____________(оцінка)

Волошиної А. В.

УУ-12у

Сценарій літературного вечора для 11 класу

Тема: Літературний вечір за творчістю П.Загребельного.

Мета: Поглибити і систематизувати знання учнів про творчість Павла Загребельного; розвивати культуру зв’язного мовлення, вміння робити публічні виступи, уміння слухати, аналізувати,узагальнювати і робити висновки; виховувати бажання глибше знати історію і літературу свого народу; формувати почуття поваги до творчості українського письменника, до рідної землі і гордості за безцінні вічні пам»ятки української історії і культури.

Обладнання: На дошці портрет П. Загребельного і цитати: « Головне в літературі – написати, але написати так, щоб  люди  прочитали,  поєднати  людські  серця, примусити їх здригатися. П. Загребельний», «Кращі наші книжки ще раз засвідчують те, що для літератури немає полюсів неприсут - ності, вона в змозі освоїти матеріали будь-яких тем»

На столі представлено доробок письменника.

Хід заходу:

1.Вступне слово.

Вчитель: Про свій життєвий і творчий  шлях він говорив коротко і по суті в багаточисельних інтерв’ю. Таких, як Павло Архипович називають свідками століття, моральними авторитетами. Про нього кажуть: „Загребельний – це  насамперед людяність, почуття міри і естетична сміливість. Він умів ставити складні запитання і без страху відповідати на них”.

2. Автобіографічні дані.

Учень: „До 20-ти років я пережив сирітство, голод, війну, фронт, фашистські концтабори, безліч умирань і воскресінь”, – так сказав Павло Архипович через 35 років після Другої світової війни.

Книжок написав багато. Переважно – це історичні українські романи. Він кличе нас знати наше минуле, наші пракорені, Кожен твір–то роздумливий голос інтелектуала – голос закоханий, розчулений, іноді саркастичний. Всі його герої – незнищенні як особистості, як постаті.

Шановний читачу, давай вникнемо у відповідь своїм опонентам Патріарха українського красного письменства Павла Архиповича Загребельного. * Мені докоряли, що я принижував Богдана Хмельницького. Я дотримуюсь зовсім іншої думки. Ті герої, які перебували тільки на вершинах, які ступали тільки по горах – це майже не люди. Чому? Бо до Бога вони не дійшли, а до людей не спустилися – це якісь холодні фантоми. Тому, коли я писав і про київських князів, і про нашу величну Роксолану, я керувався тільки цим. Я чув ці голоси людей з далеких століть, вони  „наговорювали” мені те, що з ними відбувалося.

Учень: Для мене головне – реставрувати психологію, душу цих історичних героїв. Історик  цього не може. Про що думав Ярослав Мудрий? Що відчував Володимир,  коли приймав Християнство?   Письменник це може домислити. Я вибирав великі душі, які сяють нам  крізь  тисячоліття. Це в першу чергу  Ярослав  Мудрий,  його внучка Євпраксія, Богдан. Коли я писав Євпраксію, хотів дізнатися, якою була жінка в ХІ столітті. Далі – через 500 років – Роксолана. Третьою частиною триптиха був роман про жінку, нашу сучасницю  „Юлія, або Запрошення до самовбивства”.  Вірю саме в літературу. Тільки вона, мені здається,виконує свою роль – дає людям надїю. Одне з великих джерел цієї надії – наша  історія. Учень:  Я починав писати романи про Київську Русь тоді, коли їх ніхто не писав. А життя наше було таке – безвірницьке, атеїстичне, страшне і дуже тяжке. У мене був релігійний рід – ніколи не сідали за стіл, не помолившись. У нас була Біблія, і коли мені виповнилося 10 років почав читати її.  Письменники не читали Святого Письма, то й були легкі, як пір’їни...

    Я народився і виріс на Дніпрі... І це перейшло в мою душу.  Там, де Дніпра нема – ніби й не Україна. Це наша головна ріка, ріка мого народу. І це ріка Шевченка, і Дніпро  - це Україна.*

Вчитель:    За останні роки духовний розвиток відкинуто на десятиліття, а то й на століття. Саме тому письменник сказав: „ Коли мене сьогодні запитують, у що я маю вірити, відповідаю: тільки у свій народ. Спасіння тільки в цьому”.     Загребельний належав до когорти старих реалістів, великих стилістів, яких завжди було одиниці.