Розвиток інтеграційного процесу в Україні

Етапи інтеграції за А. Зазимко 98, с.337	Стан інтеграції Україні до світового економічного простору
Створення сталих торгових відносин	Торгівля товарами здійснюється більше ніж зі 150 країнами світу
Створення зон вільної торгівлі	Ведуться переговори з Європейським Союзом про створення зони вільної торгівлі до кінця 2008 р.
Створення митного союзу	Є членом Всесвітньої митної організації з 1992 р.
Створення спільного ринку	На стадії переговорів
Створення економічного союзу	Є членом ЄЕП, ГУАМ
Політичний союз соціально-економічної інтеграції	Відсутній

Джерело: розроблена автором

У процесі інтеграції в світовий економічний простір кожна держава, як правило зустрічається з великими труднощами. Україна входить в систему світового господарства, і від того, як цей процес буде проходити, залежить не тільки і не стільки динаміка зовнішньої торгівлі, а перш за все можливість подальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності України, орієнтуючись на майбутнє, має забезпечувати найповнішу реалізацію потенціалу нації і через ефективну міжнародну взаємодію в науково-технологічній, торгівельній та фінансово-інвестиційній сферах сприяти становленню конкурентоспроможної економіки [143, с.89].

Основною метою сучасного і наступного етапів зовнішньоторговельних відносин є стабілізація політико-економічних відносин в країні, визначення основних пріоритетів розвитку зовнішньоторговельних відносин та однозначне підняття на якісно новий рівень економічної ефективності функціонування вже існуючої системи державного регулювання цими процесами. Для досягнення даної мети необхідно врахувати багатий досвід інших держав, що накопичений у сфері державного управління економічними й зовнішньоекономічними процесами та адаптувати його до умов України.

2.2. Механізми митного регулювання та контролю зовнішньоторговельної діяльності в Україні

Процес інтеграції України у світову економіку передбачає відкриття українського ринку для зарубіжних товарів та послуг згідно домовленостей з СОТ. При цьому дуже важливо враховувати всі особливості сучасного стану економіки України, такі як: недосконала нормативно-законодавча база її невідповідність європейським стандартам, використання у виробництві застарілих технологій, низький рівень забезпеченості населення.

Досвід європейських країн переконує, що інтеграційні процеси в економіці починаються зі створення найсприятливіших умов для торгівлі окремими товарами. Податкова інтеграція починається саме з інтеграційних процесів у митній політиці [190, с. 69]. Цей напрям можна вважати правильним, оскільки приведення у відповідність митних платежів є вихідним моментом гармонізації податкових систем у цілому. Адже саме мито першим стоїть на заваді економічній інтеграції, тоді як більшість інших податків регулюють внутрішні процеси споживання і накопичення.

Теоретичні аспекти порядку формування та реалізації митної політики як визначальної складової зовнішньоекономічної політики держави досліджували представники вітчизняної економічної науки. Так, Л.Адашис висвітлює особливості формування митної політики у контексті європейського вибору, а Л.Демиденко враховує вплив чинників процесу глобалізації на її розвиток. Дію інституційних механізмів митної політики визначають Д.Приймаченко та П.Пашко. Конституційні засади формування та здійснення митної політики висвітлено у роботах О.Дячка. Вплив порядку формування та механізмів реалізації митної політики на економічну безпеку держави розкриваються у працях С. Коляди. Проте постійна еволюція зовнішньоекономічних та політичних відносин вимагають пошуку нових форм і напрямів здійснення митної політики, її адаптації до міжнародних умов співпраці та співіснування.

З набуттям незалежності Україна почала формувати самостійну митну політику, визначати шляхи досягнення її цілей, розбудовувати власну митну систему. Одночасно з розвитком цього процесу відбувається переосмислення: по-перше, суті і завдань митної політики відповідно до власних інтересів України, її національної безпеки та вимог міжнародної спільноти; по-друге, інструментарію, який використовується для досягнення цих завдань. Головним завданням митної політики України в рамках захисту національних інтересів має бути знаходження ефективного балансу між захистом національної безпеки, національної економіки як інструменту створення добробуту нації, з одного боку, і правами споживачів щодо доступу до якісних імпортних товарів за розумними цінами, з іншого. У цьому контексті слід зазначити, що згідно ст. 3 Конституції України саме утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Державна митна політика як складова зовнішньоекономічної політики, має бути науково обґрунтована та базуватися на синтезі різноманітних теорій різних галузей науки.

Методологічні засади дослідження митної політики як об’єкту наукового пошуку висвітлені в роботах І.Карамбовича на думку якого „…тільки ґрунтовне, науково доведене дослідження закономірностей руху та розвитку митних процесів та явищ створює засади до формування адекватної їх суті митної політики як дієвого засобу зміцнення економічної безпеки та незалежності України… Митна політика, як і політика взагалі, стає функціонально самодостатньою і оптимальною лише тоді, коли вона науково обґрунтована” [125, с. 25].

Правильне розуміння терміна „митна політика” дає змогу чітко з'ясувати її призначення, що впливає на зміст правового регулювання [2, с. 14]. Митна політика термінологічно не є відокремленим поняттям, вона повинна розглядатися, перш за все, в контексті зовнішньоекономічної діяльності, стимулювання розвитку національної економіки.

З урахуванням геополітичної та внутрішньої ситуації в Україні основні напрями митної стратегії мають бути зосереджені на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні й нейтралізації внутрішніх і зовнішніх загроз економічній безпеці; на радикальному поліпшенні зовнішньоторговельного середовища через удосконалення методів і механізмів реалізації митної політики України [167, с. 3]. В цьому контексті для України має виключну актуальність дослідження фундаментальних науково-теоретичних проблем формулювання оптимального механізму митного регулювання, його впровадження та апробація в умовах експортно-імпортної діяльності зовнішньоекономічних суб`єктів.

Тому визначимо основні напрями удосконалення митної політики для забезпечення економічної безпеки держави у процесі розвитку зовнішньо-торговельної діяльності.

Перш ніж визначити основні напрями формування митної політики звернемося до трактування категорії „митна політика” її визначень, що містяться у науковій та навчально-методичній літературі останніх років.

Так К.Сандровський, вважає, що митна політика це система заходів, направлених на забезпечення економічної охорони державних кордонів і виконання зовнішньоекономічної програми держави в міжнародному спілкуванні через засоби митного регулювання, тобто державного впливу на сферу митних відносин [285, с.47].

Інші дослідники розглядають митну політику як сферу громадського життя. „У широкому методологічному смислі слова митна політика – це частина полі-тичної сфери життєдіяльності суспільства, пов'язана з діяльністю різних соціаль-них і політичних суб'єктів і, насамперед, держави щодо використання методів митного впливу з метою вирішення економічних, правоохоронних, соціальних та інших завдань. У вузькому, функціональному смислі слова митна політика – це сукупність цілей, завдань, принципів, форм і методів діяльності митних органів, закріплених у правових актах і нормативних документах” [3, с.88].

Відзначається оригінальністю визначення суті та змісту митної політики Є.Курасової, яка стверджує, що „...в умовах демократичного суспільства характер і призначення митної політики ускладнюється. Вона здобуває чітко виражений соціальний характер. Суть його в тім, що митна політика об'єктивно пов'язує державу, політичні інститути і структури, учасників зовнішньоекономічної діяльності, створює між ними відносини взаємодії та взаємозалежності. Характер цих відносин залежить від погодженості і досягнутого компромісу інтересів сторін, соціальних груп...” [148, с.14].

Деякі автори вважають, що митна політика – це система поглядів, ідей та переконань, яка формує основні правові та економіко-організаційні принципи митної справи і переносять сферу дії митної політики за межі економічних відносин, надаючи їй ідеологічного характеру .

У коментарі до Митного кодексу РФ А.Козирін визначає митну політику як цілеспрямовану діяльність держави щодо регулювання зовнішньоторговельного обміну (обсягу, структури та умов експорту й імпорту) шляхом встановлення відповідного митного режиму переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.

Згідно визначення митної політики інших авторів митна політика є складовою внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин та організації митної системи і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки і економічного суверенітету держави.

Розширене трактування митної політики наводиться у працях О.Гребельника, який розглядає змістовну наповненість митної політики з врахуванням владно-правових, організаційно-інституціональних, економічних і психологічних факторів, що впливають на її формування [58].

Глибоке гносеологічне дослідження з визначення сутності категорії „митна політика„ з точки зору економічної теорії провів І.Карамбович, який зазначив, що в залежності від цілей та спрямування засоби регулювання зовнішньоекономічних відносин можуть змінюватися від „абсолютного протекціонізму” до „абсолютного фритредерства”, тому „...митна політика має носити помірний та відносно еластичний характер, переходячи від зваженого протекціонізму до поміркованої вільної торгівлі. Ця політика повинна реагувати на зміни і модифікуватись відповідно до характеру змін у суспільстві і світовій політиці та економічній кон’єктурі„ [125, c. 6].

Не вдаватимемося до наукової полеміки, щодо визначення даного терміну – кожне з них має право на існування і розкриває певну сторону даної багатогранної категорії, проте звернемо увагу на те, що більшість з них пов’язує митну політику держави з захистом її економічних інтересів.

Таке бачення сутності „митної політики” законодавчо закріплене і у Митному кодексі України, згідно з яким „Митна політика – це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі” [167, с.10].

Українські вчені, аналізуючи принципи митної політики, дійшли висновку, що право як сукупність правових норм носить догматичний характер і не здатне еволюціонуватися саме по собі. Політика, як суспільне явище, навпаки, пов'язана з суспільством, для неї характерна діалектична природа, політика є самодостатньою за своїм змістом і незалежною від державної влади, примусу. У ситуації, коли, наприклад, в рамках митної політики одна держава вживає заходи у відповідь на дискримінаційні дії іншої держави, ці дії завдають збитків у першу чергу резидентам іншої держави, які фактично не несуть ніякої відповідальності за дії уряду, а вже потім, опосередковано, завдаються збитки економіці цієї держави. Аналогічно поняття національної безпеки і національних інтересів мають пріоритет перед інтересами окремих фізичних та юридичних осіб. Саме з цих причин можна говорити про правові принципи митної політики з певними застереженнями, оскільки правові норми не можуть відображати динаміки зовнішніх та внутрішніх об'єктивних факторів. Подібні зміни зовнішніх та внутрішніх об'єктивних факторів викликають зміни в змісті політики взагалі та державної митної політики зокрема, а ті, в свою чергу, ініціюють законотворчий процес, результатом якого стають зміни в правових нормах [197].

Основні засади митної політики ґрунтуються на принципах, встановлених Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ, в якому зазначено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

- принципом суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

• принципом юридичної рівності і недискримінації;

- принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів [101].

Конституція України 1996 року вперше в історії розвитку української державності, закріпила конституційні основи митної справи України і чітко визначила головні засади митної політики як складової державної політики України. Зокрема, у ст. 18 зазначається, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємного співробітництва з членами міжнародного співтовариства; у п.5 ст. 85 визначено, що Верховна Рада України визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики держави; п. 9 ст. 92 регламентує, що виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності та митної справи; п. 8 ст. 116 визначає Кабінет Міністрів України як орган, що організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи [136, с. 8, 32, 39, 54].

Наявність різних підходів до митної політики і її трактувань пояснюється багатогранністю і складністю цього виду діяльності, що безперечно вимагає проведення серйозних наукових досліджень. Необхідно не тільки зрозуміти і визначити місце митної політики в сучасній митній справі, але і з'ясувати її взаємозв'язок з такими категоріями, як політична воля, місія і принципи митної справи. Важливим завданням є визначення об'єкту і суб'єкта митної політики, а також аналіз впливу її зміни з циклами економічного розвитку суспільства, а також її зв'язок з іншими науковими поняттями.

Україна визначає і проводить єдину митну політику, спрямовану на прискорення товарообігу, стимулювання розвитку національної економіки, захист внутрішнього ринку та власного виробника, а також на розвиток митної справи, відповідно до загальновизнаних міжнародних норм. Крім того, сутність митної політики роз'яснюється у зобов'язальній частині щодо її реалізації митними органами, що закріплено у ст. 11 Митного кодексу, як виконання та контроль за додержанням законодавства з питань митної справи; захист економічних інтересів України; забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи; сприяння захисту прав інтелектуальної власності, застосування заходів тарифного і нетарифного регулювання під час переміщення через митний кордон України; здійснення та вдосконалення форм і методів митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів; здійснення комплексного контролю за валютними операціями у зовнішньоекономічній діяльності та щодо захисту інтересів споживачів, створення сприятливих умов для товарообігу та пасажиропотоку; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; розвиток міжнародного співробітництва у митній справі; ведення митної статистики; ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності; здійснення верифікації сертифікатів походження товарів з України [167, с. 11-12].

Головним центральним виконавчим органом, який забезпечує впровадження у життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та несе відповідальність за її стан, є Державна митна служба України [96, с. 5]. Тобто значну роль у просуванні України в напрямі євроінтеграції та реалізації її зовнішньоекономічних інтересів відіграє збалансована та виважена митна політика, основним суб’єктом впровадження якої в життя є Державна митна служба України. Тому модернізація митної системи України та поступове наближення її діяльності до європейських стандартів є важливою передумовою поліпшення митної політики та прискорення європейської інтеграції країни. При цьому митна служба є однією із головних складових системи захисту національних економічних інтересів держави.

Процес формування та реалізації митної політики держави має забезпечуватися ефективним механізмом, який був би здатний втілити її в життя. Державне регулювання митної діяльності повинно базуватися не на ізольованих та епізодично діючих державних інституціях, громадських організаціях, а на комплексі об'єднаних єдиною метою, методологією та організаційною структурою державних установ, об'єднань громадян та інших інституцій, які координуються з єдиного центру та працюють на постійній основі з метою формування та практичної реалізації митної політики. Держава повинна мати систему інститутів і організацій з відпрацьованими та ефективними технологіями, механізмами регулювання митно-правової діяльності. У своїй сукупності ці інститути забезпечують легітимність митних правовідносин, захист національних інтересів держави, прав і законних інтересів учасників митно-правової діяльності, їх відповідальність за невиконання чи неналежне виконання норм законодавства [197].

З урахуванням приєднання України до СОТ такий інституційний механізм повинен ґрунтуватися на чіткому виконанні процедурних правил СОТ, що стосуються не тільки законів, а й відомчих нормативно-правових актів та дій посадових осіб. Основними організаційно-правовими формами державного впливу на митну діяльність є створення нормативно-правової бази для її регламентації (контролю та коригування), організація та функціонування системи державних органів, що беруть участь в її реалізації.

Як стверджує Д.Приймаченко діючий інституціональний механізм формування та реалізації митної політики держави в цілому визначений основними положеннями, сформульованими в Конституції України, Митному кодексі України, законах та підзаконних нормативно-правових актах, але він не позбавлений певних недоліків, що породжує деякі складнощі перш за все у визначенні суб'єктного складу учасників, розмежуванні повноважень, відповідальності за прийняті рішення 271.

Визнання митної політики складним комплексним соціальним явищем спонукає до думки щодо недоцільності обмеження кола суб'єктів формування митної політики тільки державними органами. Це коло є значно ширшим, адже до нього, крім органів державної влади, входять різноманітні громадсько-політичні інституції, групи тиску та інші суб'єкти, які репрезентують інтереси окремих верств суспільства, діяльність яких має не менш важливе значення для прийняття рішень, пов'язаних із формуванням митної політики.

Формування досліджуваного інституціонального механізму здійснюється за умов суттєвого впливу політичних, економічних і організаційних факторів та залежить від характеру економіко-політичних взаємозв'язків у державі. Досліджуючи цей інституціональний механізм, пропонується виокремлювати суб'єкти митної політики – інституції, які беруть безпосередню чи опосередковану участь у формуванні або реалізації митної політики, та об'єкти митної політики – ті, на кого поширюється чи впливає митна політика. До першої групи пропонується віднести державні органи (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Мінфін України, Мінекономіки України, Держмитслужба України тощо), постійні та тимчасові робочі органи, консультативно-дорадчі органи при центральних органах виконавчої влади (Митно-тарифна рада при Кабінеті Міністрів України, Рада імпортерів при Кабінеті Міністрів України, Громадська рада при Держмитслужбі України), галузеві асоціації, об'єднання підприємств, різного роду групи інтересів та політичні групи, пов'язані із зовнішньоекономічною сферою діяльності (Торгово-промислова палата України, Асоціація митних брокерів України, Асоціація митних автоперевізників України тощо), а до другої – суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, різноманітні соціальні групи та окремих громадян [96].

Інституціональний механізм формування та реалізації митної політики втілюється, насамперед, в організації системи інституцій, об'єднаних спорідненою метою – участю у формуванні або реалізації митної політики. Таким чином, інституціональний механізм формування та реалізації митної політики - це певна система взаємодіючих суб'єктів (інститутів), які забезпечують цілісність, безперервність процесу регулювання суспільних відносин у митній галузі, а також створюють необхідні умови для задоволення постійно виникаючих і найбільш значущих потреб об'єктів митної політики.

Аналіз суб’єктів митної політики свідчить, що їх місце в цьому інституціональному механізмі визначається перш за все виконуваними функціями – функцією формування або функцією реалізації державної політики у митній галузі.

Функція формування митної політики передбачає діяльність інституцій щодо усвідомлення проблеми (з'ясування потреби), пошуку варіантів вирішення проблеми, прийняття політичного рішення, забезпечення умов для його практичного втілення, що знаходить своє зовнішнє відображення у нормативно-правовому закріпленні стратегічних цілей, завдань, принципів та напрямів діяльності у цій сфері у формі концепцій, програм розвитку, законодавчих актів тощо. Усвідомлення важливості та надзвичайної значущості для держави та суспільства в цілому діяльності, пов'язаної з формуванням державної митної політики, вимагає особливого аналізу складу суб'єктів цієї діяльності та їх компетенції. Зважаючи на це, потрібно акцентувати увагу на тому, що безпосередню участь у формуванні митної політики беруть не всі державні органи, а лише окремі з них, для яких це прямо визначено як завдання (наприклад, парламент, Президент України, уряд та окремі міністерства). Інші ж суб'єкти митної політики беруть участь у формуванні митної політики лише опосередковано, в межах своїх повноважень у цій сфері.

Функція реалізації митної політики охоплює діяльність щодо впровадження її в життя, досягнення запланованого результату, аналізу та формулювання пропозицій щодо її коригування. Виконання цієї функції спрямовано на досягнення тактичних та оперативних цілей, забезпечення вирішення конкретних завдань, що знаходить свій зовнішній вираз у комплексі організаційно-правових форм і методів їх діяльності.

Заслуговує на увагу те, що окремі суб'єкти митної політики одночасно виконують обидві ці функції, наприклад, Кабінет Міністрів України або Мінфін України.

Саме комплексний характер цих функцій і визначає багатовекторність та різноманітність діяльності окремих суб’єктів митної політики, різні обсяги та способи їх участі у формуванні та реалізації митної політики. Проте, незважаючи на їх належність до різних гілок влади, відмінність їх організаційно-правових рівнів, обсяг державно-владних повноважень, можна дійти висновку про необхідність використання системного підходу до аналізу їх діяльності. Означена діяльність спрямована на досягнення конкретних результатів у межах єдиного інституційного утворення, метою функціонування якого є захист національних інтересів, гарантування безпеки особи, суспільства і держави у митній сфері.

Зважаючи на те, що процес інтеграції України у світову економіку передбачає відкриття українського ринку для зарубіжних товарів та послуг згідно домовленостей з СОТ, для України першочерговим завданням є проведення розумної митної політики, що, у свою чергу, є однією з важливих складових економічної безпеки держави. При цьому дуже важливо враховувати всі особливості сучасного стану економіки України, такі як: недосконале законодавство – нормативна база, невідповідність європейським стандартам, використання у виробництві застарілих технологій, низький рівень забезпеченості населення.

Наразі необхідно здійснити удосконалення інституціонального механізму формування та реалізації митної політики, що передбачає:

• формування належної законодавчої бази, яка б забезпечувала чітке розмежування функцій та повноважень органів державної влади та її імплементацію до міжнародних стандартів та стандартів Європейського Союзу;

• вдосконалення системи управління елементами інституційного механізму та налагодження ефективної взаємодії між ними;

• уніфікацію процесу застосування адміністративно-правових та економічних важелів державного регулювання у сфері митної діяльності;

• запровадження сучасних інформаційних технологій у діяльність інституцій, що беруть участь у формуванні митної політики;

• забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів митної політики для громадськості, активного їх залучення до цього процесу;

• активізацію участі у виконанні євро інтеграційних заходів України;

• налагодження співпраці з міжнародними організаціями у цій сфері.

Ефективність дій державних органів у координації з недержавними забезпечується точним та вірним трактуванням самого поняття «митна політика». Вважаємо, що проблема вирішується групуванням інтерпретацій сутності митної політики за чотирма основними напрямами:

• адміністративно-правовим;

• організаційно-управлінським (інституційним),

• фінансово-економічним

• соціально-психологічним.

Адміністративно-правове трактування митної політики орієнтоване на розкриття її основних положень через дії нормативних актів, що спрямовані на застосування державної влади у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності. З цієї точки зору митна політика трактується як система або комплекс заходів, правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності перш за все адміністративного характеру, як впорядкованість і регулятивність в цій сфері за допомогою нормативно-законодавчої бази. Таке трактування митної політики лежить в основі формування адміністративно-правового механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Організаційно-управлінське визначення характеризує митну політику через державні організації та інститути, в яких вона розробляється, визначається і реалізується. Це, перш за все, виконавчі і законодавчі органи влади, різні компетентні організації і відповідні міністерства і відомства, що розробляють заборонно-дозвільні або обмежувальні системи з переміщення товарів і фізичних осіб через митний кордон України, організовують і здійснюють їх контроль. Організаційно-управлінський аспект впливає на формування інституційного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Фінансово-економічне трактування митної політики пов'язане з проведенням в життя зовнішньої і внутрішньої фінансово-економічної політики країни, що заснована на протекціонізмі або на вільній торгівлі, або на гармонійному поєднанні двох попередніх напрямів. Залежно від вибору того або іншого напряму і ступеня його дії (наприклад, протекціонізм може бути розумним, помірним, жорстким) на практиці застосовуються різні заходи економічної політики: митно-тарифного, нетарифного та податкового регулювання. Даний аспект лежить в основі формування фінансово-економічного механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Соціально-психологічне трактування митної політики пов'язане з тим, що поняття політики включає соціальну і психологічну складові, які окреслюють область продуманих конфліктно-консенсусних кроків, маневрів, лавірування; вимушених компромісів, угод, поступок, натисків і бар'єрів з урахуванням умов розвитку соціального середовища та психологічного стану учасників зовнішньоекономічних операцій. При цьому наявність політичної волі в проведенні, корегуванні або зміні напряму митної політики є найважливішою характеристикою відносин, що виникають в митній діяльності.

Реалізація фінансової складової державної митної політики у сфері торгівлі здійснюється через застосування митних тарифів, зовнішньоекономічних угод, протекціонізму, принципів фритредерства, інструментів адміністративного характеру. Це є складова частина внутрішньої і зовнішньої політики держави, комплекс її заходів, що застосовуються з метою забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території.

Тобто основою митної політики є митне регулювання, що поєднує у собі тарифне та нетарифне регулювання. Перший спосіб регулювання ґрунтується на економічних методах, другий – на позаекономічних, адміністративних. У реальних митних процесах має місце їх синтез. Реалізація митної політики є, по суті справи, способом коригування і використання механізмів митного регулювання в залежності від конкретної внутрішньо – та зовнішньоекономічної ситуації. Але це коригування можливе лише за умови пізнання цих механізмів.

Зважаючи на вищевикладене узагальнимо, що комплексне багатомірне поняття визначення сутності категорії „митна політика” поєднує в собі адміністративні, інституційні, фінансово-економічні та соціальні механізми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що визначають порядок її реалізації для досягнення основної мети – захисту економічних інтересів держави.

На думку вчених у сучасних економічних системах розвинених держав мито застосовується не як засіб поповнення державної скарбниці, а як дієвий інструмент регулювання економічної та політичної співпраці в системі міжнародної торгівлі [1, 134, 174]. Саме тому зробимо акцент на розгляд тарифного регулювання у системі захисту національної економіки.

Модернізація митної системи України та поступове наближення її діяльності до європейських стандартів у сфері митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є важливою передумовою європейської інтеграції країни. До того ж, саме через удосконалення механізмів митно-тарифного регулювання необхідно досягти вирішення такого складного питання як максимальний захист інтересів національної економіки в умовах інтеграції та глобалізації [8, с. 4]. Розвиток зовнішньоторговельних операцій висуває на перший план проблеми митно-тарифного регулювання, які знаходять своє вирішення через прийняття законодавчих нормативних та урядових документів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Проте недосконалість таких документів та швидка зміна зовнішньоекономічного та внутрішньополітичного середовища вимагають адекватної реакції при внесенні змін та удосконаленні правової бази, що можливе за умови наявності постійних наукових досліджень у даній галузі. Результати наукового пошуку з питань розвитку митно-тарифного регулювання та його удосконалення узагальнені в працях О.Гребельника [58, 60], Т.Корнєвої [138[, Т.Мельник [163], А.Румянцева та Н.Румянцевої [280], І.Фоміна [323] та інших науковців, які докладно висвітлюють сутність, функції та порядок дії митного тарифу. У роботах Л.Демиденко [71], В.Демченка [72] та П.Пашка [208] митно-тарифне регулювання досліджується як невід’ємна складова митної політики держави. Роль митного тарифу у формуванні надходжень до державного бюджету розглядається у роботах М.Каленського [122]. Досить багато робіт присвячено питанням захисту економічної безпеки держави при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності та висвітленню ролі митних органів у її забезпеченні. У цьому напрямі заслуговують на увагу праці С.Коляди та Т.Кравець [135], П.Пашка та П.Пісного [207]. Проте, незважаючи на багатогранність проведених наукових досліджень, залишається багато невирішених питань, одне з яких – вплив митно-тарифного регулювання на стан економічної захищеності держави в умовах глобалізації.

Вивчаючи економічну природу заходів митно-тарифного регулювання, необхідно зазначити, що це сукупність грошових відносин, які виникають між державою з одного боку та суб'єктами зовнішньої торгівлі з іншого, щодо сплати до централізованого грошового фонду країни певної плати (мита) за імпорт, експорт товарів і забезпечують виконання функцій, покладених на державу [72, с. 64].

Митно-тарифне регулювання в Україні здійснюється на підставі законів України, серед яких основними є: „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про Єдиний митний тариф”, „Про митний тариф України”, „Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину”, „Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур”, „Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів”, Митний кодекс України, Декрет Кабінету Міністрів України „Про Єдиний митний тариф України” та ін.

У основі митно-тарифного регулювання зовнішньоторговельних операцій знаходиться митний тариф, який згідно Закону України „Про митний тариф України” представляє собою „… систематизований згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке належить сплатити при ввезенні певного товару на митну територію країни” [105, с. 620]. Крім того за твердженням О.Гребельника „… це інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком” [59; с.182]. Тому розуміння механізму дії митного тарифу та його наслідків для економіки країни є важливим моментом у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.

Митно-тарифне регулювання – метод цінового регулювання зовнішньої торгівлі для стимулювання балансу внутрішнього і зовнішнього ринків, обсягів виробництва і споживання [230].

Правова основа митно-тарифного регулювання закладена у Законі України „Про Єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 року №2097-ХІІ та „Про Митний тариф Україні” від 5 квітня 2001 року №2371-ІІІ 105.

Сукупність всіх видів податків, платежів та зборів, що сплачуються суб’єктом ЗЕД при переміщенні через митний кордон і в інших випадках, визначених чинним законодавством, встановлюються наступні митні платежі: мито, податок на додану вартість, акцизний збір, митний збір, інші види зборів.

Основними видами платежів є мито та ПДВ, які в більшості випадків сплачуються у відсотках до митної вартості. Адже саме розмір мита є одним з дієвих засобів митно-тарифного регулювання.

Сутність митного тарифу, його роль і значення проявляється через його функції. У науковій літературі немає єдиної думки щодо функцій митного тарифу, хоча більшість дослідників вважають, що йому притаманні фіскальна та регуляторна функції. Інші виділяють, крім фіскальної, протекціоністську (захисну) і балансуючу (або стабілізуючу) та стимулюючу функції, окремі автори додають ще політичну функцію. Використання всіх зазначених функцій сприяє гнучкості і багатогранності митно-тарифної політики, яка завжди має бути спрямована на досягнення головної мети – захист економічних інтересів держави.

Фіскальна функція митного тарифу проявляється через надходження коштів від сплати мита до бюджету. Значення цієї функції митного тарифу зменшувалось у міру підвищення рівня економічного розвитку країн. Так, у США за рахунок цього джерела наприкінці XIX ст. формувалося близько 50% усіх надходжень до бюджету, нині ця частка не перевищує 1,5 %. Однак у багатьох розвинених країн мито формує від 8 до 15% бюджетних доходів.

В Україні експортне мито протягом 1993-1996 років застосовувалося головним чином з фіскальною метою, про що свідчить широка номенклатура товарів, з вартості яких стягувалось мито, та відносно високі його ставки. У подальшому експортне мито використовувалось як важіль оперативного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, передусім для обмеження вивозу важливої для економіки сировини. Цей захід був пов'язаний з необхідністю підвищення рівня завантаженості потужностей підприємств переробної промисловості. Зараз вивізне мито стало використовуватися стосовно експортних операцій з металобрухтом, живою худобою, шкіряною сировиною, а також щодо насіння окремих олійних культур.

В Україні фіскальна функція мита у 2000-2005 роках реалізується у формуванні податкових надходжень до Бюджету на рівні 4,3-7,0 % загального обсягу [163 с. 113], а в 2007 р. – 5,7% від загальної суми бюджетних надходжень [100]. На фіскальний характер митного тарифу вказує і той факт, що нині стаття доходів бюджету держави „податки на міжнародну торгівлю” на 95,3% формується за рахунок ввізного мита, 3,5% – вивізного і лише на 1,2% – за рахунок коштів отриманих від консульських дій [100].

Використання імпортного мита як засобу фіскальної політики майже завжди суперечить виконанню завдань захисту внутрішнього ринку. Річ у тім, що найбільший обсяг надходжень від імпортного мита до бюджету може бути досягнутий у випадку, коли введення мита не спричинить значного скорочення імпорту. Практика обкладання імпортним митом свідчить, що подібні умови можуть виникнути в разі дуже нееластичного внутрішнього попиту або коли введення мита не призведе до зростання цін на внутрішньому ринку.

Застосування митного тарифу в контексті захисної функції полягає в тому, що мито робить товар, який ввозиться, дорожчим і тим самим захищає національних виробників аналогічної чи взаємозамінної продукції від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. З цією метою О.Гребельник пропонує певну методику встановлення „оптимального тарифу”, але тут же зазначає, що його встановлення „… сприяє економічному виграшу однієї країни, але призводить до втрат міжнародної економіки в цілому …” [59, с.222] та пропонує низку заходів направлених на регулювання зовнішньоекономічних відносин альтернативними (нетарифними) методами.

Особливе значення має цей захист для підприємств на стадії входження на ринок, коли вони ще не адаптувалися до його жорстких вимог та мають потребу в підтримці збуту власної продукції. За цих умов значний за обсягом імпорт подібної продукції може настільки обмежити збут товарів національних виробників, що вони можуть стати банкрутами, а країна втратить платника податків до своєї казни і відповідну кількість робочих місць. Досвід розвинутих країн свідчить, що захисту від іноземної конкуренції потребують підприємства, які реалізують перспективні, але трудомісткі проекти, пов'язані з інноваційним виробництвом чи інноваційними видами господарської діяльності.

Митний тариф в багатьох країнах використовується як інструмент, що забезпечує жорсткий державний контроль за проходженням товарів через кордон, причому ця його функція реалізується ефективніше в країнах з низьким рівнем корумпованості. Навіть невисока ставка мита потребує чіткої роботи митних органів щодо точної ідентифікації товару, контролю його якості, підрахунку кількості та вартості товарів для документального митного оформлення і сплати мита. При умові, що до Класифікатора введено підвищені ставки на недоброякісний товар це призводить до захисту внутрішнього ринку від ввезення дешевого, низькопробного товару. Тому ми можемо говорити, що митний тариф виконує ще й контрольну функцію, яка дозволяє одночасно виконати два завдання: контроль за правильністю нарахування митних платежів та захист держави від проникнення на її територію низькоякісних товарів.

Сучасні складні митні тарифи мають кілька колонок ставок оподаткування: колонку максимального (або генерального) мита, колонку мінімального мита і колонку преференційного мита. Максимальне мито застосовується до товарів країн, з якими немає торговельних угод. Мінімальне мито діє стосовно товарів з країн, які мають такі угоди або їм надано режим найбільшого сприяння. Митні тарифи багатьох країн містять також колонку преференційних (пільгових) мит, які застосовуються стосовно імпорту товарів з країн, що розвиваються [1]. Преференційні мита промислово розвинутих країн для товарів з країн, що розвиваються, включаються в створену в рамках ООН Загальну систему преференцій.