Ха­рактерні риси трипільської культури

в економічній сфері:

• зернове землеробство;

• поступове витіснення мотики ралом;

• приселищний характер тваринництва;

• поява мідних знарядь пра­ці при збереженні домінування кам’яних;

у сфері суспільних відносин:

• перехід від матріархату до патріархату;

• зародження міжплемінних об’єднань;

• форму­вання ієрархічної структури родів;

• збереження великої сім’ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки;

• зародження елементів при­ватної власності;

у сфері побуту:

• побудова великих гли­няних будівель, утворення гігантських протоміст з насе­ленням майже 15–20 тис. жителів;

• міграція поселень че­рез виснаження землі кожні 50–100 років;

• розписна плос­кодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами;

у духовній сфері:

• доміну­вання символів родючості, матеріалізація їх у символи доб­робуту (жіночі статуетки);

• зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин;

• існувала писемність – буквенно-звуковий алфавіт, який є одним із найдавніших у світі.

Трипільська культура за рівнем свого розвитку наблизилася до перших світових цивілізацій Ма­лої Азії та Єгипту. Похо­лодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, нароста­ючий тиск на землі трипільців скотарських степових пле­мен призвели до занепаду трипільської культури. Окремі елементи трипіль­ської культури (система господарювання, топографія по­селень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

У добу енеоліту на території України крім трипільської культури існували також скотарсько-землеробські племена, що прийшли з Північно-Західної Європи (куль­тура кулястих амфор), та численних євразійські ско­тарські степові племена (середньостогівська, ямна культури).

Бронзовий вік (іі тис. – і тис. До н.Е.)

Бронза – перший штучний метал (сплав міді з оло­вом, свинцем, миш’яком або сурмою). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали по­ширюватися на території України вже на початку II тис. до н. є. У XV – IX ст. до н. є. було нала­годжено місцеве виробництво: в Донецькому басейні сфо­рмувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні – металообробки (всього понад 10 бронзоливарних майстерень). Поширення та утвердження бронзи як основно­го матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, при­крас, однак повністю не витіснила мідні та кам’яні вироби.

Завершується перший ве­ликий поділ праці – скотарство відокремлюється від землеробства. Обмін набуває постійного характеру. У цей час на те­риторії сучасної України сформувалися дві етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими вірування­ми:

• Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні куль­тури) – скотарство;

• Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури) – орне та підсічно-вогневе землеробство.

Зміни у суспіль­них відносинах:

1. зросла роль чоловіка в землеробстві, ско­тарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зу­мовило заміну матріархату патріархатом (ведення родоводу по батьківській лінії);

2. завдяки зростанню продуктивності праці з’явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3. з великосімейної громади виокремилося мала сім’я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти), формування сусідської (територіальної) общини;

4. у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен;

5. ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремив­ся стан воїнів.