5. Радянська влада на Україні.

20 листопада 1918 р. Москва санкціонувала утворення нового українського радянського уряду. Спочатку його очолював П’ятаков, але згодом його змінив русифікований болгарський румун Християн Раковський. Спочатку більшовицькі сили на чолі з Антоновим-Овсієнком складалися з кількох загонів Червоної армії та розрізнених нерегулярних формувань. Проте в міру їхнього заглиблення в Україну партизанські загони один за одним кидали Директорію й приєднувалися до більшовиків. З січня 1919 р. перед більшовиками впав Харків, а 5 лютого вони ввійшли до Києва. Тоді їхні війська налічували 25 тис. чоловік. Але за наступних кілька тижнів, коли до них приєдналися два найбільших партизанських отамани – Григор’єв і Махно, вони більш ніж подвоїлися. До червня, спираючись на їхню підтримку, більшовикам удалося підпорядкувати собі велику частину України.

6-10 березня 1919 р. у Харкові відбувся ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад. Серед делегатів були 1367 більшовиків, 150 боротьбистів та 100 борьбистів. З’їзд запровадив на Україні нову Конституцію, яка проголошувала Україну республікою Рад, встановлювала диктатуру пролетаріату і військовий союз з іншими радянськими республіками. На Україні створювалася Всеукраїнська надзвичайна комісія. Збройні сили були підпорядковані Революційній Військовій Раді РСФРР.

Майже одразу більшовики розповсюдили на Україну політику так званого «військового комунізму», яка полягала у:

• диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади – ревкомів і комбідів;

• націоналізація промисловості, фінансів, зв’язку;

• сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

• державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі й перехід до прямого товарообміну;

• загальна трудова повинність, мілітаризація праці;

• карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам – більше);

• запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

• «червоний терор» проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Ця політика повинна була зосередити в руках радянського керівництва всі важелі для здобуття перемоги над противниками. Головним засобом забезпечення міст вважалася продовольча розкладка – обов’язкова здача надлишків зерна селянами державі за твердими цінами. Але на початок 1919 р. багато хто з більшовиків розглядав «військовий комунізм», як дійсний шлях до комунізму. Особливо скрутно було селянам: ледве роздавши землю, більшовики не тільки почали брати з селян хліб за продовольчою розкладкою, але й зганяти їх у сільськогосподарські комуни, що викликало низку повстань у Наддніпрянщині. Найбільшим з повстань було повстання отамана Григор’єва у Олександрії. Для придушення виступу 20-тисячної дивізії Григор’єва більшовики зняли найбільш надійні частини з фронту, замінивши їх повстанцями Махна.

Денікінська окупація України.

Весною 1919 р. на Україну рушив ще один загарбник – Біла армія на чолі з генералом Денікіним. У травні вона зайняла Донбас, у червні – Харків та Катеринослав. Розпочався наступ російських військ на Київ і далі на південь. 35-тисячна армія Директорії разом з 50-тисячною Українською Галицькою армією розгорнули дії проти більшовиків. 30 серпня 1919 р. радянські війська залишають Київ. Першою в місто ввійшла Галицька армія, за нею – денікінці, які на балконі Думи виставили російський прапор. З денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися на лінії Василькова. Але у вересні 1919 р. ситуація знову змінилася. Денікін віддав наказ виступити проти українських військ. У відповідь на це уряд УНР закликав народ до боротьби з денікінцями. Сили, однак, були нерівними. Українська армія опинилася в «чотирикутнику смерті» – між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армія підписала угоду з денікінцями.

Захопивши Україну Денікін встановив порядки, які у певному сенсі були гірші за більшовицькі. Так, селяни мусили віддавати 1/3 зібраного хлібу, 1/2 скошених трав, 1/6 частину овочів поміщикам і ще по 5 пудів зерна з десятини на потреби армії. Крім того вони втрачали землю, яка поверталася поміщикам. Робітників примушували працювати по 10-12 годин на добу за мізерну зарплату. Будь-який проступок міг бути покараний через смерть. Страшенним лихом для єврейської бідноти стали погроми, які вчиняли солдати та офіцери Добровольчої армії.

Така ситуація викликала жорстку зворотну реакцію українського селянства вже влітку 1919 р. загальна чисельність повстанських загонів, що діяли проти Денікіна наближалася до 100 тисяч. Найбільших успіхів у діях проти білих добилася Повстанська армія батька Махна, що здійснювала багатокілометрові рейди по денікінських тилах. Восени у боях за м. Кроми армія Денікіна зазнала значних втрат. Наступ більшовиків, який розпочався у листопаді 1919 р. призвів до відступу білих . На початку грудня більшовицькі частини вступили до України.

4 грудня 1919 р. керівництво УНР прийняло рішення про перехід до партизанських форм боротьби. 6 грудня частина військ УНР вирушила у перший зимовий похід по тилах денікінців та Червоної армії. В листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід, що, як і перший, не приніс істотних здобутків.

26 квітня 1920 р. С. Петлюра укладає Варшавську угоду з Польщею:

• Польща визнає незалежність УНР на чолі з Директорією;

• До УНР відходять ЗУЗ;

• спільні воєнні дії проти більшовиків;

• українська армія підпорядкована польському командуванню;

• спільна валюта;

• утримання польських військ на території України.

25 квітня 1920 р. відбувся початок наступу польсько-українських військ, 6 травня вступили до Києва. Встановлено польський окупаційний режим. 14-26 травня 1920 р. почався контрнаступ Червоної Армії, 12 червня 1920 р. більшовики захопили Київ. У липні 1920 р. більшовики захопили частину Галичини і увійшли на територію Польщі. На захоплених територіях вони почали встановлювати свої порядки. Однак у серпні-вересні 1920 р. польські війська, за матеріальної і технічної підтримки Франції, розпочали контрнаступ. 12 жовтня було підписане перемир’я між Польщею і РСРФР. Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями. До Польщі переїхав і уряд УНР. У листопаді 1920 р. національно-визвольна боротьба фактично припинилася.

18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь – до радянської Росії. Ризький договір, крім того, заборонив перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія, її уряд втратили право легального існування в цій країні. Так трагічно закінчився один з найбільш складних етапів боротьби за незалежну, суверенну Українську державу.

Останній серйозний спротив більшовикам чинили залишки Добровольчої армії, котрі на чолі з генералом П. Врангелем закріпилися у Криму. 7-12 листопада 1920 р. Червона Армія форсувала о. Сиваш, захопила Перекопські і Чонгарські укріплення. Шлях на Крим було відкрито і вже 17 листопада півострів було звільнено від білогвардійців, залишки яких емігрували.

У 1918-1922 рр. з центром у с. Холодний Яр на Черкащині існувала Холодноярська республіка, котра охоплювала 25 навколишніх сіл і мала 15 тис. армію.

З кінця листопада 1920 по серпень 1921 рр. Червона Армія розгромила загони під командуванням Н. Махна. Радянську владу було встановлено втретє і остаточно.