3. Грецька колонізація північного Причорноморя

( VІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)

Із VII ст. до н.е. в Північному Причорномор’ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави: Ольвія (гирло Південного Бугу), Тіра (біля гирла Дністра), Феодосія, Херсонес (на місці нинішнього Се­вастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі) та інші. Лідерство у заснуванні колоній належало малоазійському місту Мілету (засновник понад 90 міст у басейні Чорного моря).

Засновані спочатку містами малоазійського узбережжя, ці посе­лення невдовзі стали незалежними державами (VII – І ст. до н.е.), а пізніше (І ст. до н.е. – III ст. н.е.) опинились під протекторатом Риму. Найбільшого розквіту держави досягли у VI – IV ст. до н.е. Провідну роль серед них відігравали Ольвія, Херсонес, Боспорське царство.

Головні причини колонізації:

• дефіцит землі і продовольства;

• перенаселеність грецьких міст;

• внутрішні воєнно-політичні конфлікти та напади персів і лідійців.

За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласниць­кій аристократії). Типовими демократичними полісами були Ольвія та Херсонес. Як свідчать джерела, демократизації суспільного життя міст передувала гостра внутрішня соціальна боротьба. Так, переломним моментом в історії Ольвії можна вважати осаду міста македонським полководцем Зопіріоном у 331 р. до н.е. У цей період у місті спалах­нула гостра соціальна боротьба: було звільнено рабів, наділено гро­мадянськими правами іноземців, пом’якшено боргові зобов’язання, збільшено повноваження народних зборів. Соціальні реформи заспокоїли населення, в результаті Ольвія змогла дати відсіч Зопіріону.

Єдина монархія – Боспорське царство – виникла у V ст. до н.е. в результаті об’єднання більш як 20 міст на чолі з Пантікапеєм. Причому спочатку держава являла собою союз грецьких міст, кож­не з яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона транс­формувалася в монархію. До Боспорського царства входили Кер­ченський та Таманський півострови, Кубань. Поряд із греками тут жили скіфи, таври (у Криму), меотські племена (у Приазов’ї та на Кубані). У період свого розквіту (ІV – ІІІ ст. до н.е.) Боспор вдався до спроби поширити свою владу на все узбережжя Чорного моря.

Правлячими династіями були Археанактиди (480-438 рр. до н.е.) та Спартокіди, що стояли при владі до 107 р. до н.е., коли під час повстання рабів та вільного населення під проводом скіфа Савмака було вбито царя Перісада V. Повстання виявилося згубним для Боспорської держави: спочатку вона ввійшла до складу Понтійського царства, згодом потрапила під владу Риму, а у 70-х роках IV ст. н.е. остаточно розпалася під ударами гунів.

Господарство античних міст-держав було засноване на жорсто­кій експлуатації рабів. Економіка була багатогалузевою:

• торгівля велася у двох напрямках – з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). У Грецію вивозили хліб, худобу, шкіру, пушину, рабів. Сусідам продавали вино, зброю, тканини, вироби мистецтва та ін.

• ремесло досягло високого рівня розвитку і славилося вироб­ництвом металевих, керамічних, ювелірних виробів, ткацтвом.

• землеробство: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, вино­град, яблука, груші тощо.

• скотарство і рибальство.

Духовна культура досягла високого рівня розвитку: розвивалися освіта, наука, література, музика, театр, скульптура, архітектура. Культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант ан­тичної культури. Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, у т.ч. і слов’ян.

Причини занепаду:

• загальна криза рабовласництва, яка почалася з III ст. н.е. і підірвала сили держав;

• натиск кочівників.

У III ст. н.е. під натиском готів загинула Ольвія та інші міста, в IV ст. н.е. під натиском гунів загинуло Боспорське царство. У V ст. н.е. античні міста-держави припинили існування.