відповідають загальновизнаним демократичним стандартам, закріпленим міжнародно-правовими актами. Відповідно до основного закону, утвердження й забезпечення прав і свобод є пріоритетним напрямом діяльності держави. Главою держави є Президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини й громадянина. Президент обирається громадянами держави строком на 5 років. Єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада, яка обирається громадянами держави один раз у 4 роки у кількості 450 депутатів. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є кабінет міністрів, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Органами державної влади на місцях є обласні, районні, а також у містах Києві та Севастополі відповідні державні адміністрації. Їх голови призначаються Президентом України, а оперативне керівництво місцевими державними адміністраціями здійснює Кабінет міністрів. Конституція визнає й гарантує місцеве самоврядування, яке здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

У 2004 р. була проведена конституційна реформа, внаслідок якої Україна перетворилася з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку, були значно розширені повноваження парламенту і звужені повноваження Президента. Однак, у 2011 р. зміни до конституції були скасовані і Україна повернулася до варіанту Основного Закону від 28.06.1996 р.