Національний рух в Західній Україні.

Зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У 1816 р. священник Іван Могильницький заснував у м. Перемишлі «Клерикальне товариство» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І.Могильницький створив «Граматику» української мови, довівши, що українська мова є рівноправною слов’янською мовою, а не діалектом російської чи польської мов.

У 30-тих рр. XIX ст. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, переміщується до Львова, де з НШ по 1837 рр. діяв культурно-освітній гурток «Руська трійця». Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У 1837 р. гурток видав альманах «Русалка Дністровая», майже весь тираж якого був конфіскований. При цьому начальник поліції Львова зазначив: «...ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ».

Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців, активізації національних процесів. Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849 рр., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій у західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію - Головну Руську Раду на чолі з єпископом Якимовичем. Рада вимагала утворення української автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регіон, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвиткові української культури Рада утворила культурно-освітню організацію - «Галицько-Руська матиця». У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття.

Характерною особливістю національного відродження в Галичині була політизація, що виявлялась у поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямовувалась на задоволення національно-політичних потреб українського народу.

У другій пол. XIX ст. у суспільно-політичному русі в Західній Україні діяло три напрями:

• Москвофіли – реакційний рух, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної російської народності від Карпат до Камчатки», виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися.

• Народовці - національний напрям, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення. У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А.Вахнянин. «Просвіта» мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю - засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси. Наприкінці XIX ст. «Просвіта» за популярністю серед населення суперничала з церквою. На межі 70-80-х рр. народовський рух включається в політичне життя. У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган - Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини. Народовський рух поступово поширився на Буковині і Закарпатті.

• Радикальний напрям, який виник під впливом ідей М.Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрям Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М.Грушевський, обійнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала значний позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв’язків між західними і східними українцями. М.Грушевський очолив створене «Просвітою» Наукове товариство ім. Т.Шевченка, об’єднавши навколо нього майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених.