2. Тимчасове зупинення венозної і капілярної кровотечі

а) Стискаюча пов’язка - на рану накладають асептичну пов’язку, а потім валик із кількох згорнутих стерильних серветок і щільно бинтують.

б) Тампонада рани.

в) Підвищене положення кінцівки.

г) Асептична пов’язка (тільки при капілярній кровотечі).

31. Визначення індексу Альговера.

Шоковий індекс Альговера - це відношення частоти пульсу до рівня систолічного артеріального тиску. При цьому індексі оцінюють відносне зменшення ОЦК.

Індекс Альговера (ЧСС/АТ сист.) Об'єм крововтрати, % ОЦК

0,8 і менше 10

0,9-1,2 20

1,3-1,4 30

1,5 і більше 40

близько 0,6-0,5 нормальний ОЦК

32. Проведення пробиЛі-Уайта.

Кров беруть із вени голкою за допомогою сухого парафінованого чи силіконізованого шприца і розливають по 1 мл у чотири абсолютно чисті сухі пробірки, які знаходяться на водяній бані при температурі 37 °С. Пробірки обережно повертають кожні 30 с доти, доки кров не перестає відокремлюватися від стінок. Секундомір включають при надходженні у шприц перших крапель крові й зупиняють після повного її згортання. Час згортання крові в кожній пробірці вимірюють окремо, а потім обчислюють середній результат. Норма — 6–10 хв. У модифікації методу Лі — Уайта за Жаком — Фідлером — Мак-Доналдом використовують силіконізовані пробірки, що дозволяє виявити незначні дефекти згортання; у нормі час згортання крові в силіконізованих пробірках становить 18–25 хв. За великої різниці в результатах, отриманих у простих і силіконізованих пробірках, можна припустити дефіцит фактора ХІІ — фактора Хагемана.

33. Визначення груп крові та резус-фактора.

34. Проби на індивідуальну сумісність, резус-сумісність та біологічна проба.

35. Пункція вени у ліктьовому згині, приготування та під’єднання системи для переливання трансфузійних розчинів.

Показаннями до пункції вени є введення різних лікарських препаратів, узяття крові для досліджень, вимірювання венозного тиску і введення катетерів (наприклад, для лазерного опромінення крові). Для цієї маніпуляції використовують шприци місткістю 10—20 мл і гумовий джгут. Пунктують зазвичай поверхневі вени ліктьового згину, тильної поверхні кисті, передпліччя, голови, рідше — підключичної вени. Внутрішньовенні ін'єкції найчастіше виконують у поверхневі вени ліктьового згину. Для проведення пункції спочатку створюють штучний венозний стаз, наклавши гумовий джгут на плече. Внутрішню поверхню ліктьового згину кілька разів протирають ватою, змоченою 96 % етиловим спиртом. Пальцями лівої руки вибирають найбільшу і найменш рухливу вену і фіксують її. Пункцію можна провести одномоментно або у 2 етапи. У разі 1-го варіанта голку встановлюють зрізом угору над венозним стовбуром і проколюють одночасно шкіру і стінку вени. У разі 2-го варіанта голку встановлюють так само, але трохи збоку від венозного стовбура і проколюють спочатку шкіру, потім відводять шприц з голкою дещо вбік і проколюють стінку судини збоку, одночасно просунувши голку вперед. Для тривалішого внутрішньовенного введення лікарських препаратів використовують пластмасові системи одноразового використання.

Перед використанням систему розпаковують із пакета і монтують. Беруть потрібний флакон з лікарським препаратом, знімають з нього металеву пластинку, гумовий корок протирають 96 % етиловим спиртом і проколюють його повітроносною голкою із фільтром. Іншу (коротку) голку, що з'єднана трубкою з крапельницею, також уводять через корок у флакон (у деяких системах є тільки одна велика голка, яка виконує подвійну функцію — як повітропровідник і як провідник рідини). Флакон перевертають догори дном, крапельницю підіймають так, щоб її фільтр був угорі, а трубка, з'єднана з канюлею, — внизу. Поступово опускаючи периферійний кінець системи, витискують повітря з крапельниці. Заповнивши резервуар рідиною наполовину, повертають крапельницю в робоче положення і видаляють повітря з трубок доти, доки з канюлі не потече розчин. На канюлю надягають голку, а трубку вище від голки затискують затискачем. Заповнену систему встановлюють на штатив і з'єднують з голкою, що міститься у вені, фіксуючи останню до шкіри лейкопластирем. За допомогою гвинтового затискача регулюють швидкість інфузії, яка може становити в середньому 45—60 крапель за 1 хв (за необхідності швидкість уведення препаратів можна змінювати). По закінченні вливання голку з вени виймають, місце уколу обробляють спиртом і затискують стерильним тампоном або серветкою. Під час інфузії слід бути дуже уважним, щоб запобігти різним ускладненням, особливо повітряній емболії, що може виникнути внаслідок засмоктування в судини повітря із системи для інфузії або з відкритого катетера під час пункції вени.