30. Статус президента України, як він визначений у Конституції, дає підставу

вважати його виразником державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої

гілки, що визначено колом повноважень, його роллю та місцем у політичному

житті суспільства.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної

цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і

громадянина (частина 2 стаття 102). Так, як гарант додержання Конституції,

Президент України може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради

Міністрів АРК (стаття 106). У зазначених Конституцією випадках, коли

парламент виявляє неспроможність своє вчасно виконувати накладені на нього

функції, Президент може припинити його повноваження. Як гарант державного

суверенітету президент зобов’язаний забезпечувати державну незалежність

України і її національну безпеку, тому він наділений відповідними конкретними

повноваженнями і є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, інших

збройних формувань, очолює Раду Національної безпеки і оборони України.

Дуже добре, що Конституція ввела в дію ряд суттєво нових положень відносно

поста Президента, його повноважень взаємовідносин з різними органами влади та

посадовими особами. Пропоную окремі з них розглянути. Зокрема, ті положення,

завдяки яким та чи інша гілка влади має можливість співпрацювати з

Президентом України, а також впливати на його діяльність, що б запобігти

будь-якому свідомому чи несвідомому зловживанню владою.

З боку Верховної Ради конституційно визначено цілий арсенал важелів

стримувань президентської влади. Назвемо основні з них:

a) Вона вправі усунути Президента з поста в порядку

особливої процедури (Імпічменту) за вчинення ним державної зради або іншого

злочину (стаття 111 Конституції України). Але звернемось до такого випадку:

Президент порушує Конституцію через видання указу (наприклад, про розпуск

Верховної Ради на підставі п. 2 статті 90) або через невиконання покладеного

на нього обов’язку (наприклад, про призначення виборів до Верховної Ради у

разі дострокового припинення її повноважень; не призначає всеукраїнського

референдуму згідно з пунктом 6 статті 100 Конституції України, або ж не

підписує прийнятий Верховною Радою не менш, як двома третинами від її

конституційного складу закон та офіційно не оприлюднює його протягом 10 днів

відповідно до частини 4 статті 94 Конституції). Як це не дивно, це діяння не

є підставою для усунення глави держави з поста в порядку імпічменту, бо воно

не є “державною зрадою або іншим злочином”, передбаченим кримінальним

кодексом. Справа в тому, що такі дії з боку Президента не відповідають

об’єктивній стороні злочину. Якщо сформувати досвід підстав для імпічменту

глави держави, то виявляється, що саме порушення норм Конституції є найбільше

серед цих підстав. Відповідні положення містить конституція України,

Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини тощо. В інших країнах посягання на

Конституцію є кримінально караним діянням. В Україні ж відсутнє, як перше так

і друге.

b) Другою противагою з боку Верховної Ради є її

можливість подолати “veto” Президента на повернутий закон двохтретинною

більшістю від свого конституційного складу. Але, як вже зазначалось,

Конституція не передбачає набрання цим законом чинності у випадку, коли

парламент подолав “veto” Президента згідно з Конституцію України, проте він

все одно не підписав і офіційно не оприлюднив цей закон у відповідності до

свого обов’язку.

c) Верховна Рада затверджує Закон про Державний бюджет,

у якому містяться й розмір видатків на утримання Президента та його апарату.

d) Парламент також надає згоду на призначення

Президентом Прем’єр-міністра.

Щодо Кабінету Міністрів України, то він юридичних засобів впливу на

Президента практично не має, як, зрештою, й політичних, оскільки Уряд

позбавлений підтримки у Верховній Раді з боку стабільної більшості. Важелі

впливу на Президента з його боку полягають тільки в тому, що свої не

дискреційні повноваження Президент здійснює лише за поданням і

контрасигнацією (скріпленням підписом) відповідно Прем’єр-міністра і

міністра, відповідального за виконання даного правового акту.

Контрасигнування забезпечує гарантії проти зловживання повноваженнями з обох

сторін, що ставлять свої підписи. Слід сказати що інститут контрасигнування

є важливою складовою державно-правової практики переважної більшості країн із

змішаною формою республіканського правління.

З боку Конституційного Суду України противаги Президенту, як і парламенту,

виражаються в можливості визначення правового акту неконституційним.

За Конституцією Президент України також має необхідні важелі забезпечення

оптимального функціонування всіх гілок влади, оскільки він як глава держави

(про це зазначалось вище) виступає гарантом державного суверенітету,

територіальної цілісності, конституційного ладу, дотримання Конституції

України, прав та свобод людини і громадянина. Кожне з цих повноважень окремо

і всі разом визначають провідне місце Президента в державному механізмі

України, в тому числі і в аспекті забезпечення взаємодії різних владних

структур.

Виконавча влада. Тут сьогодні існує чи не найбільше проблем. Це влада за

своєю структурою і функціями є найскладнішою з усіх інших гілок державної

влади. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України

ї вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет міністрів

забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України,

розробляє проект закону про Державний суверенітет України, виконує його і

подає про це звіт Верховній Раді. Він також зобов’язаний створювати рівні

умови розвитку всіх форм власності, здійснювати управління об’єктами

державної власності згідно із законом, забезпечувати проведення фінансової,

цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у сфері праці

та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури,

охорони природи тощо. Важливою функцією Кабінету Міністрів є систематичний

нагляд за виконанням вимог Конституції і законів України, актів Президента

України органами Виконавчої влади всіх рівнів та прийняття заходів по

усуненню їхніх порушень.

Конституція України передбачає можливості взаємного контролю законодавчої і

виконавчої влад. Відповідно до частини другої статі 113 Конституції України

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України

підконтрольний та підзвітній Верховній Раді України у межах, передбачених

статтями 85, 87 Конституції України. Це, зокрема, стосується:

a) Затвердженню Державного бюджету України, та внесення змін до нього;

контроль за використанням державного Бюджету України, прийняття рішень щодо

звіту про його використання.

b) Контроль за використанням Україною позик, одержаних від іноземних держав,

банків і міжнародних фінансових організацій. Контроль за використанням кошті

в Верховна Рада здійснює за допомогою Рахункової палати.

За пропозицією не менш, як третини народних депутатів України парламент може

розглянути питання про відповідність Кабінету Міністрів України та прийняття

резолюції недовіри уряду. Така резолюція приймається більшістю від

конституційного складу Верховної Ради України, тобто необхідно 226 голосів

від 450. Але питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може

розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї

чергової сесії, а також протягом одного року після схвалення програми

діяльності уряду.

У свою чергу, Президент має такі противаги щодо уряду (слід завважити, що

повноваження у сфері Виконавчої влади мають важливе значення для визначення

типу республіканського правління):

a) Відповідно до статті 114 Конституції України Прем’єр-міністр України

призначається саме Президентом України за згодою більше, як половини від

конституційного складу народних депутатів.

b) Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом за

поданням Прем’єр-міністра України, а також так само призначається керівники

інших центральних органів виконавчої влади і голови місцевих державних

адміністрацій.

c) Водночас слід підкреслити, що Президент припиняє повноваження Прем’єр-

міністра України та приймає рішення про його відставку, а також припиняє

повноваження зазначених осіб на власний розсуд, без будь-якої згоди іншого

державного органу чи посадової особи.

d) Президент України на власний розсуд також може скасувати будь-які акти

уряду, в тому числі з мотивів доцільності.

e) Поєднання функцій Президента з сферою виконавчої влади не в останню чергу

забезпечується існування такого органу, як Рада національної безпеки і

оборони України, і його головування в цьому органі. На думку автора даної

роботи, конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України

багато в чому зумовлює визначення прийнятої форми державного правління, як

Президентсько-парламентської республіки.

34. 1. Народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

2. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.

3. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

4. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.

5. Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до пунктів 1-4, 6 статті 4 цього Закону.

Народний депутат у порядку, встановленому законом:

1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;

2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);

3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;

4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;

5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;

6) бере участь у парламентських слуханнях;

7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України.

Процедура імпічменту[ред. • ред. код]

не менш як 226 народних депутатів ініціюють питання про усунення Президента України з поста;

парламент створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі;

висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України;

за наявності підстав не менш як 300 народних депутатів приймають рішення про звинувачення Президента України;

Конституційний суд виносить висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент;

Верховний Суд України підтверджує наявність у діях обвинувачуваного ознак державної зради чи іншого злочину;

не менш як 338 парламентаріїв приймають рішення про усунення Президента України з поста;

виконання обов'язків Президента України покладається на Голову Верховної Ради України[3]

38. Основні повноваження Кабінету Міністрів України

1. Кабінет Міністрів України:

1) у сфері економіки та фінансів:

забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;

визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

здійснює відповідно до закону управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов’язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;

забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;

забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;

обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;

організовує державне страхування;

забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;

забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

організовує та забезпечує здійснення митної справи;

бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;