1.3. Основні закони управління

До загальних законів управління належать:

—закон спеціалізації управління;

—закон інтеграції управління;

—закон необхідної і достатньої централізації управління;

—закон демократизации управління;

—закон раціонального використання часу.

Закон спеціалізації управління акцентує увагу на тому, що прибагатофункціональній системі управління виникає необхідність у розподілі певних функцій та повноважень, здійснюваних окремими людьми татрудовим колективом.

Закон інтеграції управління. Інтеграція — це об'єднання окремих розрізнених, спеціалізованих дій до загального процесу функціонування і розвитку управління. Цей закон, як і перший, має об'єктивний характер, тобто на практиці управління не може здійснюватися без об'єднання, координації діяльності багатьох робітників.

Закон необхідної і достатньої централізації управління на практиці проявляється як закон оптимального сполучення централізації і децентралізації. Він передбачає, з одного боку, централізоване, сконцентроване управління, тобто реалізацію процесу управління за вертикаллю, з іншого — передумовлює необхідність передачі деяких повноважень управління на нижний щабель ієрархії.

Закон демократизації управління передбачає участь виконавців у процесі, наприклад, шляхом передачі їм власності (у вигляді акцій чи інших цінних паперів).

Закон раціонального використання часу — один з найважливіших законів ринкової економіки. По суті час трансформувався в економічну категорію, цінність якої зумовлює всі сторони діяльності підприємства (швидкість обертання капіталу, адаптування до змінюваних умов тощо).

Що стосується закономірностей управління виробництвом, їх можна розподілити на дві групи: загальні, що характеризують про­цес управління в цілому, та локальні, які виявляються в окремих елементах системи управління (в методиці прийняття управлінських рішень, в окремих функціях управління тощо).

1.4. Підприємництво як об'єкт управління

Підприємництво — це основний вид самостійної господарської діяльності (виробничої або комерційної), здійснюваної фізичними і юридичними особами, іменованими підприємцями, від свого імені і за свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення наміченого результату (прибутку) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відособлених суб'єктів ринкового господарства, що несуть повну майнову відповідальність за результати діяльності і країни, що підкоряються правовим нормам.

Характерні риси підприємницької діяльності:

1. Особливий вид діяльності: визначений спосіб мислення, особливий стиль,творчість, ініціатива, новаторство, пошук нетрадиційних рішень і можливостей, постійна готовність до ризику і вишукування способів його подолання, орієнтація на інновацію.

2.  Самостійність виявляється у виборі сфери діяльності; каналів і методів збуту; у встановленні методів оплати праці; цін і тарифів; стратеги; урозподілі прибутку і т.д.

3.  Здійснюється на постійній основі, а не на одиничних або разових угодах.Діяльність має стабільний, систематичний характер з орієнтацією наподальший розвиток і розширення.

4.  Діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Тому цеможливо тільки в ринкових умовах. Велика частина чистого до­ходуспрямовується не на особисте споживання, а вкладається в по­дальший розвиток.

5.  Діяльність спрямована на найкраще використання капіталу — власності йіншого майна, а також фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів.Суть підприємництва полягає в тому, що в умовах ринку знаходятьсяможливості найкращого використання власності.

6.  Підприємництво припускає наявність економічно відособлених суб'єктів ринкового господарства.

7.Підприємництво припускає несення суб'єктом підприємств діяльностімайнової відповідальності за результати господарської діяльності.

Термін «підприємець» був уведений французьким економістом Рішаром Кантілоном, що жив на початку XVIII ст. 3 цього часу це слово означав людину, що бере на себе ризик, пов'язаний з організацією новогопідприємства або з розробкою нової ідеї, нової продукції або нового виду послуг суспільству.

Підприємці — це суб'єкти господарської діяльності і, як прави­ло, є елементами малого і середнього бізнесу.

Види підприємницької діяльності:

1.    Виробниче підприємництво — поширюється в основному на виробництво і споживання товарів і послуг. Функція виробництва продукції і послуг є найважливішою, інші функції (збут) доповнюють головну.

2.    Комерційне підприємництво — торгово-обмінні операції. Ос­нова — угоди з купівлі-продажу.

3. Фінансове підприємництво. Отут об'єктом купівлі-продажу є гроші,валюта, цінні папери.

«Підприємець» і «менеджер» — не те саме.

Менеджер — управляючий справами фірми.

Підприємець — приватний власник, який володіє, розпоряджається капіталом фірми та привласнює результати праці.

Підприємництво — вид діяльності людей, які пристосовують власний або залучений капітал до виробничої або невиробничої сфери економіки зметою отримання прибутку.

Видатний підприємець не завжди стає ефективним менеджером. Зновустворена організація може розпастися через погане керівництво, а не черезпогані ідеї. Менеджер не завжди здатний нести ри­зик, генерувати нові ідеї істворювати з нуля організацію. Тому він може не бути успішним підприємцем.

Під управлінням підприємством (менеджментом) розуміють:

- вплив на колектив, що веде до наміченої мети;

—необхідні для цього взаємозалежні заходи, організація і важелі;

—регулювання цього процесу за допомогою зворотного зв'язку;

—керівництво людьми;

—вироблення, прийняття і реалізація рішень;

—оптимальний розподіл ресурсів;

—переробка інформації тощо.

Управління діяльністю підприємства являє собою специфічний різновидтрудового процесу, характеризується усіма властивими йому елементами:предметами праці (інформація), засобами праці (методи управління), самоюпрацею (функції управління), а також його результатом (управлінські рішення).