Значення козацтва.

• Козацтво стало провідною суспільною силою у боротьбі за національне визволення України.

• Діяльність козаків торкалася усіх сфер життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади речі Посполитої.

• Козаки створили Запорізьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.

5. Визвольний рух в Україні у к. Хvі – першій половині хvіі ст.

Причини повстань:

• посилення Польщею соціально-економічного, національного та релігійного гніту;

• зміцнення козацтва.

Рушійні сили: селянство та козацтво.

Перша хвиля повстань:

1. 1591 – 1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь). У 1591 р. захопив Білу Церкву. Повстанці захопили Трипілля і Переяслав, підійшли до Києва. Рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воєводства. У січні 1593 р. під м. П’яткою на Житомирщині відбулася битва, що не виявила переможця. Повстанці відійшли на Січ. У травні 1593 р. козаки на чолі з Косинським оточили Черкаси. Черкаський староста розпочав переговори з Косинським, запросив його до замку і вбив. Шляхта придушила залишки селянських загонів на Київщині та Брацлавщині, жорстоко розправилася з непокірними, а потім почала збільшувати у своїх маєтках різні повинності.

2. 1594 – 1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К. Острозького – Северина Наливайка. Повстання Наливайка поставило під загрозу існування польської влади в Україні. Під його керівництвом козаки й міщани Брацлава розгромили загони шляхти й заволоділи містом, захопили міста Бар і Луцьк. Повстання охопило Брацлавщину і Волинь. Навесні 1595 р. усе українське Правобережжя та Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців. Навесні 1596 р. в урочищі Гострий Камінь відбулася битва між козаками і поляками. Козаки зазнали великих втрат, Наливайко відступив через Трипілля до Києва, а потім до Переяслава. Козаки прагнули втекти до російської держави. На початку травня в урочищі Солониця під Лубнами битва. Козаки 2 тижні обороняли табір. Група старшин по-зрадницькому схопила керівників повстання Наливайка та Шаулу і видала їх ворогам. Захопивши табір, поляки влаштували жорстоку розправу. Наливайка після 10 місяців допитів четвертували у Варшаві.

Гетьманування ІІ. Конашевича-Сагайдачного (1616–1622) було насамперед спрямовано на досягнення мирного розвитку стосунків з Польщею. П. Конашевич-Сагайдачний походив із дрібної української шляхти с. Кульчиць під Самбором на Львівщині. Навчався в Острозі, у 1616 р. прибув на Запорізьку Січ, став гетьманом. На чолі з ним козаки здійснили кілька успішних походів проти татар і турків (1607, 1608, 1614, 1615, 1616 рр.). Особливу славу здобув походом на Кафу (Феодосію) у 1616 р., захопивши її і визволивши з неволі полонених. Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне військо з жорстокою дисципліною, артилерією, кіннотою. Козацьке військо піднялося до рівня кращих європейських армій.

У 1620 р. Сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київського братства, відраховуючи на його діяльність значні кошти. Цього ж року гетьман запросив до Києва єрусалимського патріарха, який відродив в Україні православну церкву (уряд офіційно визнав її у 1632 р.).

У битві під Хотином 1621 р. гетьман був важко поранений і помер у Києві у 1622 р.

Після смерті П. Сагайдачного відносини козаків і Польщі погіршилися. Окрім того, внаслідок укладення вигідних договорів з турками і татарами, Польща більше не потребувала допомоги козаків. Наступниками П. Сагайдачного були Оліфер Голуб і Михайло Дорошенко.

Друга хвиля повстань:

1. 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла. До України повернулося 40-тисячне козацьке військо, яке брало участь у битві під Хотином. Ніхто з козаків не хотів знову ставати кріпаком. Щоб утихомирити непокірних, у 1625 р. в Україну було направлено військо Конєцпольського, якого польський уряд призначив гетьманом. Найвизначніші битви відбулися під Криловом і біля Курукового озера (навпроти Кременчука). Запорожці знов обрали гетьманом Дорошенка і пішли на переговори, унаслідок яких було укладено Куруківську угоду: реєстр збільшено до 6 тис, але більшість рядових козаків мали повернутися до своїх панів; реєстровці мали право обирати гетьмана, але його затверджував король; учасникам повстання оголошувалася амністія; козакам заборонялося ходити в походи на турецькі володіння і підтримувати зв’язки з іншими державами. М. Дорошенко поділив реєстрових козаків на п’ять полків і місцем їх перебування визначив Київ, Канів, Корсунь, Білу Церкву, Переяслав і Черкаси.

2. 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича. Новим гетьманом було обрано Тараса Федоровича (Трясила), який організував і повів проти шляхти велике військо. Польське військо знов очолив Конєцпольський. Після кількох битв у Переяславі було підписано угоду, згідно з якою повторювалися положення Куруківського договору, але реєстр збільшився до 8 тис., усім козакам, які брали участь у повстанні, було оголошено амністію.

У січні 1633 р. були затверджений сеймом «Статті для заспокоєння руського народу» – державний акт, виданий королем Владиславом IV Вазою, що узаконював існування православної церкви в Україні.

3. 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими. У 1635 р. Річ Посполита для контролю за козаками побудувала на Дніпрі, на північ від Січі, фортецю Кодак. Очолював будівництво французький інженер Гійом Левасер де Боплан, який залишив знаменитий «Опис України» та створив одну з перших її мап. Фортеця вважалася неприступною, та за кілька місяців до завершення будівництва загін козаків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнував фортецю і знищив гарнізон. Сулима довгий час гетьманував, брав участь у багатьох походах, отримав від Папи Римського золоту медаль. Але незважаючи на це польська шляхта добилася його страти.

4. 1637–38 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка) і Якова Острянина. У 1637 р. почалося нове повстання, яке очолив запорозький гетьман Павло Бут (Павлюк). До нього приєдналися великі групи селян. Проте у грудні 1637 р. в битві під Кумейками поблизу Чигирина Павлюка схопили і стратили у Варшаві. Микола Потоцький вогнем і мечем пройшов Київщиною, Переяславщиною і скрізь залишив гарнізони. Втім, ця поразка 10-ти-сячної армії повстанців не стала завершенням повстання. У 1638 р. повстання на Лівобережній Україні очолили запорозький гетьман Яків Острянин, полковники Карпо Скидан і Дмитро Гуня. В битві під Голтвою завдали поразки шляхетській армії. Але в битві під Жовнином козаків оточили, і вони два місяці продовжували боротьбу з урядовими військами. Одна частина війська на чолі з Острянином прорвалася з оточення і відступила на Слобожанщину, а інша на чолі з Гунею прорвалася на територію російської держави.

Після придушення повстань, у 1638 р. польський сейм ухвалив «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:

• нереєстрові козаки оголошувалися підданими;

• втеча до козаків каралася смертю;

• скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків (їх кількість становила 6 тис.);

• замість виборного гетьмана король призначав комісара;

• проти українців здійснювалася політика жорстокого терору.

Наступне десятиріччя (1639-1648), назване польськими істориками «золотим спокоєм», було періодом особливо жорстокого і соціального, і національного гноблення.

Причини поразки повстань

1. Погана організованість. 2. Погане озброєння 3. Локальність

Значення повстань.

Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.