Вибори до Верховної Ради 2006 р.

Влітку 2005 р. Віктор Ющенко врегульовує конфлікти між союзниками з «По­маранчевій революції» і втручається в економічні рішення уряду Ю. Тимошенко. Заявлена масштабна реприватизаційна кампанія обертається відміною результатів лише приватизаційного конкурсу «Криворіжсталі». Україна не вживає заходів щодо звільнення від енергозалежності від Росії. Нові зовнішньополітичні союзники самі є споживачами енергоресурсів, а тому не готові поставляти Україні нафту і газ. Розгорається конфлікт з російським «Газпромом», керівництво якого звинувачує Україну в розкраданні російського газу з підземних газосховищ на українській території. «Газпром» попе­реджає про різке підвищення цін на газ. Осінню 2005 р. В. Ющенко відправляє у відставку уряд Ю. Тимошенко. Лідерка БЮТ йде в опозицію Президентові. Для того, щоб забезпечити затвердження кандидатури Ю. Єханурова на посаду прем’єр-міністра, В. Ющенку доводиться укласти угоду з лідером Партії регіонів В. Януковичем. Переговори з «Газпромом» заходять у глухий кут. Україна не в змозі платити за пред’явленими рахунками, а Росія відмо­вляється продовжувати «субсидувати українську економіку». У новий рік Україна входить, не підписавши контрактів на за­купівлю російського газу.

Новий 2006 рік починається з міжнародного скандалу – Росія звину­вачує Україну в несанкціонованому відборі російського газу з тран­зитних газопроводів. Досягнута угода щодо газу призводить до скан­далу всередині країни. Давні супротивники і колишні союзники В. Ющенка, об’єднавшись у Верховній раді, вимагають відставки уряду, але Ющенко не піддається тиску.

Навесні 2006 р. парламентська криза поступово перетікає у передвиборчу кам­панію і парламентські вибори. Вибори відбулися 26 березня 2006 р. Голосування відбувалося за партійними списками. У виборчих перегонах прийняли участь 45 політичних партій та блоків. Результати виборів: Партія регіонів (32,14 %), БЮТ (22,29 %), блок «Наша Україна» (13,95 %), СПУ (5,69 %), КПУ (3,66 %). Пропрезидентський блок партій посідає лише третє місце. Не зва­жаючи на це, В. Ющенко протягом тривалого часу намагаєть­ся сприяти відродженню і об’єднанню «помаранчевої коаліції» (БЮТ – НУНС – СПУ).

Влітку 2006 р. відбувається перехід СПУ на сторону Партії регіонів і КПУ, що приводить до створення так званої «антикризової коаліції». В. Ющенко намагається «розширити» урядову коаліцію за раху­нок «Нашої України». Усе, що йому вдається зробити, – пере­конати опонентів підписати «Універсал національної єдності», який, на його думку, повинен був змусити уряд продовжити президентську лінію в зовнішній і внутрішній політиці. Ю. Тимо­шенко відмовляється ставити свій підпис під документом.

Восени 2006 р. переговори про «розширення» урядової коаліції завершилися провалом. Міністри, що представляли НУНС, йдуть з уряду. В. Янукович робить заяви про неготовність України до вступу в НАТО і у грудні 2006 р. проводить у Верховній Раді рішення про відставку прозахідного глави українського Міністерства за­кордонних справ Б. Тарасюка. Росія йде назустріч уряду В. Януковича у питанні про ціну на газ. Уряд, спираючись на більшість у Верховній Раді, почав проводи­ти свою власну політичну лінію. В. Ющенко приймає ряд кадрових рішень з метою зміцнення своїх позицій: керівником Секретаріату Президента стає В. Балога; керівником Ради національної безпеки і оборони – В. Гай­дук; міністром закордонних справ – А. Яценюк. У жовтні на ІІІ з’їзді Народного союзу «Наша Україна» В. Ющен­ко критикує керівництво партії за те, що після президентських виборів воно не змогло виробити «чітку, просту і ясну ідею своєї діяльності», і пропонує сформувати нові керівні органи партії. 7 грудня політрада партії вибрала главою НСНУ В. Балогу.

В січні 2007 р. відбувається боротьба між парламентом та Президентом за закон «Про Кабінет міністрів», що розширював повноваження уряду. Депутати «анти­кризової коаліції» і опозиційної фракції БЮТ змогли подолати вето президента на закон і прийняли в першому читанні закон «Про парламентську опозицію».