2. Соціально-економічний розвиток Західної України у хіх ст.

Унаслідок першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Пос­политої та згідно з Константинопольською австро-турецькою конвен­цією (1775 р.) до Австрійської імперії увійшла вся територія Русько­го воєводства (без Холмщини) та Буковина (без Хотинської землі). До Угорського королівства ще з XVII ст. входило Закарпаття. Таким Чином, під владою Австрії проживало понад 2,5 млн. українців.

Адміністративно-територіальна одиниця	Українська територія	Поділ території
Коронний край «Королівство Галичини і Лодомерії»	Східна Галичина	Центр у Львові
	Північна Буковина	Окремий округ
Угорське королівство	Закарпаття	Поділ на жупи (комітати)

Східна Галичина: провідні позиції належали полякам, з якими українці були штучно об’єднані в одну територіальну одиницю. їм на­лежала більшість земель, у той час як українці в основному були селянами. Українська шляхта в більшості полонізувалася, тому освічени­ми українцями були практично тільки греко-католицькі священики.

Закарпаття: панівне становище угорців. Більшість українсько­го населення – селяни; русинська еліта мадяризувалася і перейшла в католицтво. Значна роль греко-католицького духовенства у націо­нальному відродженні.

Північна Буковина: панівне становище румунських поміщиків.

Самоназва українців Західної України – русини, свою мову вони називали руська.

Реформи Марії-Терезїі та Йосипа II. З остраху на події Великої Французької Буржуазної революції та намагаючись відповідати образу «просвічених» монархів, Габсбурги провели ряд реформ:

1. Адміністративна реформа.

• поділ Королівства Галичини і Лодомерії на округи, очолю­вані старостами. Старости підпорядковувалися губернаторові краю, якого призначав імператор, Львів був столицею королівства;

• містами управляли магістрати, призначені імперською ад­міністрацією. Органами самоврядування стали міські ради.

• вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала польська шляхта.

• замість польських законів були запроваджені загальноімперські.

2. Аграрна реформа.

• складено «Інвентарі», до яких вносили повинності селян і роз­міри податків, які вони мали сплачувати; землевласникам забо­ронено збільшувати повинності у порівнянні із зафіксованими;

• заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщи­ну. Панщина – три дні на тиждень;

• селяни були звільнені від особистої залежності й отримали певні громадянські права: брати шлюб, навчати дітей у шко­лах, право на самоврядування. Скасовано поміщицький суд над селянами;

• 24 лютого 1787 р. декрет про обмеження панщини 3 дні на тиждень. Із 1789 р. було скасовано панщину (відновлено після смерті Йосипа II).

3. Релігійна реформа.

• церква була підпорядкована державі;

• Римсько-католицька і греко-католицька церкви визнані рів­ноправними;

• визнано рівні права євреїв з представниками інших ві­росповідань.

4. Освітня реформа.

• у Відні було створено генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»).

• відновлено діяльність Львівського університету(1784р.), при якому відкрито «Руський інститут» з українською мовою на­вчання.

• створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання.

Контрреформістська політика наступних імператорів 1790-х pp. та початку XIX ст. призвела до поновлення панщини і зростання селянських повинностей.

Особливості соціально-економічного розвитку Західної України

Сільське господарство:

• Західна Україна в кінці XVIII – першій половині XIX ст. вико­нувала роль аграрно-сировинного придатка промислово розвинених Регіонів імперії, ринку збуту вироблених там товарів;

• екстенсивне землеробство, застаріла техніка спричиняли низьку товарність селянських господарств;

• більшість селян були малоземельними, зростала кількість без­земельних селян; багато селян виїздили на заробітки до інших регіонів;

• до селянських повинностей належали панщина, данина, чинші, військова служба (14 років);

• на Закарпатті розвивалося виноградарство, садівництво; у гірських районах поширеними були тваринництво, лісозаготів­лі, полювання.

Промисловість:

• у промисловості було зайнято близько 2 % населення, переважна більшість підприємств належали до ремісничо мануфактурних;

• переробка сировини відбувалася за межами регіону (нафта, ліс тощо);

• розвиток промисловості пожвавився тільки з 30-40-х років XIX ст. під впливом промислового перевороту;

• перші дві парові машини в Галичині з’явилися лише в 1843 р.;

• майже не розвивалися традиційні галузі – шкіряна, текстиль­на, лісна, тютюнова – через конкуренцію німецької та чеської фабричної промисловості;

• на західноукраїнських землях було встановлено найдовший в ім­перії робочий день (до 14-16 годин) при найнижчому рівні зар­платні та соціального захисту працівників;

• найрозвиненішою галуззю промислового виробництва було ґуральництво (винокуріння), оскільки шляхта повністю звільнялася від податків та акцизних зборів із виробництва алкоголю.

Торгівля:

• розвивалася зі зростанням товарного виробництва; у Західну Європу та провінції імперії з Галичини експортували сільськогосподарську продукцію, у Наддніпрянщину – деревину і тканини; з Північної Буковини вивозили вовну, ліс, лляну пряжу; до середини XIX ст. відбулося зменшення попиту на галицькі то­вари, скорочення експорту;

• імпорт переважав експорт майже в десять разів; купці рідко вкладали накопичені кошти у промислове вироб­ництво.

Соціальна структура населення:

• більшість населення становили селяни;

• українська шляхта була полонізована, румунізована або мадяри­зована, вищі щаблі суспільної ієрархії займали іноземці – поля­ки, румуни, угорці, німці; інтелігенція була малочисельною.

Антифеодальна боротьба:

• виступи проти землевласника: колективні скарги селян до влад­них органів, судові процеси селянської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, пан­ських підприємств, розправа над сільською старшиною.

• виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати де­ржавні податки, бойкотування рекрутських наборів.

• селянські повстання, що придушувалися військами (особливо по­ширені в 30-40-х pp.). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самовряду­вання. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 pp.).

• рух опришків – традиційна форма збройної боротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправляли­ся з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 pp., але окремі виступи тривали до 1848 р.

• «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмежен­ня пересування селян (карантини) через епідемію холери, проте виступи були антифеодальними. В результаті в 1836 р. у Закар­патті було скасовано частину феодальних повинностей, а деякі інші повинності селянин міг викупити у поміщика; скасовано право поміщика фізично карати селян. Проте основні найтяжчі повинності залишилися.

Революція 1848-1849 pp. на західноукраїнських землях

Початок 1848 р. ознаменувався низкою буржуазно-демократичних революцій у європейських країнах – Франції, Італії, Німеч­чині, Австрії. їхньою складовою стали визвольні рухи бездержав­них народів Східної та Центральної Європи, тому ці події одержали назву «Весни народів». 15 березня 1848р. австрійський цісар Фердинанд проголосив Кон­ституцію, що надавала свободу слова, друку, зборів та передбачала скликання парламенту - рейхстагу.

23 квітня 1848 р. було скасовано панщину в Галичині (раніше, ніж урешті провінцій), проте за поміщиками залишилися сервітути (право спільно з селянами використовувати землю, переважно випаси і луги), за користування якими відтепер треба було платити. У Буковині пан­щину скасували у серпні, а на Закарпатті вона фактично існувала ще 5 років.

Квітень 1848 р. – поляки Галичини організували у Львові Центральну раду народову, метою якої було створення Литовсько-Русько-Польської Речі Посполитої; більшість поляків були переко­нані, що галицькі українці – це гілка польського народу. Під впли­вом Центральної ради народової створюється «Руський собор» – ор­ганізація спольщеної української шляхти, яка не бажала відокрем­лення від польської верхівки. Це стало початком українсько-польського протистояння.

2 травня 1848 р. представники греко-католицького духовенства й української інтелігенції створюють у Львові ГРР з метою захисту національних інтересів. Очолили ГРР Г. Яхимович і М. Куземський. Головною метою цієї організації був поділ Галичини на Західну (польську) і Східну (українську); менша частина учасників прагнула створення слов’янської федерації або незалежної України. ГРР була розпущена у 1851 р.