1.Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю.

Можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

- офіційний характер;

- адресність;

- повторність;

- тематична обмеженість.

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами; реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах тощо.

Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян; реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний використовується у юриспруденції; обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини: між державою та організаціями; між підприємствами, організаціями та установами; між державою та приватними особами; між приватними особами і т.под.; реалізується в актах, позовних заявах, постановах, запитах та ін.

Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), а саме:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; - точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів; - документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

- сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяється на параграфи, підпункти);

- широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології та обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій), що дозволяє користуватися готовими бланками;

- наявна фразеологія має специфічний характер (висунути пропозицію, взяти до відома);

- синонімія зведена до мінімуму, не повинна викликати двозначності сприймання;

- обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

- наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу;

- до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

2 Державна мова. Функції мови.

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови.

Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З іншого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.

У країнах конфедеративного устрою, як Канада або Швейцарія, статус державної (офіційної) мови визначається також окремо на регіональному рівні. Це призводить на практиці до того, що, наприклад, у провінції Квебек (Канада) підприємства федерального підпорядкування виконують федеральний закон про мови і надають послуги англійською і французькою мовами, а підприємства провінційного підпорядкування — лише французькою. Підприємства ж муніципального рівня (аналог укр. ЖЕКів) виконують місцеве муніципальне розпорядження і обирають який, федеральний чи провінційний закон про мови виконувати. Так на території Великого Монреаля переважно під цим впливом мовного суверенітету місто поділилося на більш ніж десять маленьких міст, які керуються федеральним або провінційним законом про мови

У демократичних країнах, де лише одна мова має статус державної, забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.

Державна мова – це інструмент держави, який покликаний виконувати наступні функції: - функцію державного управління; - функцію міжнаціонального спілкування; - функцію загального інформаційного еквівалента; - функцію державного кордону в інформаційному просторі; - функцію обєднання народу країни.