52

ВСТУП

Затребуваність дослідження проблеми ресоціалізації засуджених зростає у зв’язку із своєрідним реформуванням пенітенціарної системи, пріоритетним напрямком якої є застосування до утримання засуджених міжнародних стандартів, які покликані забезпечити успішну адаптацію ув’язнених до умов ізоляції, а також сформувати моделі поведінки, які необхідні для успішного входження в соціум після їх звільнення. В таких випадках виникають емоційно-психологічні, організаційно-технічні, комунікативно-культурні, нормативно-правові проблеми, котрі потребують негайного рішення.

Актуальність дослідження. Зростання важливості питання ресоціалізації засуджених обумовлена тим, що, по-перше, засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства, і, по-друге, існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов’язані з виконанням покарань.

Праці радянських авторів, у яких висвітлювалися проблеми діяльності установ виконання покарань і які стосувалися ресоціалізації засуджених, багато в чому втратили свою актуальність. У них висвітлювалися такі пропозиції, які призводили не до ресоціалізації засуджених, а до їх десоціалізації. Більше того, питання ресоціалізації в цих працях розглядалися як другорядні на фоні більш, як це здавалося, важливого завдання боротьби з рецидивною злочинністю. Наука приділяла більшу увагу до наслідків, ніж до причин. Серед сучасних науковців, які займались розробкою проблемних питань державного управління пенітенціарною системою, важливе місце займають О. В. Беца, О. М. Джужа, В. П. Пєтков, В. М. Трубніков, А. О. Яровий та інші. Велику увагу проблемам реформування вітчизняної пенітенціарної системи приділили Л. В. Багрій-Шахматов, В. М. Дрьомін, В. А. Льовочкін, О. Б. Пташинський, О. С. Стефанов і т.д. Особливо треба виділити наукові праці Г. О. Радова, який заклав основи концепції соціально орієнтованої пенітенціарної системи України, а також напрацювання Д. В. Ягунова, який займається питаннями реформування пенітенціарної системи України та має доробки у сфері ресоціалізації засуджених.

Власне питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися в працях вітчизняних науковців, але ця проблема аналізувалася більше зі сторони кримінально-виконавчого права. По-перше, визнавалося, що засуджені потребують певних соціальних послуг, але їх ресоціалізація не визнавалася комплексним напрямком державної соціальної політики. По-друге, увага приділялася ресоціалізації засуджених, які вже відбули покарання; ресоціалізація у пенітенціарних установах фактично залишалася поза увагою.

Також слід зазначити, що актуальність даної теми викликана ще й протиріччям між трактуваннями поняття ресоціалізації. З одного боку, прийнято вважати, що засуджені в місцях позбавлення волі проходять процес десоціалізації, який руйнує моральні основи особистості і який носить незворотній характер, адже в подальшому неможливо відновити втрачені цінності, норми та соціальні ролі. З іншого ж боку, існує думка, що в пенітенціарній установі здійснюється ресоціалізація, яка в тій чи іншій мірі змінює установки засуджених, їх цілі, норми та цінності життя.

Об’єктом дослідження є чоловіки, які перебувають в установах пенітенціарної системи.

Предметом дослідження є методики соціальної роботи, спрямовані на ресоціалізацію засуджених, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи.

Метою дослідження є аналіз сучасної пенітенціарної системи, а саме в сфері ресоціалізації засуджених, розробка пропозицій щодо підвищення ефективності та удосконалення цього процесу.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

проаналізувати стан дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах;

• дати характеристику головних понять, які є своєрідним понятійно-категоріальним апаратом з даної теми;

• охарактеризувати принципи і методи дослідження соціальної роботи з реабілітації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах;

• дослідити соціально-психологічний стан особи, яка знаходиться у закладі пенітенціарної системи;

• розкрити сутність методик соціальної роботи з особами, які перебувають у місцях позбавлення волі;

• проаналізувати основні етапи ресоціалізації чоловіків, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи;

• охарактеризувати стан соціальної роботи з ресоціалізації ув’язнених в Україні та Біленьківській виправній колонії №99 Запорізької області зокрема;

• запропонувати шляхи оптимізації соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію чоловіків, які відбувають покарання в закладах пенітенціарної системи.

Гіпотеза: якщо підібрати оптимальні методи та методики соціальної роботи та правильно їх застосувати, то можна досягти позитивних результатів стосовно ресоціалізації особи, яка перебуває у пенітенціарному закладі.

Розділ 1 методологічні засади дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах

1.1. Стан дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах

В сучасній Україні існує низка проблем, таких як соціальна дезадаптація, зростання масштабів бідності, поширення серед вузького кола осіб відчуття безкарності, обмеження можливостей гідних легальних заробітків, а також зростання числа осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя тощо. В таких умовах цілком логічним (але ніяк не прийнятним) є загострення криміногенної ситуації. Підтвердженням гостроти даної проблеми є той факт, що за роки незалежності в Україні за вчинення злочинів було засуджено майже 2,5 млн. осіб, серед них понад 1,1 млн. – до покарання у вигляді позбавлення волі [1]. Отже, кожного року до установ пенітенціарної системи потрапляє близько 60 тис. осіб або 0,2 % від всього населення у віці від 15 до 64 років. І на перший погляд, це не так багато, але ж фактично кількість людей, причетних до цього, значно більша, якщо враховувати не тільки ув’язнених, а і членів їх сімей, а також родичів, друзів, колег.

Проблема ресоціалізації ув’язнених вивчалася з різних позицій – кримінального та кримінально-виконавчого права, психології, пенітенціарної педагогіки та у працях соціологів, однак досі не вироблено єдиної точки зору щодо змісту соціальної роботи з ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах. Проблеми розвитку пенітенціарної системи України вивчалися в рамках робіт низки вітчизняних науковців. О. М. Неживець визначила трудові та кваліфікаційні заходи щодо реабілітації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі [20, с. 6]; Д. В. Ягунов удосконалив механізми ресоціалізації засуджених у межах державного управління [32, с. 15]. Попри це, проблема ресоціалізації засуджених, а також сама пенітенціарна система залишаються відкритими та актуальними питаннями на сьогодні, а кількість досліджень та публікацій з цього приводу зростає.

Певний внесок у дослідження проблем виправлення і ресоціалізації засуджених зробили такі вчені: В. А. Бадира, М. І. Бажанов, І. Г. Богатирьов та О. І. Богатирьова, Ю. В. Баранов, Т. П. Бутенко, М. Я. Гуцуляк, А. В. Губенко, С. Х. Шамсунов, І. С. Яковець, В. О. Меркулова, А. Х. Степанюк, М. С. Рибак, І. Б. Ускачова, Т. А. Денисова та ін. Слід також відзначити вагомий внесок у розробку проблем пенітенціарної педагогіки та питань ресоціалізації засуджених таких відомих вітчизняних учених, як В. М. Синьов, В. І. Кривуша, О. В. Беца, а також Г. О. Радов. На сьогодні саме за результатами їх досліджень фактично й будується діяльність установ виконання покарань нашої держави щодо розв’язання завдань виправлення та ресоціалізації засуджених [26, с. 181].

На думку вітчизняного вченого А. Х. Степанюка, ресоціалізація є складною соціально-правовою категорією, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв’язків як під час відбування покарання, так і після цього. Відповідно, ресоціалізація поділяється на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація – це вироблення в засудженого законослухняної поведінки в установі виконання покарань, а постпенітенціарна – комплекс заходів із трудового та побутового влаштування і встановлення зв’язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення, внаслідок чого забезпечується відновлення засудженого в соціальному статусі та повернення до законослухняного життя [27, с. 242]. У цьому контексті слід зазначити позицію ряду науковців (І. В. Шмаров та інші), які розглядають ресоціалізацію винятково як постпенітенціарну діяльність. На нашу думку, зведення пенітенціарної ресоціалізації до формування лише законослухняної поведінки засудженого є явно недостатнім та характерним для кримінально-виконавчого трактування цього поняття. Законослухняна поведінка в такому випадку виступає лише першоосновою. Дієва ресоціалізація засудженого, який відбуває покарання в установі пенітенціарної системи, можлива лише за умови змін у його ментальності, побудованій на соціально значимих цінностях. Д. В. Ягунов із позиції науки державного управління вважає, що саме термін «ресоціалізація» найповніше відображає процеси, які відбуваються із засудженим у в’язниці й після ув’язнення. При цьому, на його думку, ресоціалізацію доцільно трактувати як напрям державної соціальної політики, спрямований на надання комплексу соціальних послуг засудженим, які відбули чи відбувають покарання, та особам, для яких ув’язнення обрано як запобіжний захід задля їх повернення до суспільства і включення як здорових і повноцінних його членів. Механізмом реалізації цього напряму соціальної політики має бути взаємодія пенітенціарних установ, спеціалізованих державних агенцій, на які покладений обов’язок надання засудженим й ув’язненим соціальних послуг та громадськими інституціями [33, с. 116].

Слід також зазначити, що важливими є фундаментальні положення юридичної психології про соціально-психологічні закономірності злочинної поведінки, про особливості формування позитивних змін особистості засуджених за допомогою соціально-психологічних тренінгів та ін. [8, с. 124].

Проведений аналіз дає підставу стверджувати, що, незважаючи на деякі відмінності в підходах певних наук (право, педагогіка, психологія тощо) та баченнях учених, виправлення та ресоціалізація засуджених у місцях позбавлення волі за своєю суттю є, передусім, виховними й соціальними процесами, пов’язаними з педагогічними аспектами цілеспрямованого впливу на особистість та інтеграцією суспільно-виховних зусиль у цьому напрямі. У будь-якому випадку в основі цих соціально-педагогічних процесів лежить механізм взаємодії, регулювання та корекції відносин суспільства й особистості в процесі її розвитку, передачі та засвоєння цінностей, норм, установок і зразків поведінки. Інакше кажучи, процеси виправлення та ресоціалізація засуджених відображають взаємодію середовища й окремої людини під час її соціального виховання та соціалізації. На соціально-педагогічний зміст цих понять вказує і те, що результат та спрямованість процесів виправлення й ресоціалізації засуджених має винятково гуманістичний характер, що полягає в розвитку особистості, її самореалізації, підтримці особи, яка перебуває в несприятливих життєвих обставинах, попередженні та мінімізації негативного впливу факторів тривалої ізоляції від суспільства на особистість тощо.

Таким чином, теоретична база з окресленої теми досить вагома і представлена роботами вітчизняних та зарубіжних науковців, які розглядають дане питання з різних сторін. Однак, в той же час, стан та розвиток пенітенціарної системи та зокрема ресоціалізація засуджених залишаються актуальними та потребують подальшого дослідження та опрацювання. Ресоціалізація ув’язнених та робота пенітенціарних закладів в цій сфері є досить болючим питанням, яке, не дивлячись на функціонування виправних установ, потребує детальнішого розгляду та удосконалення, а також контролю за належним його виконанням на місцях.