2. Устрій Київської Русі. Економіка Київської Русі.

Землеробство – провідна галузь, практикувалася 2-3-пільна система.

Скотарство – набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

Ремесло – існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.

Торгівля – як внутрішня так і зовнішня – мала велике значення в господарському житті.

Перша місцева грошова одиниця – «куна» (хутро куниці або білки). У Х ст., з часів Володимира Великого з’явилася власна монета – злотники і срібляники. З ХІ ст. основною грошовою одиницею стає гривня – злиток срібла різної ваги (до 200г).

Допоміжні галузі – мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Панування натурального господарства.

Соціальна структура населення.

Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

Залежне населення:

• смерди – більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

• закупи – люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео­дала за купу (грошову позичку);

• рядовичі – селяни, що уклали з феодалом ряд (до­говір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої про­дукції;

• челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. їх продавали, дарували, передава­ли у спадщину;

• холопи – населення, що перебувало у повній влас­ності феодала.

Міщанство – складало багаточисельну верству.

Духовенство – формується з прийняттям християнства.

Територіально – політичний устрій.

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монар­хічною формою правління. На етапі її становлен­ня утворилася дружинна форма державності: княжа дружина виконувала роль при­мітивного апарату управління, судочинства та збирання данини. Князь більше виявляє себе як воє­начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя. У період феодальної роздрібненості одноосібна монархія пос­тупилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших кня­зів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «ко­лективним сюзеренітетом».

Основними елементами механізму політичної влади були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті.

Значення Київської Русі.

1. Вперше об’єднала всі східнослов’янські племена в одну державну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов’янських народів.

2. Сприяла формуванню у східних слов’ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури ( виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

3. Зміцнила обороноздатність східнослов’янського населення, захистивши його від фізичного знищення з боку кочовиків.

4. Підняла авторитет східних слов’ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв’язки Київської Русі, шлюбні союзи з королівськими династіями Західної Європи.

5. Захистила Європу від кочових орд Сходу.