2.3. Вплив заходів державного регулювання та контролю на стан економічної безпеки держави в умовах економічної інтеграції

Входження України до світового економічного та торговельного простору поряд з позитивними результатами призведе до певних негативних моментів. Усвідомлення на рівні державних виконавчих органів реальних загроз економічній безпеці від участі в процесах глобалізації та обрання вірної зовнішньоекономічної політики дозволить знівелювати їх негативну дію чи й взагалі звести їх нанівець [7, с.25]. Тому зупинимося на основних проблемах, що виникають в результаті економічної експансії у сфері економічної безпеки та запропоновані шляхи щодо їх вирішення.

Кожна країна, якою б економічно розвинутою вона б не була, жодним чином не застрахована від агресивних проявів іншої держави чи складової її економіки. Тому до першочергових завдань держави входить такий вид діяльності, як забезпечення власної економічної безпеки. Як показує світовий досвід, забезпечення економічної безпеки – це, насамперед, гарантія незалежності країни, умова ефективності життєдіяльності суспільства. Одним з головних завдань економічної безпеки є збереження і зміцнення позиції країни у світовій економічній системі. У США, країнах Європи, Японії розробляються і реалізуються концепції національної безпеки з урахуванням власних економічних інтересів. Постає ця проблема і перед новими індустріальними країнами, постсоціалістичними державами, країнами СНД [13, с. 82].

Досить гостро стоїть ця проблема перед Україною, яка завдяки своєму географічному розміщенню викликає нездоровий інтерес до себе зі сторони ближнього та дальнього зарубіжжя. Тому невизначеність напрямків розвитку держави, відсутність чітких стратегічних планів розбудови економіки створює сприятливий ґрунт для встановлення економічної залежності країни. Це насамперед актуально для України, яка тільки зараз починає створювати власну систему економічної безпеки. Тому визначення основних напрямів державної політики для усунення зовнішніх та внутрішніх загроз економічній безпеці України є головним завданням органів державної влади. Успішне вирішення цих завдань можливе при поєднанні практичного досвіду та наукових розробок у даній сфері діяльності, що і визначає актуальність проведення досліджень у даному напрямі.

Розвиток людства, науково-технічний прогрес призвів до значного підвищення споживанням людством природних ресурсів, що призводить до їх стрімкого скорочення та виникнення дефіциту сировини. Ця проблема вносить значні корективи в міжнародну політику, яка наразі спрямована на досягнення економічної домінації країни та забезпечення її сировинними ресурсами, що є причиною різних конфліктів, в першу чергу військових. Але в умовах глобалізації збройні конфлікти є крайньою і неефективною формою боротьби за економічне домінування. У сучасному суспільстві, де провідне місце у сфері виробничих та торговельних відносин поступово займають транснаціональні компанії, де постійно здійснюється переливання капіталу з однієї країни до іншої, ведення військових дій є невигідним і навіть безглуздим. До того ж війна вимагає великих витрат коштів та ресурсів, що будуть витрачені на її проведення.

Тому зараз на перший план виходять так звані економічні війни, завданням яких є поставити під контроль економіку іншої держави за допомогою економічних засобів впливу. До того ж, економічні війни, експансії є більш рентабельними в порівнянні з військовими конфліктами, адже економічна війна не знищує потенціал конкурента, а дозволяє в певній мірі використовувати його та контролювати діяльність країни конкурента й направляти її на задоволення власних потреб [51, с. 136]. Саме таку політику ведуть на міжнародному рівні високорозвинені країни, які під різними масками і гарними гаслами пропонують мало розвинутим країнам свою „гуманітарну” допомогу та намагаються посилити свої позиції у світі за рахунок ресурсів (природних, трудових, інноваційних тощо) таких країн. Особливо небезпечною ця політика є для фінансово- та енерго- залежних країн до складу яких і входить Україна [204, с. 26]. Саме фінансова залежність призвела до того, що за стратегію розвитку країни була прийнята програма „шокової терапії” нав’язана МВФ та СБ, що „… відтворила на терені України основні руйнівні чинники кризи США 1929-1933 рр., гіперінфляція, криза платежів, зниження якості робочої сили і, нарешті, фінансовий крах… Кому це вигідно? … Це вигідно тільки розвинутим країнам, які переслідують власні цілі, борючись за розширення власних ринків” [202]. Зважаючи на те, що саме ці мотиви формують на сьогодні державну зовнішню політику країн світу та визначають стратегію їх участі у світовому господарстві, необхідно чітко визначити роль і місце нашої держави в на міжнародній арені виходячи з національних економічних інтересів та необхідності їх захисту від експансії.

Оцінка ролі держави в умовах глобалізації світогосподарських зв'язків показує, що вона поступово знаходить ту нішу, яку вона і повинна займати сьогодні, а саме:

• охорона прав людини, суб'єктів господарювання і суспільних організацій;

• виконання ролі арбітра в численних суперечках і конфліктах;

• визначення законодавчих „правил гри” в економіці і суспільно-політичному житті й контроль за виконанням цих правил;

• виконання за дорученням суспільства низки функцій, які нераціонально або небезпечно доручати приватним особам чи яким-небудь інститутам;

• боротьба зі злочинністю і тероризмом;

• охорона від замахів ззовні, регулювання зовнішніх відносин, захист інтересів своїх громадян і фірм за кордоном.

У минулому під безпекою розуміли захист країни від нападу ззовні, шпигунства, замаху на державний і суспільний лад. Потім додали заходи проти загрози впасти в економічну залежність, збанкрутіти, втратити національне обличчя. Стали ураховуватися демографічні, техногенні і екологічні чинники. В результаті виникла тенденція включати в це поняття майже всю проблематику життя і діяльності сучасного суспільства. Тим самим саме поняття „безпека” розмивається, на цій основі вже не побудувати чіткої програми дій [203, с.22].

Ми виходимо з того, що предметом першочергової турботи держави і регіонів з погляду безпеки повинні бути: політична стабільність; цілісність держави; оборона; техноекологічна безпека; соціально-економічна безпека; зовнішньополітичні пріоритети. Перелік потенційно вразливих місць економічної свободи і суверенітету вказує на необхідність державного втручання, легітимність якого обґрунтовується трьома положеннями:

• по-перше, повна відмова від будь-яких форм державного регулювання неможлива, оскільки ігнорування економічних функцій органами влади натрапляє на перешкоди, пов'язані із забезпеченням функціонування самих законів ринку;

• по-друге, самі ринкові механізми не можуть запобігти і скорегувати виникнення економічних диспропорцій та економічної кризи без відповідних заходів держави;

• по-третє, розширення арсеналу засобів економічного захисту за рахунок даних економічної розвідки дає можливість приватним підприємствам використовувати цю інформацію для завоювання нових ринків, збереження своєї ринкової частки і захисту свого наукового, технічного і комерційного потенціалу.

Глибинною основою національної безпеки сьогодні виступає геоекономічний чинник, утворюючи специфічний симбіоз з геополітикою і військово-стратегічною складовою. Вчені зазначають, що сьогодні можна говорити як мінімум про три моделі економічної і зовнішньоекономічної безпеки України, що пропонуються в межах різних економічних напрямів.

1. „Реактивна” модель безпеки, яка передбачає швидке реагування держави на соціально-політичні зміни на макро- та мікро- рівнях. Ця модель може виявитися найефективнішою в перехідних чи то кризовий період розвитку суспільства, адже в ній економічна безпека пов'язана з більш масштабною системою державної, національної безпеки. Під об'єктом захисту розглядається „національна економіка", з урахуванням сукупності умов і чинників, що забезпечують її незалежність, стабільність і стійкість.

2. „Макроекономічна” модель виходить з того, що в умовах кризових і великомасштабних перехідних процесів економічного і зовнішньоекономічного характеру механізми стабілізації і забезпечення безпеки є достатньо суперечливою малорегульованою системою. Тому до змістовних критеріїв безпеки слід віднести ефективний розвиток економіки і підвищення якості життя населення країни.

3. „Управління ризиками” вводить в науковий аналіз проблем економічної безпеки категорію „ризик” і припускає передбачення можливих надзвичайних соціально-економічних наслідків з тим, щоб запобігти, ослабити або пом'якшити їх наслідки 269.

Ми вважаємо за доцільне виділити ще одну модель – „оперативно-аналітичну”, яка базується на застосування методів оперативного аналізу з метою швидкого реагування на внутрішні та зовнішні чинники розвитку зовнішньо-торговельних відносин з урахуванням можливих ризиків та наслідків їх прояву.

Дані моделі реалізуються як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. При цьому система управління економічною безпекою регіону повинна мати властивості системи, що постійно пристосовується й удосконалюється. Мета системи, способи і методи її реалізації, структура, спрямованість, форми діяльності даної системи повинні трансформуватися відповідно до змін внутрішнього і зовнішнього середовища, забезпечуючи при цьому прийнятний стан економічної безпеки регіону в кожний конкретний момент часу.

На сьогодні існує практика управління соціально-економічними процесами – вирішення проблем по мірі їх виникнення. В сучасних умовах, діяльність державних органів управління в основному направлена на компенсацію збитків від дії загроз економічної безпеки або на подолання негативних тенденцій розвитку об'єкту. Тому необхідна розробка системи управління економічною безпекою регіону, що дозволить перейти від епізодичних заходів до створення стабільного механізму забезпечення безпеки, регулярне виявлення і вирішення всієї сукупності проблем. Успішне функціонування такої системи управління можливе тільки за умови реалізації принципу випереджаючого управління.

Але для ухвалення ефективних управлінських рішень необхідна комплексна, своєчасна інформація, що дозволяє встановити систему прямого зворотного зв'язку між законодавчою і виконавчою владою, з одного боку, і реакцією на них в масах населення, на підприємствах, в установах і організаціях, з іншого. Але отримати таку інформацію зараз досить важко через відомчий підхід до формування інформаційних потоків і надання аналітичних матеріалів. Унаслідок чого, управління часто мають значну за об'ємом, але абсолютно різнопланову, не злагоджену між собою інформацію.

Вважаємо, що для вирішення даної проблеми доцільно створити на державному рівні єдиний виконавчий орган, як то Міністерство з питань економічної безпеки, з обов’язковим введенням до його структури Інформаційно-аналітичного департаменту. На регіональному рівні при Державних адміністраціях областей доцільно створити підпорядковані даному Міністерству управління з питань економічної безпеки, в яких доцільно мати спеціальні інформаційно-аналітичні центри. Основна мета діяльності таких центрів – підвищення ефективності збору, обробки і розподілу даних про стан різних об'єктів на території регіону на користь інформаційної підтримки органів влади і місцевого самоврядування при рішенні задач управління соціально-економічними процесами і завдань забезпечення економічної безпеки регіону.

В завдання центру необхідно включити проведення моніторингу стану економічної безпеки регіону. Необхідна глибока структуризація інформації, її аналітична обробка з виходом на систему оцінок і прогнозів. Можливе використовування інформаційних ресурсів даного центру на умовах платності і конфіденційності інформації з метою забезпечення підприємницької діяльності, наприклад в інвестиційній, банківській діяльності. Унаслідок того, що аналітичний центр дозволить здійснити ефективний збір, обробку, накопичення і розподіл даних про стан різних об'єктів і територій регіону, ці дані можуть бути використаний підприємницькими структурами, банками, страховими компаніями для оцінки ступеня надійності різних об'єктів.

Таким чином необхідно чітко усвідомлювати реальні загрози економічним інтересам України визнати провідну роль в їх передбаченні й усуненні. Для цього необхідних комплексний підхід до впровадження на державному та регіональному рівні низки заходів направлених на активізацію державних виконавчих органів стосовно моніторингу економічної ситуації, її аналітичної оцінки, виявлення ймовірних зовнішніх та внутрішніх загроз та їх попередження. Створення пропонованих нами державних структур дозволить в деякій мірі вирішити дані завдання, проте варто продовжити пошук нових підходів та шляхів у даному напрямі.

З розвитком та ускладненням зовнішньоекономічних відносин, коли порушення митних правил, як правило, відбувається не шляхом прямої контрабанди, а через ухилення від податків та платежів, тобто з кримінальної площини переходить в економічну, зростає значення та роль митних органів, які безпосередньо здійснюють „...митну справу та реалізують митну політику держави у сфері забезпечення її економічних інтересів при зовнішньоекономічній діяльності” [167, с. 11].

Одним з основних видів злочинів при зовнішньо-торгівельних операціях є ухилення від митних зборів та платежів наслідком чого є виведення значних сум з-під оподаткування, а отже, з доходу бюджету до „тіньового” сектору економіки. На сьогодні це одна з найбільш болючих проблем України і інших країн пострадянського простору, яка вимагає подальшого дослідження та невідкладного удосконалення механізму державного регулювання як у економічній так і у правовій площині. Актуальність пошуку науково обґрунтованих підходів щодо упередження та виявлення митних злочинів у економічній сфері посилює прагнення України увійти до складу європейської співдружності, адже на сьогодні до бюджету за самими скромними підрахунками не доходить від 30 до 50% митних платежів та податків тоді як у високо розвинутих країнах ця цифра сягає 12-15%, а „ ... з окремих видів імпортних товарів, що реалізуються на ринку України, близько 40-60% - це товари тіньового сектору економіки” [58, с. 339].

Наразі визначимо основні види митних злочинів, що скоюються у сфері зовнішньої торгівлі, їх природу та вплив на стан економічної безпеки країни. Для цього розглянемо наступні питання:

• опису та класифікації митних злочинів у науковій літературі;

• визначення причин та способів виявлення злочинних дій при ЗЕД;

• дослідження стану та ефективності застосування заходів кримінальної відповідальності стосовно митних злочинів;

• визначення основних напрямів діяльності митних органів для попередження та виявлення митних злочинів і забезпечення економічної безпеки України у сфері ЗЕД.

Виникнення митного оподаткування на Русі одні вчені пов’язують з розповсюдженням православ’я коли „духовенство, якому був доручений нагляд за торгівельними вагами і мірами, ввело звичай на Русі збирати мито”, інші посилаються на договір князя Олега з греками 907 р. коли обговорювалися права руських купців: „... хай торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого” [153, с.18]. Посилаючись на даний договір вчені вважають, що мито існувало на Русі і до прийняття християнства та стверджують, що торгівельний збір (мито) за перевезення товарів через застави та за користування місцем для торгу є давнім слов’янським звичаєм.

Як би там не було, але безперечним є факт, що митні збори в епоху Київської Русі здійснювалися окремо кожним князівством, поділялися на проїзні та торгові і значно примножували місцеву казну. Спочатку мито знімалося з кількості товару – з воза, міри без врахування його вартості, а пізніше при визначені розміру мита почали звертати увагу і на цінність майна, що продається.

З розвитком державності питання зовнішньої політики і торгівлі, а отже і митного регулювання почали вирішуватися централізовано на загальнодержавному рівні. У XVI столітті вводяться „митні грамоти” та починається примусовий набір купецтва до управління митниці, а з 1655 року почав діяти Єдиний митний статут, який замінив дрібні митні збори єдиним митом у розмірі 5%. Вважається, що саме з цього моменту „... митниця стає державною службою, призначеною для захисту економічних інтересів країни” [39, с.6]. Основними джерелами поповнення казни на той час були – мито і відкуп продажу горілки.

Кримінальна протидія сплаті митних зборів виникла паралельно з уведенням митних платежів і проявлялася як у вигляді контрабанди, яка „...існує стільки ж, скільки існує держава” [175, с. 276], так і через корумповані дії чиновників та наглядачів митниць, яких „... иностранные купцы зачастую держали на откупе (на зарплате)...” [151, с.13]. При цьому за результатами дослідження злочинних дій пов’язаних з зовнішньоторговельними операціями ще на початку ХХ століття вчені дійшли висновку, що „...контрабандой занимаются лица высших слоев общества и торгового сословия ... случаи освобождения таких лиц от денежной ответственности поощряет их деятельность и побуждает других заняться тем же промислом”. За висновками В.О.Пузіно, які актуальні і на сьогодні, уряд безсилий у боротьбі з контрабандою та ухиленням від сплати мита, в яких були задіяні особи, що займали в країні достатньо високі пости [151, с. 82].

З розвитком суспільства змінювалися і удосконалювалися види митних злочинів. Якщо спочатку переважала майнова контрабанда, що здійснювалася через уникнення митних постів та митного догляду або ж через приховання від догляду майна, то в подальшому значне місце у структурі митних злочинів почали займати випадки ухилення від сплати мита та інших митних платежів. І якщо в середині ХІХ на початку ХХ століть кримінальне і митне законодавство не розділяло як окремі злочини контрабанду і ухилення від митних платежів, а застосовувало поняття „дефраудації”, що включало в себе і обман та шахрайство з метою ухилення від мита і контрабанду, то на сьогодні у кримінальних кодексах розвинутих країн ці злочинні дії розглядаються як окремі види злочинів.

Крім того ми вважаємо що до категорії митних злочинів необхідно включати не тільки злочини скоєні з ініціативи суб’єктів ЗЕД, але й злочини скоєні представниками митної служби чи іншими посадовими особами, які провокували їх скоєння, адже і ті й інші завдають значної шкоди державі та загрожують економічній безпеці країни. Тому при визначення видів митних злочинів ми включаємо до їх складу контрабанду, ухилення від митних платежів, злочини проти власності та злочини у сфері службової діяльності як показано на рисунку 2.1.

ВИДИ МИТНИХ ЗЛОЧИНІВ

Контрабанда

Ухилення від митних платежів

Злочини проти власності

Службові злочини

• з приховуванням від митного контролю (фізичне, за документами);

• поза митним контролем (поза місцем, поза часом, через звільнення від митного контролю

- заниження митної вартості при імпорті та завищення при експорті;

- псевдо експорт;

- псевдо транзит;

- неправильне визначення коду ТН ЗЕД;

- незаконне використання пільг тощо.

- вимагання і шахрайство;

- привласнення, розтрата, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем;

- умисне знищення або пошкодження майна;

- порушення обов’язків охорони

- зловживання владою чи службовим становищем;

- перевищення повноважень;

- службове підроблення;

- службова недбалість;

- одержання хабара;

- провокація хабара;

Рис. 2.1. Види та характеристика митних злочинів, що регулюються Кримінальним Кодексом України.

Проте у сфері зовнішньоекономічної діяльності контрабанда і на сьогодні займає чільне місце у переліку митних злочинів, але вона дещо трансформувалася і з майнової перетворилася у переважно економічну, що вимагає певних навичок і вмінь від представників митних і інших контролюючих та правоохоронних органів для проведення документальних перевірок.

На сьогодні контрабанда є невід’ємною частиною економічної злочинності, яка тісно пов’язана з функціонуванням „тіньової” економіки, ухиленнями від сплати митних платежів, розкраданнями та податків, посадовими злочинами, корупцією тощо. При цьому слід зазначити, що ускладнення фінансових схем з метою здійснення контрабандних операцій призвів до переважання групової форми даного злочину, що згідно Кримінального кодексу України карається більш суворо [145, с. 65].

В Україні де до 40 % внутрішнього валового продукту знаходиться у тіньовому секторі [58, с. 339], де діє незбалансована однобока система митного контролю, яка здійснює здебільшого церберські функції та позбавлена можливості проведення повноцінного фінансового контролю суб’єктів ЗЕД на сьогодні були створенні певні передумови для здійснення митних злочинів. На наш погляд серед основних причин, які сприяють скоєнню митних злочинів є :

• недосконала організація системи правового, економічного та фінансового контролю діяльністю підприємств суб’єктів ЗЕД, як правило, контролюється безпосередньо зовнішньоекономічна операція, та не досліджуються операції які передували їй і які були здійсненні після митного оформлення;

• недосконале законодавство, що регулює ЗЕД, наявність великої кількості нормативних документів та поправок до них, які нерідко не узгоджені між собою, наявність пільг з ліцензування та квотування дозволяють при здійсненні одно типових операцій по різному класифікувати їх застосовувати різні ставки митних платежів до різних суб’єктів в залежності від їх „фришування”;

• та податкове законодавство завищені ставки митних платежів та непрямих податків, які примушують учасників ЗЕД до пошуку шляхів ухилення від їх сплати з метою забезпечення прибутковості свого бізнесу;

• недосконале правове законодавство та не готовність судових органів кваліфіковано розглядати справи з митних та податкових злочинів, що не дозволяє вірно класифікувати митні злочини та притягувати до належної відповідальності винних осіб;

• високий рівень корумпованості на всіх гілках законодавчої та виконавчої влади, що спонукало до формального підходу при здійсненні митного контролю безпосередніми його виконавцями;

• багатовідомча структура регулювання та контролю ЗЕД та відсутність єдиного методологічного підходу та інформаційного простору щодо здійснення економічного, фінансового та правового контролю;

• низький рівень фінансування митних органів (якщо в країнах з розвинутою економікою на утримання митних органів витрачається до 1,5% бюджету та в Україні від 0,5 до 0,8%), що не дозволяє розвивати матеріально-технічну базу митниць та поліпшувати якість митного контролю;

• низький рівень матеріальної і соціальної захищеності посадових осіб митних органів призводить до розвитку хабарництва та до зловживання службовим становищем посадовими особами митниць та митних постів;

• низький рівень оцінки інтелектуальної праці в країні призвів до переходу високоосвічених та кваліфікованих фахівців на роботу до комерційних структур, що дозволило їм розробляти складні фінансові схеми, використовувати передові технології та досягнення науки і техніки для ухилення від митних платежів або ж їх мінімізації;

• відсутність достатньої кількості висококваліфікованих кадрів, які можуть здійснювати не тільки технічні процедури митного оформлення і контролю, але й проводити документальні перевірки з застосуванням методів аудиту та використовувати аналітичні процедури для визначення і оцінки реальних ризиків підтвердження достовірності задекларованих даних;

• неспіврозмірність можливих економічних та матеріальних вигод отриманих від скоєння митного злочину з мірою адміністративної та кримінальної відповідальності за них.

Глибоке вивчення та поступове викорінення даних причин, на що сьогодні спрямовані зусилля уряду, дозволить в значній мірі скоротити обсяги митних злочинів як зі сторони суб’єктів ЗЕД так і зі сторони посадових осіб митних органів. Але при цьому дії уряду повинні бути комплексними, послідовними та зваженими. Боротьба з контрабандою та корупцією у сфері ЗЕД нерозривно пов’язана з внутрішньодержавними економічними, політичними та соціальними проблемами, це тільки одна зі складових єдиної загальнодержавної програми направленої на захист економічної безпеки країни.

Виявлення фактів скоєння митних злочинів передбачає розробку та провадження системи комплексних антикорупційних та анти контрабандних заходів уповноваженими правоохоронними органами та органами економічного контролю держави головна роль у впровадженні яких покладається на митну службу. При цьому для досягнення позитивного результату необхідно домогтися реорганізації роботи митних органів, перенесення центру тяжіння при здійсненні митного контролю з поточного огляду та перевірки достовірності даних товарно-супровідних документів на наступний контроль, який буде здійснюватися спеціалістами – митними аудиторами.

Як зазначалося вище перші реальні кроки у напрямку вдосконалення митного контролю та приведення його до вимог Кіотської конвенції зроблено з прийняттям чинного Митного кодексу України в якому визначені форми та порядок проведення митного контролю, вказані права митних органів при здійсненні такого контролю. При цьому для української митниці довгий час була і на сьогодні залишилася головною фіскальна функція, коли для інших держав з більш розвиненою економікою, фіскальна функція відходить на другий план. У таких країнах за допомогою діючої системи державного регулювання економікою застосування таких важелів економічного контролю, як збір мита та інших платежів здійснюється автоматично, а митні органи контролюють законність зовнішньоекономічної діяльності та є механізмом її тонкої регулятивної настройки щодо впровадження та захисту державного інтересу.

Проблеми вдосконалення системи митного контролю та митного оформлення експортно-імпортних операцій були і є досить актуальними. Їх вирішенню присвячено достатня кількість публіцистичних і наукових праць авторами яких є як посадові особи митних органів, так і провідні вчені. Серед найбільш відомих вітчизняних авторів, що працюють над даною проблемою є О.Гребельник [58], О.Мартинюк [161], П.Пашко [207], В.Науменко [184], С.Терещенко [308] та інші. Розглядаючи динаміку удосконалення процедур митного оформлення та контролю в Україні через призму історичного їх розвитку та впровадження світового досвіду практично всі автори приходять до одного висновку – найбільш перспективним напрямком поліпшення роботи митних органів є проведення митного контролю через певний час після завершення митного оформлення через застосування методів економічного контролю і аудиту.

Тому на сьогодні досить гостро стоїть питання застосування методів аудиту при провадженні митного контролю. Складність ефективного функціонування митних органів відносно попередження, виявлення та усунення порушень економічного характеру пояснюється тим, що на сьогодні усі держави бажають розширити економічні кордони для вітчизняного бізнесу, але до 50% світової торгівлі не просто експорт і імпорт. Частіше всього переміщення товарів відбувається у межах однієї транснаціональної корпорації (між її підрозділами) чи між підприємствами різної організаційно-правової форми, які є спорідненими особами, що згідно чинному законодавству передбачає наявність певних пільг при митному оформленні таких зовнішньоекономічних операцій щодо нарахування та сплати зборів і платежів до бюджету. І тут митниця повинна обрати таку позицію, щоб захистити інтереси держави у разі фальсифікації подібних операцій і забезпечити надходження до державного бюджету, але при цьому зберегти інвестиційну привабливість економіки.

Ми підтримуємо позицію фахівців митної справи, які вважають що „…діяльність митної служби повинна базуватись на аналізі причин та проявів митної небезпеки, та призводять до загроз у зовнішньоекономічній діяльності, та відповідно вживати заходів з ліквідації або локалізації цих причин” [208, с. 141].

Повторимося, що Всесвітня митна організація (ВМО) дійшла висновку, що найближчим часом митниця при виконанні своїх функцій в царині захисту економічних інтересів держави буде спиратись на два головних принципи: оцінка ризику і пост-аудит.

Оцінка ризику означає, що усі товари, які перетинають кордон країни, попередньо оцінюються з точки зору системи критеріїв ризику. У зв’язку з цим велику роль відіграє наявність попередньої інформації, яка зокрема збирається накопичується та попередньо обробляється в підрозділах митної розвідки. Оскільки на сьогодні у структурі митної служби України такий підрозділ не передбачений, то схожі функції виконує інформаційно-аналітичне митне управління.

Принцип пост-аудиту означає, що спеціальні аудиторські підрозділи митниці можуть перевірити будь якого суб’єкта ЗЕД у будь який час.

На сьогодні, Україна єдина країна Європи (без країн СНД), де митні органи не мають права на оперативно-пошукову діяльність. Україна та Казахстан єдині з країн СНД, де митні органи не мають права на оперативно-пошукову діяльність.

Україна єдина країна Європи та СНД, де митні органи мають обмеженні права на перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів ЗЕД.

Діючий Митний кодекс України, в силу вже згаданої історичної специфіки, також не відповідає міжнародним прийнятим нормам, зокрема Кіотській конвенції. Однак, в новому Кодексі (п. 5 ст. 41, ст. 60, ст. 69) вже з’явилось згадування про проведення певних процедур після завершення митного оформлення, правда у вигляді однієї з форм митного контролю – перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України [167].

У комплексі з іншими законодавчими актами, насамперед із Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та Указом Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, Митний кодекс України дає певну правову основу для контролю за окремими аспектами фінансово-господарського життя суб'єктів ЗЕД, та відповідно створення системи митного аудиту.

На сьогодні в структурі Держмитслужби існує Департамент аналізу ризиків та аудиту, до функцій якого віднесено контроль за дотриманням митного законодавства суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та митними органами, у тому числі методами аудиту, із застосуванням сучасних інформаційних технологій та проведенням організаційно-контрольних заходів на митній території України.

Основою правильної організації роботи посадових осіб даного департаменту щодо попереднього виявлення ознак митних злочинів, і в тому числі ухиленні від сплати митних зборів та податків є:

• перевірка дотримання процедури митного контролю на всіх етапах декларування та пред’явлення вантажу, дотримання технології митних процедур, діючих правил посадовими особами митниць;

• регулярність, систематичність інформаційно-аналітичної роботи, охоплення всіх джерел інформації та „перехресний” співставний аналіз наявної інформації з метою виявлення фактів правопорушень, тенденцій за динамікою, структурою та способами порушень та злочинів;

• облік систематичних правопорушників суб’єктів ЗЕД, у тому числі організацій що здійснюють декларування, виступають гарантами сплати митних платежів, митних брокерів, перевізників та інших з застосуванням даних про факти відмови в реєстрації чи правопорушеннях при реєстрації; відомостей про ці організації отриманих від правоохоронних органів та податкової служби;

• надійна, відпрацьована схема прийому, фіксування, реєстрації і обміну інформацією між підрозділами митного органу та митної системи в цілому за ознаками правопорушень;

• постійна взаємодія та регулярний обмін оперативною інформацією про очікувані та здійснені прав оправні дії з іншими правоохоронними органами; розробка та реалізація спільних заходів з виявлення та розслідування правопорушень;

• своєчасність проведення попереджувальних заходів при виявленні ознак правопорушень та інші.

Упровадження розглянутих вище елементів попередження злочинності у сфері зовнішньої торгівлі тісно взаємопов’язані, кожен з них важливий, незамінний і необхідний до виконання. Тільки комплексне їх застосування дозволить оптимізувати систему митного контролю та забезпечити повноцінний захист економічних інтересів держави при зовнішньоторговельних операціях.

Крім того, ще у 2004 році на розгляд до Верховної Ради України було запропоновано законопроект № 5081 „Про митну службу України”, де у ст. 27 закріпляється право на проведення митними органами перевірок підприємств на основі методів аудиту та законопроекти №№ 5223, 5228 „Про внесення змін до Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” та „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”, якими передбачено надання митним органам права на оперативно-розшукову діяльність та досудове слідство. Проте політичні, економічні та соціальні баталії, що супроводжували законотворчий процес протягом 2004-2006 років відсунув на невизначений час розгляд даних законопроектів та прийняття відповідних Законів.

Отже, ми бачимо, що на сьогодні не стоїть питання, чи повинні здійснювати митні органи перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи при цьому методи аудиту та оперативні джерела інформації, чи ні. Це питання часу та сьогоденної вагомості суб’єктивних факторів, які впливають на законотворчий процес. Але на сьогодні надзвичайно актуальним є творче опрацювання досвіду, як митних служб інших країн, так і інших правоохоронних та контролюючих органів України з питань перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств. Необхідно напрацьовувати теоретичну та методичну базу для цієї діяльності, створювати умови для підготовки фахівців-митників з цього напрямку роботи.

Аналіз законодавчої бази України, особливо в порівнянні з досвідом інших країн, показав, що прийняття Верховною Радою України законопроектів „Про митну службу України”, „Про внесення змін до Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” та „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” є не відомчою примхою, а вимогою часу.

Наступним необхідним кроком повинно стати ініціювання прийняття Закону України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” в частині визнання митних органів України – органами дізнання за кримінальними справами про умисне ухилення від сплати податків, стягнення яких контролюються митними органами (ст. 212 Кримінального кодексу України), а також надання митним органам права здійснювати заходи з погашення податкового боргу (внесення змін до п. 2.3.1. Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

У комплексі ці Закони дозволять, митним органам повноцінно працювати зміщуючи акцент в роботі з суцільного контролю до дійсно вибіркового моніторингу діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Крім того, прийняття Закону України „Про митну службу України” дозволить чітко визначити повноваження Держмитслужби, права якої на сьогодні розкидані на три Кодекси та з півтора десятка Законів України та указів Президента України.

Головний висновок, який можна зробити за результатами проведеного аналізу законодавчої, нормативно-правової бази України з питання регулювання та контролю зовнішньоторговельних операцій та практики роботи митних органів України в цьому напрямку - Державна митна служба України на сьогодні не може в повному обсязі виконувати функції сучасної національної митної служби, адже відсутня одна із основних складових роботи будь-якої митної служби – системи контролю за зовнішньоекономічними товарами після їх випуску для вільного обігу. Як наслідок, митні органи зосереджені на безпосередній роботі з вантажем, поки він перебуває під митним контролем, а це потребує значно більших зусиль та ресурсів (людських, матеріально-технічних) і є менш ефективним, ніж система керування ризиками та пост-аудит за якими майбутнє у провадженні митної політики держави. Для вирішення даної проблеми пропонуємо внести значні зміни до розділів „положення та терміни” та „Митний контроль”, які полягають у розкритті основних положень щодо здійснення митного контролю методами аудиту, узаконенні поняття „митно-податковий аудит” та конкретизації методів та прийомів його здійснення.