Тема 6. Українська національно-демократична революція 1917 – 1920 рр.

Основні поняття: Українська Центральна Рада, Генеральний Секретаріат, Тимчасовий Уряд, УНР, З’їзд Рад, Директорія УНР, «воєнний комунізм», націоналізація промисловості, мілітаризація праці, Гетьманат, Брестський мир.

План:

1. Українська Центральна Рада.

2. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського.

3. Західноукраїнська Народна Республіка.

4. Директорія УНР.

5. Радянська влада на Україні.

1. Українська Центральна Рада..

27 лютого 1917 р. в Росії перемогла буржуазна революція. В ніч з 2 на 3 березня Микола ІІ зрікся престолу і передав владу Тимчасовому уряду, який проголосив політичні свободи й початок виборів до Установчих зборів вони повинні були вирішити долю Росії, прийняти її конституцію.

В країні встановилося двовладдя: поряд з офіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих і солдатських депутатів. В Україні виникли громадські ради й комітети, які були місцевими органами Тимчасового уряду. 1 березня 1917 р. в Києві створено громадський комітет, до якого ввійшли представники практично всіх громадсько-політичних організацій, що діяли в місті. 4 березня постала Рада об’єднаних громадських організацій і відбувся 1-й Український національний конгрес, який передав політичну владу Центральній Раді. До її складу ввійшли провідні діячі Товариства українських поступовців, представники православного духовенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітницьких та інших організацій. Провідне становище в Центральній раді зайняли ТУП, УСДРП, УПС. Головою Центральної Ради став визнаний лідер національного відродження професор М. Грушевський. 6 квітня 1917 р. в Києві почав роботу 2-й Український національний конгрес, на якому був затверджений новий склад Центральної Ради на чолі з М. Грушевським. У травні 1917 р. відбувся 1-й з’їзд представників українізованих військових частин, який обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 2-й військовий з’їзд (червень того ж року) запропонував Центральній Раді домогтися національної автономії України. Тоді ж у Києві відбувся 1-й селянський з’їзд, котрий також висловився за автономію України і обрав Раду селянських депутатів як складову частину Центральної Ради. Таким чином, Центральна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства, стала законним представницьким органом української демократії.

У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій І Універсал:

1. Проголошення автономії України в складі Росії;

2. Джерелом влади в Україні є український народ;

3. Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

4. Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

5. Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

15 червня було створено перший за кілька століть український уряд – Генеральний секретаріат – у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Очолив його відомий письменник і громадський діяч В. Винниченко. Посаду секретаря з військових справ посів С. Петлюра, з земельних справ – Б. Мартос, із міжнаціональних – С.Єфремов. До компетенції останнього відомства входили й питання, пов’язані з захистом українських інтересів за межами держави. Тимчасовий уряд вимушений був піти на переговори з ЦР і визнати її вищою крайовою владою Тимчасового уряду в Україні.

З липня 1917 р. було проголошено II Універсал Центральної Ради:

1. Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть на Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов’язується не здійснювати автономії України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

5. II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради.

Цей Універсал можна розцінювати, з одного боку, як поступку Тимчасовому урядові, а з іншого – як подальше наполягання на автономії України. Водночас Центральна Рада прискорювала формування власних військових сил. У жовтні в Чигирині відбувся з’їзд, який обрав отаманом Вільного козацтва командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського.

У липні 1917 р. катастрофічний провал загального російського наступу спричинив загострення ситуації у суспільстві. З фронту масами тікали озброєні солдати, які тероризували населення. Амністія кримінальним злочинцям, здійснена урядом Керенського, призвела до збільшення кількості злочинів. Це дало привід Тимчасовому Уряду спробувати взяти під контроль ситуацію в країні. В Петрограді почалися арешти керівництва партії більшовиків, яких звинуватили у розвалі армії та шпіонажі на користь Німеччини.

В цей момент Центральна Рада складалася з 822 місць, близько чверті з яких належало неукраїнським партіям. Реальна кількість депутатів щоправда не перевищувала 600. Отримавши обіцянку широкої культурної автономії, російські та єврейські партії на Україні неохоче приєдналися до Центральної Ради. Одночасно Тимчасовий уряд вирішив поставити Україну під щільніший контроль. У серпні 1917 р. ЦР запропонувала ТУ затвердити «Статут вищого управління України», але у відповідь несподівано отримала «Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріату» згідно якої:

• Генеральний Секретаріат призначається Тимчасовим урядом;

• ГС підпорядковується ТУ і звітується перед ним;

• Територія України обмежується Київською, Подільською, Волинською, Полтавською губерніями та Чернігівською губернією без північних повітів);

• Склад ГС зменшувався до 9 чоловік, причому 4 генеральні секретарі мали бути неукраїнцями.

Особливо підозріло ставилися лідери ЦР до українців у військовій формі. Ще на початку 1917 р. виник Український військовий клуб імені П.Полуботка. Популярності швидко набув лідер Української народної партії поручик М.Міхновський, який закликав до негайного набуття Україною самостійності. Зважаючи на небажаність подібних гасел під час Світової війни Грушевський та Винниченко нещадно критикували Міхновського та його послідовників. Одночасно лідери ЦР заважали створенню регулярних українізованих частин. Так, при мовчазній згоді Грушевського у липні 1917 р. був роззброєний Перший український полк ім. Б. Хмельницького(при цьому урядові війська відкрили вогонь по богданівцях). Улітку 1917 р. генерал Павло Скоропадський надав у розпорядження Центральної Ради українізований корпус із 40 тис. бійців. Проте недовіра, яку відчував до царського генерала молодий український уряд швидко дала себе взнаки. Винниченко постійно обмежував постачання українського війська і висловлював недовіру його командуванню. Лише авторитет Скоропадського стримував солдат з’єднання від дезертирства.

Дальше погіршення соціально-економічного і військово-політичного становища в Росії призвело до жовтневого перевороту, здійсненого більшовиками на чолі з В. Ульяновим-Леніним. У ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. більшовицькі сили скинули Тимчасовий уряд. У цей же день ІІ Всеросійський з’їзд Рад оголосив про взяття влади у свої руки, а також декрети «Про мир» та «Про землю», здійснивши давні вимоги селян про припинення війни та про розподіл землі.

Розглядаючи ЦР як споріднену соціалістичну силу, більшовики шукали компромісу з українцями, намагаючись водночас покінчити з урядовими силами. 28-29 жовтня 1917 р. в Києві вибухнули бої майже 6-тисячних сил більшовиків із штабом армії, в розпорядженні якого було до 10 тис. чоловік. У вирішальний момент Центральна Рада наказала 8 тис. своїх бійців прийти на допомогу більшовикам, змусивши штаб армії до евакуації з Києва. На короткий строк до Комітету охорони революції навіть увійшли представники більшовиків. 27 жовтня 1917 р. було прийнято Звернення Генерального секретаріату «До всіх громадян України», а 7 листопада проголошено III Універсал:

1. Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

2. До установчих зборів у України вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

3. Скасовується право приватної власності на землю;

4. УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

5. Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

6. Запроваджується 8 годинний робочий день;

7. Встановлюється державний контроль над виробництвом;

8. На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

Так виникла Українська Народна Республіка (УНР), яка не визнавала більшовицької влади. Силою обставин Україна фактично відрізалась від Росії, і Центральній Раді залишалося тільки відповідним актом зафіксувати це. Це й зробив III Універсал. У ньому, зокрема, наголошувалося на тому, що, «не відділяючись від Російської республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів».

У перший місяць після жовтня Центральна Рада користувалася в Україні найбільшим впливом. 31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення щодо поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської й Воронезької губерній – етнічні українські території. Розширилися структура й компетенція Генерального Секретаріату. Надалі, однак, ситуація ставала складнішою. Посилювалася більшовицька агітація. Проголошена урядом програма політичних та соціально-економічних перетворень здійснювалася повільно й непослідовно. Соціальна база влади швидко звужувалась. Усе це створювало грунт для приходу до влади більшовиків, вплив яких зростав.

Маніфест РНК до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради надійшов до Києва радіотелеграфом 3 грудня 1917 р. Він містив чотири вимоги до Центральної Ради: відмовитися від дезорганізації фронту (йдеться про утворення Українського фронту), не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. На роздуми відводилося 48 годин, у разі відхилення ультимативних вимог РНК оголошував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні».

Сподівання більшовиків переобрати склад Центральної Ради на Всеукраїнському з’їзді рад 17 грудня 1917 р. не виправдалися. Перебуваючи у значній меншості (127 чоловік із 2,5 тис. делегатів), вони покинули Київ і 11-12 (24-25) грудня 1917 р. провели альтернативний з’їзд у Харкові. Харківський з’їзд не був правочинним – 200 його делегатів представляли лише 89 рад із понад 300 існуючих в Україні. Та це не завадило з’їзду проголосити встановлення радянської влади в Україні, створити Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд – Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Секретаріату та про початок боротьби з «контрреволюцією». Раднарком Росії визнав новостворену владу і надав їй допомогу у боротьбі проти Центральної Ради, надіславши в Україну війська ( біля 60 тис. чол.) на чолі з В.Антоновим-Овсієнком.

Більшовики розпочали військовий наступ. Головною метою було опанування залізниці Харків – Ростов-на-Дону, по якій здійснювалося постачання хлібом і яка давала більшовикам можливість просуватися на Дон. 12 тисяч червоногвардійців, очолюваних талановитим командувачем Володимиром Антоновим-Овсієнком і авантюристом Михайлом Муравйовим розпочали рух по залізничним шляхам на Київ, Полтаву та Катеринослав. Протиставити їм українській владі було нічого. 16 січня 1918 р. у Києві робітники, що підтримували більшовиків, захопили завод «Арсенал», на кілька днів скувавши січових стрільців Є.Коновальця. Водночас трохи на схід від містечка Крути більшовицькі війська спробував зупинити наспіх зібраний загін із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули у нерівному бою 16 (29) січня 1918 р. Крути стали символом національної честі українського народу. 25 січня (8 лютого) 1917 р. Загони більшовиків підійшли до Києва.

За умов наступу більшовиків та переговорів делегації УНР у Бресті з країнами німецько-австрійського блоку 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла ІV Універсал («віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу»):

1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

5. УЦР зобов’язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

6. УЦР зобов’язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

8. Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля до початку весняних робіт мала бути передана селянам. 26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли в Київ, внаслідок червоного терору в місті загинуло до 5 тис. чоловік. Центральна рада і всі її заклади переїхали до Житомира, потім – до Сари. Військові дії перемістилися на Волинь і Поділля. 27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті між Центральною Радою й країнами німецько-австрійського блоку був підписаний Брестський мир:

• Україна вийшла зі стану війни з країнами німецько-австрійського блоку;

• Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язалася допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну;

• Центральна рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки с/г техніки, машин.

Український більшовицький уряд було розпущено, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки. Вигнані з України більшовики знайшли притулок у Росії. Протягом лютого-квітня 1918 р. німецько-австрійські війська (450 тис. чоловік) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. Центральна Рада втрачала реальну владу в Україні, втрачала авторитет серед населення, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і перед окупаційними військами через безпорадність у здійсненні соціально-економічних перетворень.

В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, вимагаючи скасування земельного закону й відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційні власті розігнали Центральну Раду і визнали владу гетьмана. В Україні стався державний переворот.