3. Урср у період «застою» ( 1964 – 1985 рр.).

Спад у промисловому виробництві. У соціально-економічній сфері Л. Брежнєв спочатку намагався продовжити реформаційний пошук, розпочатий М. Хрущовим. Зокрема, у вересні 1965 р. була проголошена косигінська економічна реформа. Суть її полягала в розширенні самостійності підприємств; встановленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів. В принципі, реформа дала позитивні результати, зокрема, восьму п’ятирічку 1966 – 1970 рр. економісти називають «золотою». Дві третини промислової продукції одержано за рахунок підвищення продуктивності праці. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. Було споруджено 250 великих підприємств. Зміни на краще сталися в сільському господарстві. Його валова продукція в Україні зросла за восьму п’ятирічку на 16,6%. Разом з тим, реформа 1965 р. мала протиріччя, яке полягало в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток).

Поліпшення добробуту населення яке спостерігалося у 70-х рр. у переважній більшості було не результатом успішного розвитку власної економіки, а результатом сприятливого становища на світовому ринку. Експортуючи у великих обсягах, головним чином, сировину, СРСР за отриману валюту закупляв за кордоном с/г продукцію і промислові товари широкого вжитку. Усе різко змінилося на початку 80-х рр., коли ціни на нафту, газ та інші природні ресурси різко впали. Цього було достатньо для того, щоб знизився рівень життя населення СРСР, а народне господарство опинилося в кризі.

Основні причини спаду в промисловому виробництві:

• У результаті економічної реформи 1965 р. було проведено надцентралізацію економіки. Всі місцеві економічні проблеми вирішувались через Москву, якій були підзвітні 95% підприємств України;

• Основна частина товарної продукції, яку виробляла Україна, являла собою напівфабрикати або комплектуючи вироби, призначені для продовження виробничого процесу в інших республіках. Промисловість України виробляла лише 20% кінцевого продукту;

• Поступово Україна, як і СРСР в цілому, перетворилася у виробника сировини, палива та енергії. Їх експорт став єдиним джерелом валютних надходжень;

• Екстенсивний розвиток промисловості;

• Вся радянська економіка орієнтувалася не на потреби людини, а на випуск продукції, пов’язаної з військово-промисловим комплексом. Отже, оборонний сектор, гонка озброєнь знекровлювали народне господарство;

• Основну увагу Держплан СРСР приділяти Кузбасу та Сибіру, куди вкладалися великі кошти;

• У радянський період не проводилася постійна модернізація промислових підприємств. Частка амортизації, що призначалася для цілей оновлення обладнання підприємств вилучалася до центрального бюджету і використовувалася для фінансування нового будівництва. Така ситуація призводила до падіння якості виробленої продукції, а також перевитрат сировини;

• Економікою керували некваліфіковані партійні члени, які не мали вищої економічної освіти.

Наслідком вищеназваних процесів було уповільнення темпів економічного зростання, яке зрештою, призвело до застою в економіці. Новації здебільшого зводилися до механічних грошових ін’єкцій у різні галузі, тобто до екстенсивного методу господарювання. Найяскравіший приклад – політика в галузі капіталовкладень. Протягом 70-х рр. своєрідною модою було закладати нові підприємства, колосальні об’єкти нового будівництва й виділяти для цих проектів неймовірні кошти. В соціально-економічний побут увійшло слово «довгобуд». На таке будівництво щорічно витрачалося до 75% капіталовкладень у галузі. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку. Швидко зростала чисельність робітників, однак приріст промислової продукції постійно падав. Якщо за 1966– 1970 рр. він становив в Україні 50%, то за 1981– 1985 рр. – лише 19%. Безгосподарність у використанні землі призвела до того, що з 1965 по 1985 р. посівні площі в Україні зменшилися більш ніж на мільйон гектарів. Найбагатші землі нерідко передавалися під капітальне будівництво або ставали дном штучних морів. Невпинно погіршувалися умови праці та життя на селі, внаслідок чого протягом 1966– 1985 рр. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4,6 млн. осіб. Серйозні нарікання викликав життєвий рівень народу, який до того ж підтримувався головним чином за рахунок нещадної експлуатації та розпродажу національних природних багатств, обсяг яких катастрофічне зменшувався. Це безпосередньо торкалося і України. Залишковий принцип фінансування призвів до зубожіння у сферах освіти, науки, культури, медицини. Поряд з цим, як і раніше, величезні ресурси направлялися на розвиток військово-промислового комплексу.

Занепад с/г. На початку 70-х рр. темпи зростання виробництва в с/г постійно падали. В 1960 – 1970 рр. вони становили 4,5% в середньому за рік, у 1981 – 1985 рр. – 3,9%. У другій половині 70-х рр. середньорічний приріст с/г продукції становив 1,5%, а в першій половині 80-х – 0,5%.

Основні причини занепаду с/г України:

• Комуністична система прищепила сільським трудівникам байдужість до землі, вбила в них почуття господаря;

• Програма механізації перетворилася на постачання колгоспам та радгоспам низькоякісної техніки. Наприклад, термін експлуатації комбайнів становив 5 років;

• Програма хімізації с/г перетворилась у забруднення земель і с/г продукції хімікатами, а меліорація призводила до розорення родючих земель і порушення екологічного балансу;

• Безгосподарське ставлення до землі призвело до ерозії мільйонів гектарів ґрунтів. Так, за 1960 – 1990 рр. площа ерозійних ґрунтів в Україні збільшилась до 2 млн. га.;

• У процесі збирання, заготівлі, переробки та зберігання с/г продукції щорічні утрати врожаїв з окремих видів сягали 30 – 33%;

• Селяни були перетворені на громадян другого сорту, при тяжкій в основному ручній праці їх заробітки були мізерними. Невирішеним залишалося питання про соціальний розвиток села, його газифікації, водопостачання, медичне і торгове обслуговування. Наслідком цього стало різке скорочення кількості населення в селах, у яких залишалися в основному пенсіонери.

Наприкінці 70-х – на початку 80-х рр. економіка України входила в смугу тотальної кризи. Вона була неефективною, неконкурентноздатною, а більшість спроб оживити її мало суто адміністративні чи навіть ідеологічно-декларативний характер. Економічна командна система заснована на силі наказу, інструкцій зверху, на плані не зуміла забезпечити зацікавлення людей у результатах своєї праці.